Филологические науки / 8. Родной язык и литература

К.ф.н. Атрошенко Г.І., Омельчук М.О.

Мелітопольський державний педагогічний університет
імені Богдана Хмельницького, Україна

ОБ’ЄКТИВАЦІЯ КОЛЬОРОВІДЧУТТІВ

У ХУДОЖНІЙ КАРТИНІ СВІТУ КАЗОК О. ІВАНЕНКО

Назви кольорів досить часто ставали предметом пильної уваги літературознавців, лінгвістів, етнологів, психологів. Вивчення колоративів має вже доволі давню традицію і представлено значною кількістю публікацій. Пояснення такої надто пильної уваги дослідників до кольоропозначень досить просте, і ми цілком погоджуємося з А. Василевичем щодо „процесів об’єктивації кольоровідчуттів у мові” [2, с. 3-4]. Здатність розрізняти кольори складає суттєву частину можливостей зорового сприйняття людини, саме тому психологія і фізіологія виявляють зацікавлення проблемами кольорозору і кольоросприймання. Значущість кольорового зору для багатьох наук про людину – одна із причин пильної уваги до вивчення процесів об’єктивації кольоровідчуттів у мові.

Колоративи активно залучались до вирішення важливих теоретичних питань у різних галузях мовознавства, психології. Але хоча вивчення кольоронайменувань у літературознавстві є досить органічним та продуктивним, аспект колоративів у художній картині світу та вплив її на взаємодію людини з довкіллям ще не був предметом дослідження науковців.

Об’єктом нашого дослідження стали казки української дитячої письменниці Оксани Дмитрівни Іваненко зі збірок „Великі очі” і „Лісові казки”.

Вивчення колоративів – то вивчення історії, культури, психології етносу, адже вони – наскрізні образи, які багато важать для конструювання національної картини світу [1, с. 50]. Кольоропозначення у казках О. Іваненко можна розглядати як своєрідний ключ до пізнання психології і культурних традицій українського народу. Свого часу К. Чуковський впевнено зазначав, що серед казкарів О. Іваненко займає особливе місце. Вона „уподобала жанр напівчарівної казки з пізнавальним, природничим ухилом. Хоч в сюжетах її казок і проявляється певна доля фантастики, хоч і бурульки, і тварини, і квіти, і дерева розмовляють в них по-людськи, фантастика – лише нарядне прикриття, футляр для тих наукових відомостей, які приховані всередині” [5, с. 258].

„Сандалики, повна скорість!” – казка-розповідь, в якій письменниці вдалося поєднати особисті й соціальні мотиви. Вже початок казки – прості слова, звернені до дітей, налаштовують читача-слухача на сприйняття цієї розповіді саме як такої, що повідомить про те, що може трапитися з кожним: „От, дітки, сидіть тихо, як миші, а я розкажу казочку про сандалики і цікаву дівчинку” [3, с. 145]. Завдяки чарівному умінню сандаликів швидко літати, дівчинка опиняється у холодному північному краї, потім – у спекотній пустелі. Багато чого бачить вона по дорозі, знайомиться з людьми, що мешкають то в одному, то в іншому місці, з природою навколо. Далі мала мандрівниця потрапляє за кордон, зустрічає там юрби робітників, бачить, як розвішують гасла „Мир і щастя”. Дитина розуміє, що прості люди скрізь прагнуть миру. Дівчинка стає учасницею подій, що розгортаються навколо літального апарата. Вона, як і її нові друзі, стривожена тим, що „лихі люди можуть його використати не на добро, а на страшні справи” [4, с. 147].

Кольороназви у казці допомагають читачеві зорово охопити великі простори, вималювати характерні риси героїв, врешті, зрозуміти ситуацію і пояснити її. Від чарівника дівчинка отримує „нові жовті сандалики” [3, с. 170]. Саме жовті (не чорні, коричневі): колір щастя, сонця, надії, веселощів, безтурботного життя, миру. А ще – колір щасливого дитинства [1, с. 51]. Ранок зустрічає дівчинку: „велике рожеве сонце ”, „пташки з ріденьким кольористим пір’ячком”, „пташенята співають: Наше сонце! Наша синь!”; „Квіти гостинно, привітно розкривали свої червоні, жовтогарячі, рожеві, блакитні чашечки”; „літали метелики-веселики, такі ж кольористі й принадні, як квіти, а з-під важкого сіро-зеленого каменя …вилізла пружинка-ящірка”; „руді лисенята… кумедні” [3, с. 171-172]. Що з високості бачить дівчинка? – „сині стьожки-річки”, „чорна вода”, „густий білий дим”, „паруси, …білі, як хмари в синьому небі”, „сині озера… відтінки зелені… блакитна, прозора вода… рудовато-жовті хвилі”, „біла-біла сіль” [3, с. 173-174]. Дівчинці пояснюють: „…На місці сірої пустині у нас буде …зелений виноград”; вона, пролітаючи, бачить землю, вкриту білим снігом, великого білого ведмедя, різних велетенських звірів та риб – зелених, червоних, фіалкових, зелений сад, золоті літери на гаслі і чорну крапку, парусник з червоними парусами; дівчинка зустрілася з сірими чоловіками, білявим хлопчиком і чорнявим чоловіком.

Картина світу в казках О. Іваненко постає досить чіткою, нерозмитою, зрозумілою і дітям ХХ, і читачам ХХІ ст. „Зовні наче казка, а всередині – який-небудь повчальний факт з галузі природничих наук: або осінні перельоти птахів, або мудро організоване життя джмелів, або незчисленні перетворення краплі води в кругообігу природи” [5, с. 258]. А допомагають чітко намалювати оту картину світу кольоропозначення.

За спостереженнями дослідників, у народних казках найбільш значущими є такі кольороназви: світлий, темний, червоний. Їх значно більше, ніж інших колоративів (зелений, синій, білий) [2, с. 20]. Літературна ж казка ще не була предметом дослідження саме в такому аспекті. Картина світу в казці О. Іваненко „Сандалики, повна скорість!” виписана максимально дієвими, символічно навантаженими кольорами (зелений, золотий, синій, білий). Колоративи набувають символічних значень доброї сакральної сили, краси.

У дискурсі казок О. Іваненко вищість добра змальовується максимальним домінуванням колоративів групи світле: „Садок біля блакитної хатки… Світло, сонячно, тепло… На лугу серед білих, жовтих, червоних квіток ліловіли дзвіночки… вимазався в жовтий пилок… Золотий жучок летить!” [3, с. 58-59].

У багатьох казках йде пізнання дитиною світу через кольороназви:

- маленький джмелик знайомиться з навколишнім світом: прилетів на „запашний, барвистий луг. Це квіти зробили його таким запашним і барвистим, бо їх було багато-багато – синіх, червоних, оранжевих. У джмелика аж очі розбіглися… Може полетіти до ромашки з білими рясними пелюстками і з золотою серединкою, …до синеньких сокирок?” [3, с. 55-56] („Джмелик”);

- невеличкий жучок „схопився за срібну ниточку, склав ніжки й крильця і упав… відкрив здивовані очі: адже він упав під кленом, і завжди цей клен був зеленим, а зараз його листя майже золоте… Настала осінь, листя ставало золоте й червоне… травиця пожовкла” [3, с. 61-62] („На добраніч”);

- „Білий метелик сів і почав вищипувати на кінчику черевця іржаві волосинки – на сонці вони відливали золотом і, напевно, тому цих метеликів звали золотогузками. Прилетіли ще метелики: одні – сірувато-коричневі, інші – бруднувато-білого кольору. Сірувато-коричневі кружляли над яблунькою, а білі були неповороткі, ліниві” [3, с. 100] („Що трапилось в саду”).

Кольороназви груп зелене, синє розвивають, насамперед, позитивні оцінні конотації, допомагають вималювати картину світу. Звичайно ж, це пояснюється тим, що зелений, синій – це кольори живої природи, яка здавна шанована, обожнювана, персоніфікована, одухотворена [1, с. 63]. Велике змістове навантаження несуть колоративи вже у самій назві казок О. Іваненко („Чорноморденький”, „Про зелену ялинку та золоту мандаринку”, „Казка про золоту рибку”, „Зелений дубок”, „Казка про блакитну хатку”).

У стилістиці кольорових маркерів казок О. Іваненко проглядає образ самого автора – гуманіста, природознавця, природоохоронця, який любить життя, людину і турбується про її щасливу долю на землі.

Література:

1. Белов А.И. Цветовые этноэйдемы как объект этнопсихолингвистики / А.И.Белов // Этнопсихолингвистика. – М. : Наука, 1988. – С. 50-63.

2. Василевич А.П. Исследование лексики в психолингвистическом эксперименте / А.П. Василевич. – М. : Просвещение, 1987. – 107 с.

3. Іваненко О.Д. Твори: [в 5 т.] / О.Д. Іваненко. – К.: Веселка, 1984. – Т.1: Казки / передм. В.А. Костюченка. – К. : Веселка, 1984. – 286 с., іл.

4. Слово про Оксану Іваненко: [статті, етюди, есе] / упоряд. В.Я. П’янов. – К. : Веселка, 1986. – 117 с.

5. Чуковський К. Літературна зрілість / К. Чуковський // Українська дитяча література: [хрестоматія критичних матеріалів] / упорядкув.: Ф.Х. Гурвич, В.С. Савенко. – К. : Вища школа, 1969. – С. 258-260.