Секція: Зовнішньоекономічна діяльність

Руденко О. Ю.,

спец. менеджменту організацій та адміністрування,

Донбаський Державний Технічний Університет

Ульяницька О. В.,

Кандидат економічних наук, доцент каф. Економіки та управління

Донбаський Державний Технічний Університет

ВИЗНАЧЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА РОЛЬ ДЕРЖАВИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ АВТОРСЬКИХ ПРАВ В УКРАЇНІ

Захист прав інтелектуальної власності будується переважно по системі приватного права, тобто ініціюється правовласником на його розсуд. У розглянутій області в повній мірі діє основний принцип приватного права - принцип повного відшкодування збитків. Однак було б помилковим беззастережно відносити права інтелектуальної власності (ІВ) до сфери тільки приватного права і робити відповідні висновки: що "застосування приватного права - це справа судів і суддів", "держава не повинна втручатися в ці питання". Зрозуміло, публічно-правові методи захисту права інтелектуальної (промислової) власності у разі його порушення не повинні підміняти приватноправові. Однак не можна не відзначити, що сфера інтелектуальної власності потребує жорстких санкцій і контролю з боку держави.

В даний час все більш широко визнається, що інтелектуальна власність є одним з найцінніших і часто найціннішим активом в комерційних операціях, незалежно від того чи має інтелектуальна власність форму ліцензії, спільних підприємств, угод про виробництво, закупівлю чи розподілі, про злитті або придбанні . [2]

Необхідність захисту прав ІВ пояснюється тим, що люди не поважають права інших. Масштаби такої неповаги також досить різноманітні, починаючи від недозволеного копіювання охоронюваних творів для особистого користування, до широкомасштабних кримінальних комерційних підприємств, які виробляють сотні тисяч незаконних копій.

Усвідомлення потенціалу інтелектуальної власності як джерела економічного, соціального та культурного розвитку забезпечить:

- Формулювання урядовцями та установами політики та адміністративних та управлінських програм з урахуванням оптимального використання та поваги прав ІВ;

- Підвищення ролі активів ІВ для приватного сектора;

- Розуміння суспільством переваг покупки законно вироблених товарів і законно пропонованих послуг, сприяючи тим самим зростанню місцевої промисловості та збільшенню бази для сплати податків. Відсутність культури ІВ веде до застою і занепаду економіки, до відсутності творчості та винахідництва і діловому клімату, позбавленому стабільності та надійності. Створення культури ІС в країнах, що розвиваються, які ще не створили активи ІВ, зажадають проведення цілеспрямованої політики. Здійснення такої політики може бути розпочато з наступних заходів:

- Проведення ревізії ІВ з метою встановлення актуального статусу активів ІВ;

- Підготовка національної стратегії в області ІВ, що враховує цілі політики в галузі науки, культури, торгівлі, економіки та освіти;

- Стимулювання та вручення нагород винахідникам і авторам, а також товариствам і колективним організаціям, які розробляють і використовують активи ІВ.[3]

В Україні захист прав інтелектуальної власності - це передбачена законодавством діяльність уповноважених державою органів виконавчої та судової влади по визнанню, поновленню та усуненню перешкод, які заважають суб'єктам права інтелектуальної власності реалізації їх прав і законних інтересів.

Необхідність принципової зміни ставлення держави до проблем ІВ об'єктивно назріла вже давно. У першочерговому порядку необхідно змінити законодавство про приватизацію державного майна і про банкрутство з тим, щоб результати інтелектуальної діяльності повністю враховувалися у складі майна підприємств науково-технічної сфери. Сьогодні специфіка таких підприємств при приватизації або банкрутство практично не враховується.

Вигода держави в цьому випадку полягає в розширенні конкурентоспроможного виробництва і зміцненні позицій вітчизняних товаровиробників на внутрішньому і світовому ринках. Саме на такій основі і будують свою політику в галузі ІВ економічно – розвинені держави.

Дійсно, в умовах ринкової економіки права на результати науково-технічної діяльності забезпечують їх власникам можливість використовувати ці об'єкти за своїм розсудом і отримувати від цього матеріальну вигоду. Однак і зараз процес освоєння наукоємних технологій зустрічає певні труднощі, про що свідчить зменшення питомої ваги підприємств, що здійснюють розробку і використання нововведень. Використання нової техніки, у тому числі містить об'єкти інтелектуальної власності, в період проведення економічних реформ скоротилося майже в 20 разів.[4]

Різке зниження кількості поданих заявок на отримання патенту на винаходи обумовлено рядом причин, у тому числі: нестабільна економічна ситуація і різкий спад виробництва, зростання вимог до відбору винаходів; необхідність оплати всіх операцій, пов'язаних з реєстрацією об'єктів ІВ і підтриманням патенту (свідоцтва) в силі, в той час як авторські свідоцтва видавалися безкоштовно.[1]

Розробляючи державну промислову політику та стратегію промислового зростання в країні, необхідно визначити роль держави в залученні в економічний оборот результатів наукових досліджень. Потрібен конкретний механізм реалізації цього процесу. Ключові проблеми у сфері захисту споживачів, виробників і правовласників від контрафактної та фальсифікованої продукції, що впливають на формування цивілізованого ринку:

- Часті випадки реалізації продукції, невідповідною вимогам щодо якості та безпеки, які висуваються міжнародними та українськими стандартами;

- Велике, постійне збільшення кількості порушень інтелектуальних прав в інформаційно-телекомунікаційних мережах, в тому числі Інтернет;

- Недосконалість і недостатня ефективність механізмів захисту порушених прав споживачів, виробників і правовласників;

Шляхи вирішення даних проблем, які здійснюються державою:

- Необхідність вдосконалення судоустрою та адміністративного судочинства;

- Створення необхідних умов для попередження, виявлення і розслідування адміністративних правопорушень;

- Налагодження необхідного інформаційного обміну між органами державної влади;

- Удосконалення законодавства щодо здійснення перевірок осіб, підозрюваних у вчиненні адміністративних правопорушень;

- Адміністративні покарання у сфері інтелектуальної власності не сприяють попередженню вчинення нових правопорушень;

- Спрощення адміністративних процедур притягнення до відповідальності;

У висновку можна сказати, що на даний момент Україна, володіючи величезним науковим потенціалом, не здатна його раціонально застосувати і захистити права громадян на інтелектуальну власність, таким чином визначається ключова роль держави у сфері захисту прав інтелектуальної власності.

Перелік посилань

1.Право інтелектуальної власності України: Конспект лекцій / В. М. Крижна, Н. Є. Яркіна; за ред. В. І. Борисової. – Х.: Нац. юрид. акад.України, 2008. – 112 с.

2.Константинов К. Б. Создание Бернской конвенции об охране литературных и художественных произведений: историко-правовой аспект // История государства и права. – 2008. − № 10. – С. 33−34.

3. Капіца Ю. Напрямки адаптації законодавства України у сфері охорони інтелектуальної власності до законодавства Європейського Союзу // Право України. – 2005. – №1. – С. 66–70.

4. http://www.bookz.com.ua/23/03.htm