Філософія 6.Філософія науки

І.Дорожко

Канд. психол. наук, доцент

Харківський національний педагогічний університет ім.Г.С.Сковороди

МОРАЛЬНА СВІДОМІСТЬ ОСОБИСТОСТІ:

ФІЛОСОФСЬКІ СТУДІЇ

За наших часів спостерігаються неоднозначні ситуації, парадоксальність яких дозволяє констатувати, що ніколи ще концепція прав людини не мала такого авторитету й водночас не була прдметом критики. А.Рєпа пише:”З одного боку, права людини вважаються добрим і справедливим “спільним ідеалом” для всіх, “нормативним мірилом”, що претендує на універсальну і безумовну рецепцію в усьому світі, а з другого – риторичною фігурою, за якою приховують не надто привабливий реальний стан справ, прикриттям подвійних стандартів і всякого роду цинічних імперіалізмів. Моральний вибір очевидний: не ховатися від світу в зручному коконі несуперечливої і звичної теорії, яка категорично розділяє чисті Ідеї та вульгарну реальність, а мислити праволюдинні принципи та цінності співвідносно суворій правді, утримуючи реальний конфлікт між насильством і нормами, завжди відкритим для філософії та політики” [5]. Спадають на думку слова Е.Гіденса про те, що світ нестримно й багатогранно змінюється. Зміни відбуваються на рівні моральних і правових норм.

Стосунки в сім’ї пов’язані з різноманітними емоція, переживаннями. Правовими дозволами чи заборонами їх не врегулювати, тому мають діяти ще норми моралі [1]. Любов батьків до дітей виявляється по-різному, - одні дорослі більше люблять своїх дітей, інші – значно менше. Але всіх закон зобовязує, наприклад, матеріально забезпечувати дітей до досягнення ними повноліття. У сімейномі праві ця норма і моральна, і правова. Важливе місце в такому захисті посідають міжнародні стандарти. Найважливішими з них є Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенція про права дитини. Щодо українських правових норм, то важливим правовим актом, що регулює сімейні відносини, є Кодекс України про шлюб та сім’ю. Основними завданнями Кодексу України про шлюб та сім’ю є: побудова сімейних відносин на добровільному шлюбному союзі чоловіка та жінки; підтримка та зміцнення сім’ї; виховання дітей; охорона інтересів матері та дитини; піклування батьків про дітей. Корисно пригадати вислів, що ми не можемо побудувати майбутнього без поваги до минулого. Саме тому, ми вирішили проаналізувати працю Г.Спенсера “Основи етики”.

На нашу думку, доречно навести права дітей, які узагальнив Г.Спенсер у роботі “Основи етики”. Права дітей відрізняються зовсім іншою природою від правових норм дорослих. Діти, поступово дорослішають, стають дорослими. Можна зробити висновок, що існує різниця між двома родами прав: існує необхідність у компромісі. Діти мають права на засоби і матеріали, які необхідні для забезпечення життєдіяльності. Забезпечують ці матеріали та засоби батьки. В епоху зрілості, пише Г.Спенсер, права людини уявляють собою спеціальні форми загальної свободи дії, які необхідні для знаходження їжі, одежі і т.д. В епоху дитинства справедливі домагання мають відношення до їжі, одежі, а не до тих форм свободи, які надають можливість здобувати харчі. Якщо здібності дитини не розвинені, то у неї немає можливості займати різні сфери діяльності на рівні дорослих. Все ж таки, нерозвиненість має відповідну користь для дітей. А саме продукти діяльності дорослих повинні діставатися їм даром. Період, протягом якого необхідно надавати допомогу дітям відзначається тривалістю. Тому, заслуговують на увагу порівняльні домагання дитини та батьків. Необхідно, зауважити, що жертви з боку батьків не повинні мати завищений рівень, високі показники якого зводять нанівець батьківські обов’язки. Непотрібні жертви завдають шкоди підростаючому поколінню, як наслідок, руйнують інтереси дітей. Слід зазначити, що батьки мають на меті забезпечення сімейного добробуту, який є часткою загальної мети. Стає зрозумілим, що самопожертва батьків повинна відзначатись помірністю.

Для уявлення цілісних відношень у сімейному колі, маємо розглянути обов’язки дітей стосовно батьків. Як і раніше, зазначає Г.Спенсер, необхідно знайти компроміс, динамічність якого спостерігається при переході від дитинства до зрілості. Вищезазначене свідчить, що дитина володіє справедливим домаганням на їжу, одежу та інші засоби, але індивід не має права розпоряджатися власною персоною. Право розпорядження власною персоною гарантує супровід самостійного життєзабезпечення. Існують підстави не допускати цього права. По-перше, розпорядження цим правом заважало б самій дитині, по-друге, спостерігалось би ігнорування домагань батьків відносно до дітей. Вони знаходяться у необхідному зв’язку домагань дітей щодо батьків. Г.Спенсер наголошує на тому, що перша обставина очевидна, інша – навряд чи має потребу в поясненні.

Компроміс повинен урівноважити домагання однієї та іншої сторони. Причому, жертви двох сторін зовсім не потрібні.

Продовжуючи обговорення щодо прав дітей, Г.Спенсер порушує думку про те, що послідовні зміни поступово надали підростаючому поколінню певний ступінь свободи. Наприклад, Сполучені Штати забезпечують дітям свободу на достатньому рівні. Визнання прав дітей сприяло досягненню найбільших успіхів у тих країнах, де промисловий тип значно переріс військовий. У Франції, до епохи революції, дітей сприймали на рівні рабів. Покарання відзначались жорстокістю і непередбачуваністю. Сини, навіть дорослі, попадали у в’язницю за образу батьків. Дівчат, всупереч їх волі, засилали у монастир. Революція зробила прорив у сімейних правовідносинах. Після революції були проголошені права синів, персональна свобода звільнилась від впливу несправедливих та жорстоких батьків.

Моральні норми у родинних відношеннях можна розглядати на рівні різних площин. По-перше, існують усталені звичаї, зафіксовані у праві, як, наприклад, моногамна сім’я в деяких країнах і полігамна сім’я в інших. По-друге, інша площина розкриває сутність суспільної думки. Закон не втручається у розвиток подій. По-третє, остання площина, в якій особистість виступає відповідальною особою, вона має приймати рішення, якщо не в теорії, то на практиці.

З точки зору правових норм питання розглядається у двох аспектах: з одного боку, закон фіксує норми правових відносин між полами у суспільстві; з іншого боку, закон захищає права особистості у сфері відносин між полами. Як закон захищає права особистості? Це - захист жінок та дітей від насильства та жорстокості; здоров’я матері та дитини; психологічний вплив на характер дитини в умовах великої та малої сім’ї; питання медичного характеру; попередження венеричних захворювань [2].

Узагальнюючи правові аспекти виховання підростаючого покоління слід підкреслити, що існує контраст між сучасним і минулим, коли дитину могли знищити без причини, на рівні тварини. На сучасному етапі – наявність даного факту засуджується суспільством. Засуджується суспільством жорстоке ставлення до дітей та недостатнє харчування. Дитина отримала права у майнових правовідносинах, за умов встановлення опіки. Г.Спенсер підводить риску таким чином: “Висновки, зроблені апріорно, перевіряються апостеріорно історичними фактами. Вони доводять, що разом з прогресом від нижчих типів до вищих суспільних типів, збільшувалось соутворення законів та звичаїв з моральними вимогами”. [3,с.92].

Яким чином формувалось соутворення моральних вимог розглянемо у площині наступних концепцій:

1. Сучасна американська філософія виховання: філософське

обґрунтування морального виховання;

2. Російські немарксистські філософські концепції виховання (друга

половина ХІХ ст. – поч. ХХ ст.): проблеми моральнісного удосконалення людини у філософії всеєдності В.Соловйова;

3. Українська філософія виховання: проблеми української філософії

виховання кінця ХХ ст.

1.У американській філософсько-педагогічній думці Л.Кольберг одним із перших, саме у сфері моралі, вийшов за настанови консерватизму. До актуальних проблем філософії виховання належать філософське обґрунтування змісту, статусу та антропологічної релевантності морального виховання.

Динамічна концепція морального виховання Л.Кольберга сформувалась під впливом Д’юї та Ж.Піаже. Л.Кольберг використовує невичерпний потенціал міждисциплінарного дослідження для обґрунтування динамічної концепції морального виховання. Ж.Піаже дав імпульс для змін у моральному вихованні. У філософсько-педагогічних працях Л.Кольберга спостерігається переорієнтація у формуванні уявлень відносно моральної свідомості. Моральна свідомість не є чимось застиглим, нерухомим. Л.Кольберг виступає за динамічне наближення до моральної свідомості. У західноєвропейській філософії вважають, що Л.Кольберг здійснив когнітивний поворот в американській філософії, психології, педагогиці.

Моральне виховання виступає фундаментом усіх інших напрямів виховання, складовою їх змістовних позицій. Л.Кольберг будує модель розгортання моральної свідомості, яка має свій алгоритм побудови.

Виховання має сприяти моральному розвиткові і запобігати негативних явищ на шляху само здійснення моральної свідомості. Філософсько-педагогічне вчення Л.Кольберга має в своїй основі алгоритм цього само здійснення.

Л.Кольберг визначає рівні розвитку моральної свідомості. Моральна свідомість у своєму розвитку демонструє три якісно відмінні рівні. Кожний рівень передбачає певні градації, ступені.

Перший рівень – преконвенціональний. Його перший ступінь характеризується пануванням гетерономної моралі. Встановлені правила та норми сприймаються як природні. Зміст справедливості не есплікується. За порушення норм особистість підлягає покаранню, а слухняність проголошується самоціллю. Зовнішній авторитет та соціальна перспектива виступають у єдності. Л.Кольберг таку позицію називає егоцентричною. Другий ступінь характеризується переходом від стану неусвідомленого егоцентризму до індивідуалізму. У сфері обміну знаходяться мотивації моральної поведінки та моральних вчинків. Справедливість інтерпретується у дусі релятивізму і сприймається як соціальна перспектива.

Другий рівень розвитку – знаменує перехід до конвенціональної моралі. Другий рівень моральної свідомості проходить два ступені. Третій ступінь описується Л.Кольбергом як формування свідомої конформістської орієнтації у соціальній поведінці, як формування “справедливих” механізмів соціальної адаптації. Висувається віра у ефективність “золотого правила етики”. Індивідуалістична перспектива змінюється на конкретно-соціальну із залученням інших людей. Четвертий ступінь інтерпретується усвідомленням соціальної системи, характеризується пробудженням сумління. Особистість визнає важливість обов’язків, права соціальних інституцій для функціонування системи. Значущим моментом у сприйманні соціальної перспективи постає розрізнення між суспільною та індивідуальною позицією, хоча особистість не бере участі у нормотворенні і не замислюється над змістом норм та цінностей.

На третьому, найвищому рівні розвитку з’являються якості необхідні для розгортання творчих властивостей моральної свідомості. До адаптаційних властивостей моральної свідомості додаються творчі. Л.Кольберг називає цей рівень “постконвенціональним”, орієнтованим на принципи. Третій рівень поділяється, або має у своїй структурі п’ятий та шостий ступені.

П’ятий ступінь передбачає визнання прав та свобод особистості, усвідомлення необхідності соціального договору, суспільної користі. Мораль виступає на рівні правової свідомості, легітимуючою інстанцією позитивного права.

Шостий ступінь характеризується новими позиціями моральної свідомості, яка підіймається до розуміння універсальних етичних принципів. Соціальні перспективи розглядаються з моральних позицій, етичних принципів.

Динамічна концепція морального виховання Л.Кольберга унаочнює процес формування моральної свідомості дитини. Наведена схема має велике значення для опису стадій формування групової моралі та функціонування моральної свідомості у різних соціальних системах. Безперечно, підкреслює М.Култаєва, реальні процеси не вписуються в рамки будь-якого схематизму. Але, заслугою Л.Кольберга є виявлення послідовності фаз у розвитку моральної свідомості. Слід зазначити, що ступені розвитку моральної свідомості виступають рівнями морально-когнітивної компетентності, яким відповідають певні психодинамічні структури. Їх визначення сприяє розумінню пізнавальних процесів.

Отже, моральне виховання допомагає підростаючому поколінню зрозуміти необхідність дотримування норм і правил у суспільстві, сприяє функціонуванню у соціальному середовищі. Моральний розвиток тільки тоді виправдовує свою назву, коли його наслідки стають вагомими на рівні вчинку.

2. Проблеми моральнісного удосконалення людини у філософії всеєдності В.Соловйова. У центрі філософської думки В.Соловйова – людська особистість. Особистість розуміється як духовна реальність, котрій властивий універсальний сенс. За визначенням В.Соловйова універсальність випливає з розуміння людини, яка постає між божественним та природним світом. Рушійною силою оновлення особистості є любов. Щоб зберегти індивідуальність необхідно подолати егоїзм. У людини є духовні передумови для перемоги над егоїзмом [4,с.221].

3. Українська філософія виховання: проблеми української філософії виховання кінця ХХ ст. У сучасних умовах важливою є побудова концепції національного виховання з врахуванням наднаціональної перспективи, яка є наслідком глобалізаційних процесів. У цьому напрямі плідно працюють Є.Бистрицький, М.Попович, В.Шинкарук. Українська філософія виховання спрямованна на осмислення педагогічного аспекту незалежної національної ідеї.

Неперевершеними є слова Ю.Габермаса: “Моральні заповіді значимі незалежно від того, в силах або не в силах їх адресат виконати те, що вважається правильним. Зрозуміло, ступінь автономності його волі вимірюється його здатністю діяти, керуючись моральними міркуваннями, проте моральні міркування ще не тягнуть за собою автономної дії”.[6,с.23].

Безперечно, моральні міркування ще не тягнуть за собою автономної дії. Наприклад, неможна побудувати графік зростання відповідальності за Л.Кольбергом, керуючись його стадіальним схематизмом. Моральне виховання допамагає зрозуміти необхідність дотримування норм і цінностей у суспільному житті, сприяє раціоналізації прийняття моральних рішень.

Аналіз дії моральних і правових норм у площині родинних відносин свідчить, що найважливішою умовою міцних стосунків у сім’ї, умовою стійкого існування шлюбу є моральний рівень членів родини.

ЛІТЕРАТУРА:

1.Лінецький С.В. Основи правознавства / С.Лінецький. – К.: А.С.К., 2000. – 272 с.

2. Рассел Б. Брак и мораль / Б.Рассел; [пер. Ю.Дубровиной]. – М.: Издательство

<<Крафт+>>, 2004. – 272 с.

3.Спенсер Г. Основания этики / Г.Спенсер. – С.-Пб.: Акцион. Общ. Печатного дела

<<Издатель>>, 1899. – 265 с.

4.Філософія виховання : навчальний посібник для студентів педвузів /

[Култаєва М.Д., Прокопенко І.Ф., Микитюк О.М., Троцко Г.В. та ін.]. –

Х. : Лемінги, 2001. – 271 с.

5. Філософія прав юдини / [Ш.Госепата, Г.Ломана]. – К.: Ніка-Центр, 2008. – 320 с. –

(Серія <<Зміна парадигми>>; Вип.13).

6.Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность / Ю.Хабермас. – М.: Наука, 1992. –

176с.