Житкова А.Е.

К.ф.н. Погрібна В. Я.

Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського, Україна

КУЛЬТУРНА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК ФЕНОМЕН ДОБИ

Глобалізація як науковий феномен, як об’єкт міждисциплінарних досліджень привертає протягом останніх десяти років усе більшу увагу вітчизняних дослідників. Сьогодні глобалізацію розглядають не лише як економічний, соціальний, політичний, але й культурний феномен. Глобалізація стала модним напрямом публіцистики і мистецтва, виступає як універсальна першопричина будь-яких явищ – і позитивного, і негативного звучання. Саме тому виникає значна дилема в її термінологічному визначенні, окресленні її методології.

Інтерес до розробки проблем глобалізації виник із середини 80-х рр. ХХ ст. і був зумовлений глибокими структурними і функціональними змінами, які охопили всі сфери життєдіяльності людини і світової спільноти в цілому.

Проблема глобалізації є актуальною і для України, оскільки держава теж залучена до глобалізаційних процесів, а вирішення про те, наскільки це позитивно або негативно для її розвитку, знову і знову натикатиметься на нові суперечності. Особливої гостроти набуває явище культурної глобалізації з розповсюдженням масової культури.

Метою статті є аналіз процесу культурної глобалізації та її впливу на формування культурно-моральних цінностей.

Глобалізація – це формування міжнародного правового і культурно-інформаційного поля, інфраструктури міжрегіональних, у тому числі інформаційних обмінів.

Під глобалізацією можна розуміти поступове перетворення світового простору в єдиний простір, де безперешкодно переміщуються капітали, товари, послуги, вільно поширюються ідеї і пересуваються їхні носії, стимулюючи розвиток сучасних інститутів, поліпшуючи механізми їхньої взаємодії.

Під терміном «культурна глобалізація» розуміємо активізацію культурних взаємозв’язків у світі, інтеграцію культур, що призводить до виникнення глобальної масової культури. Цю проблему досліджували Т.Адорно, Д.Белл, М.Маклюен, О.Гофман, Т.Кшишот, О.Гриценко, А.Данилюк, І.Дзюба, Н.Колосова, В.Шейко, В.Шапко та ін. Усі вони по-різному оцінюють роль масової культури в суспільстві. В.Шапко відзначає позитивність масової культури, вважаючи її засобом масової психотерапії, що виконує в суспільстві складні функції адаптації людей до соціокультурних змін. Натомість, чимало українських чи зарубіжних культурологів й інших науковців, політиків, громадських діячів занепокоєні домінуванням масової культури у суспільстві та її впливам на світогляд людей, зокрема дітей і молоді, яка у цьому сенсі є найбільш уразливою аудиторією.

Глобалізація в культурній сфері відображає два крайні суперечливі процеси: з однієї сторони, вона відкриває більш широкий доступ до цінностей національних культур, сприяє їх взаємозбагаченню і не відміняє національної самобутності. З іншої сторони, глобалізація сприяє уніфікації культурного і духовного різноманітного світу. Об’єднуючими конструкціями глобальної системи являються глобалізаційні та комунікаційні технології. Глобалізація не тільки відкрила нові горизонти для розвитку людства, але й загострила невирішені раніше соціальні суперечності, принесла світу нові виклики і загрози. Наявна система і антропологічна та духовна криза, зростання розриву міх багатством і бідністю: посилення екстремістських настроїв і загроза міжнародного тероризму; екологічна криза і глобальна руйнація оточуючого середовища. Під загрозою саме існування людини як виду.

Культурна глобалізація – це процес, в який втягнуті не тільки в якості суб’єктів, а в якості об’єктів всі країни і цивілізації. По-перше, процеси культурної глобалізації приводять до того, що суспільні, мікросоціальні відносини людей виходять за межі національно-державних спільнот, набувають

транснаціонального характеру. Культурна глобалізація ослаблює цю ідентифікацію, разом з глобалізацією руйнується структура основних принципів, на яких базувались держави і суспільства, уявляючи собою територіальні, відмежовані один від одного єдності, створюються нові силові і конкурентні співвідношення, з'являються нові конфлікти і суперечності між, з одного боку, національно-державними єдностями і акторами, а з іншого – транснаціональними акторами, ідентичностями, соціальними просторами, ситуаціями і процесами.

Культурна глобалізація означає залучення великої частини людства в єдину відкриту систему суспільно-політичних, економічних і культурних зв'язків на основі модерних засобів інформатики і телекомунікацій. Культурна глобалізація – новий етап інтеграційних процесів у світі, її процеси стосуються всіх сфер життя суспільства – від економіки і політики до культури і мистецтва. Культурній глобалізації передбачено стати одним з найважливіших факторів, який буде визначати умови розвитку духовного життя етносу та нації у ХХІ столітті.

Проблема України, як і деяких інших держав, полягає в тому, що культурно-товарний обмін з іншими країнами світу, на жаль, має багато в чому однобічний напрям. Українська держава мало захищена від негативних наслідків розповсюдження масової культури. Їй можуть опиратися лише країни з глибоко традиційною культурою, більшість населення яких проживає в сільській місцевості. У національному інформаційному просторі зберігається домінування іноземної комерційної маскультури, в основному російської та американської.

Глобалізація є складним і внутрішньо-суперечливим процесом. Людина стає головною цінністю та сенсом соціального розвитку. Однак, для сучасного етапу становлення світової цивілізації характерне прагнення людства до створення цілісного планетарного світу, оскільки прослідковується суттєва взаємозалежність країн і народів, переплетення їхніх історій, формування єдиного економічного, інформаційного, науково-технічного просторів. Тобто, перехід людства до нової, більш високої стадії суспільного розвитку відбувається в умовах і шляхом глобалізації.