Стешенко Любов Сергіївна

Національний університет

«Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Об’єкт порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини

Єдиною й достатньою підставою кримінальної відповідальності є склад злочину, тобто сукупність усіх об’єктивних та суб’єктивних ознак (елементів), які визначають суспільно небезпечне діяння як злочинне. Стаття 143 КК містить п’ять частин, для дослідження проблеми кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини. Попередньо необхідно з’ясувати, скільки окремих злочинів передбаченого цією статтею. Форми описування діянь, передбачених у статті 143 КК, дають підстави для моделювання чотирьох самостійних складів злочинів:

1) порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини;

2) вилучення в людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації;

3) незаконна торгівля органами або тканинами людини;

4) участь у транснаціональних організаціях, які займаються діяльністю, передбаченою частинами другою, третьою чи четвертою статті 143 КК.

Такий висновок зумовлений тим, що наведені склади злочинів суттєво відрізняються між собою об’єктивними та суб’єктивними ознаками.

Крім самостійних складів злочинів, стаття 143 КК передбачає також дві кваліфікуючі ознаки: вилучення в людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації, вчинене щодо особи, яка перебувала в безпорадному стані; вилучення в людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації, вчинене щодо особи, яка перебуває в матеріальній чи іншій залежності від винного; та одну особливо кваліфікуючу ознаку: дії, передбачені частинами другою, третьою чи четвертою статті 143 КК, вчинені за попередньою змовою групою осіб.

Об’єкт складу злочину дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, встановити його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань.

Об’єктом злочину виступають суспільні відносини, базується на чинному законодавстві. Зокрема, в статті 1 КК України наведено перелік суспільних відносин, які охороняються законом про кримінальну відповідальність, а саме: це відносини з приводу прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України, забезпечення миру, безпеки людства.

Залежно від ступеня узагальнення суспільних відносин, які охороняються законом про кримінальну відповідальність, у науці кримінального права найбільш поширеною є триступенева класифікація об’єктів злочину за «вертикаллю» на загальний, родовий та безпосередній об’єкт.

Загальний об’єкт злочину складає вся сукупність суспільних відносин, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність.

Під родовим об’єктом розуміють певне коло тотожних чи однорідних за своєю соціальною та економічною сутністю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм. Родовий об’єкт завжди є частиною загального, він відбиває характер і ступінь суспільної небезпеки окремих груп злочинів і тому дає змогу провести систематизацію норм Особливої частини КК та відмежування злочинів між собою.

Безпосередній об’єкт злочину – це конкретні суспільні відносини, які охороняються певною кримінально-правовою нормою і на які посягає злочин, заподіюючи чи створюючи загрозу заподіяння їм шкоди. Безпосередній об’єкт повинен бути частиною родового, як і родовий, у свою чергу, є частиною загального об’єкта.

Як правило, кожен злочин має один безпосередній об’єкт, але бувають випадки, коли злочином заподіюється шкода одночасно кільком суспільним відносинам. Тоді крім класифікації за «вертикаллю» залежно від важливості суспільних відносин, яким заподіюється безпосередня шкода конкретним злочином, використовується класифікація об’єктів злочину за «горизонталлю». Суть такої класифікації полягає в тому, що на рівні безпосереднього об’єкта вирізняють основний та додатковий об’єкти злочину.

Основним безпосереднім об’єктом є ті суспільні відносини, які законодавець передусім прагнув поставити під охорону, цим відносинам завжди завдається шкода або створюється реальна загроза її заподіяння.

Під додатковим безпосереднім об’єктом розуміють ті суспільні відносини, які зазнають шкоди або реальної загрози її заподіяння поряд з основним об’єктом злочину. Додатковий безпосередній об’єкт може бути як обов’язковим, так і факультативним. Суспільні відносини, яким поряд з основним об’єктом злочину завжди заподіюється шкода або створюється реальна загроза їх заподіяння, охоплюється поняттям додаткового обов’язкового безпосереднього об’єкта. Додатковий факультативний безпосередній об’єкт складають суспільні відносини, яким не завжди заподіюється шкода або не завжди створюється загроза її заподіяння при вчиненні суспільно небезпечного діяння.

Щодо об’єкта незаконної трансплантації необхідно зазначити, що норма в якій передбачена кримінальна відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, є новою, а тому питання про безпосередній об’єкт злочину передбаченого статтею 143 КК не є остаточно вирішеним в науці кримінального права.

Вирішенням цього питання займаються такі науковці, як М. І. Хавронюк, А. В. Мусієнко, М. І. Панов, С. В. Гринчак, Г. В. Чеботарьова та багато інших.

Більшість науковців та вчених, які займаються вивченням та розглядом цих питань вважають, що безпосереднім об’єктом незаконної трансплантації є життя та здоров’я особи.

Згідно з Конституцією України людина визнається найвищою соціальною цінністю, а це означає, що вона є цінністю не тільки сама для себе, а й для всього суспільства. Вихідною передумовою життєдіяльності людини є забезпечення їй права на життя, здоров’я та особисту недоторканність різноманітними правовими механізмами, у тому числі й шляхом встановлення кримінальної відповідальності за посягання на ці блага.

Об’єктом незаконної трансплантації є також тілесна недоторканність особи у сфері трансплантації органів або тканин людини. Згідно з Законом про трансплантацію вилучення анатомічних матеріалів у живого донора та пересадка їх реципієнту можливе лише за наявності згоди цих осіб.

Отже, безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ч.1 статті 143 КК України, є суспільні відносини, які забезпечують життя, здоров’я донора та реципієнта, а також тілесну недоторканність особи у сфері трансплантації органів або тканин людини, шкода яким заподіюється шляхом порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини.

Наведені суспільні відносини є об’єктом усіх злочинів, передбачених статтею 143 КК, окрім злочину, передбаченого ч.4 ст.143 КК, яка встановлює кримінальну відповідальність за незаконну торгівлю органами або тканинами людини. В даному випадку, поряд з об’єктом незаконної трансплантації, враховуючи специфіку діяння, окремого розгляду потребує предмет цього злочину.

Під органами людини розуміється в певній мірі відокремлена частина цілого організму, яка використовує одну або кілька специфічних функцій. Отже, органи людини виступають першою складовою предмета незаконної трансплантації.

Тканини людини – це система клітин і безклітинних структур, які характеризуються спільністю розвитку, будови та специфічних функцій.

Предметом незаконної трансплантації можуть бути органи або тканини як живої людини, так і трупа.

З вище викладеного можна зробити висновок, що безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого статтею 143 КК України, є суспільні відносини, які забезпечують життя, здоров’я донора та реципієнта, а також їх тілесну недоторканність у сфері трансплантації органів або тканин людини. Предметом цього злочину є органи або тканини людини. Ця ознака є обов’язковою в даному складі злочину, отже, незаконна трансплантація належить до так званих предметних злочинів.

Література:

1. Кримінальна відповідальність за незаконну трансплантацію органів або тканин людини: монографія/ С.В. Гринчак; наук. ред. Л.В. Дорош. – Х. : Право, 2011.- 296 с.

2. Уголовное право Украины: Общая часть: Ученик/ под ред.. В. А. Клименко, Н. И. Мельника. – К. : Атіка, 2002. – 448 с.

3. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник/ М. І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В. І. Борисов та ін.. / за ред.. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К. – Х. : Юрінком Інтер – Право, 2001.- С. 100.

4. Таций В. Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х. : Вища шк.., 1988.- 198 с.