Актуальність теми. Трансформація суспільних
відносин в Україні, певною мірою, довгий час характеризувалася першочерговою
увагою до економічних та політичних аспектів функціонування держави. За таких
умов проблеми соціалізації не потрапляли у перелік питань, які мали пріоритетний характер у вітчизняній
державній та громадській практиці. Не стали винятком і питання, пов’язані з
процесом соціалізації студентської молоді. Існує певне протиріччя між загальною
потребою ефективного впливу на соціалізацію молоді через розуміння соціальних
чинників цього процесу, недостатнім теоретичним та емпіричним дослідженням питань , пов’язаних із соціальним
становленням особистості. Ідея формування механізмів соціалізації через засвоєння соціальних знань, цінностей,
умінь та навичок поведінки в соціальному житті
визначає пошук таких основ, знання яких дозволило б оптимізувати процес становлення
інтересу та участі молодого покоління в сучасному українському суспільстві.
Метою статті є вивчення теоретичних аспектів,
стану та особливостей становлення процесу соціалізації молоді в українському
суспільстві.
Аналіз останніх публікацій. Постановка проблем
соціалізації особистості викладена в працях Кона І. С., Шкаратіна О. І.,
Коршунова А. М., Давидова Ю. Н. і Роднянської І. Б., Мяло К. Г., Іконникової С.
Н., Чередниченко Г. А., Шубкіна В. Н. та ін. Питання соціалізаціїї молоді досліджували такі українські вчені, як Є.В. Лазаренко, М.П.
Лукашевич, А.К. Тащенко В.В. Москаленко, М.І. Михальченко, В.І. Волович, І.М.
Гавриленко. У роботах цих науковців важливе місце посідає проблема
перспективності цілеспрямованого корегуючого та спрямовуючого впливу на процес
соціалізації молоді.
Виклад основного матеріалу. Згідно з найпоширенішим
визначенням, соціалізація (від лат. socialis –
суспільний) – це процес
входження індивіда в суспільство,
засвоєння та пристосування індивіда до соціально-економічних умов, рольових функцій, соціальних норм, що
складаються на різних рівнях життєдіяльності суспільства, до соціальних груп і соціальних
організацій, соціальних інститутів, що
виступають як середовище життєдіяльності [3].
Соціалізація молоді у
взаємодії з різними факторами і агентами відбувається за допомогою ряду
«механізмів». Традиційний механізм соціалізації молоді являє собою засвоєння
норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, які характерні для її сім'ї та найближчого
оточення.
Інституціональний механізм
соціалізації функціонує в процесі взаємодії молоді з інститутами суспільства і
різними організаціями. Слід мати на увазі, що засоби масової комунікації, як
соціальний інститут, впливають на соціалізацію не тільки за допомогою
трансляції конкретної інформації, але і через представлення зразків поведінки
героїв книг, кінофільмів, телепередач.
Стилізований механізм
соціалізації молоді діє в рамках конкретної субкультури. Під субкультурою
розуміється комплекс морально-психологічних рис і поведінкових проявів, типових
для людей конкретного віку чи конкретно професійного, культурного прошарку,
який у цілому створює конкретний стиль поведінки та мислення тієї чи іншої
вікової, професійної чи соціальної групи.
Міжособистісний механізм
соціалізації функціонує в процесі взаємодії молодої людини із суб'єктивно
значущими для неї особами, - ними можуть бути батьки, викладач, друг-одноліток [2].
Проблеми соціалізації молоді
пов'язані із глибокими та швидкоплинними соціальними змінами, зокрема із зміною
ідеологічних орієнтирів у вихованні особистості і посиленням дії стихійних
чинників, що впливають на становлення сучасної молодої людини як соціальної
особистості.
Особливу
соціальну категорію молодих людей складає студентська молодь. Згідно з даними
Держкомстату України в 2011-2012 рр. у ВНЗ І-ІV рівнів акредитації навчається
2311557 осіб, а у відповідності до
чисельності населення відповідного віку кількість студентів у віці 18 років
становить 60,2%, 19 років – 55,9%, 20 років – 49,9%, 21 рік – 42,3%, 22 роки –
27,2% [5].
Ця
соціальна група за характером своєї діяльності, поглядами, ціннісними
орієнтаціями дуже близька до інтелігенції, яка відіграє фактично головну роль у
продукуванні й розповсюдженні ціннісно-нормативних орієнтирів суспільства. Підготовка студентів у вищому навчальному
закладі представляє собою процес вторинної соціалізації, яка забезпечує не тільки подальший розвиток
особистісних якостей, але й набуття
індивідом необхідних для практики професійних знань і навичок, формування
професійних, світоглядних і громадських
якостей майбутнього фахівця; розвиток професійних
здібностей, як передумову подальшої самостійної професійної творчості;
становлення інтелекту і стабілізацію рис характеру; перетворення мотивації та
всієї системи ціннісних орієнтацій; формування соціальних цінностей у зв’язку з
професіоналізацією. Тобто, під час навчання у ВНЗ відбувається соціалізація
студента як особистості. Демографічні та інтелектуальні характеристики
студентської молоді роблять цю соціокультурну спільноту однією з найбільш
ресурсномістких суспільних груп бо вік і освіта є найважливішими соціальними
ресурсами [1].
Засвоюючи
систему ролей, студенти набувають
соціально значимих якостей, формують світогляд, свої цілі, мотиви, інтереси,
почуття, особисті та соціально значущі потреби, розвивають різні види компетентності, в тому числі й соціальну компетентність, яка дозволить їм стати тим, ким вони мають об’єктивно стати в житті. А також соціальну уяву, яка, як зазначає
Ентоні Гіденс, « вимагає від нас передусім уміння «мислити себе» поза звичним
перебігом особистого повсякденного життя, щоб поглянути на нього по новому»[4].
Висновки. Ефективність механізмів
впливу саме у плані управління процесом соціалізації, соціального становлення студентської молоді можна визначати лише
тоді, коли вона здійснюється
системно, послідовно та
професійно. Водночас, це вимагає
ретельного систематичного оцінювання реальних дій з метою визначення оптимальних
форм і методів подальшої роботи з студентами; ефективних шляхів вирішення
соціальних проблем у студентському середовищі; перспективних заходів чи акцій,
спрямованих на соціальну підтримку молоді.
Тому
застосування системної роботи механізмів соціалізації є важливою справою, яка
потребує значних людських і фінансових ресурсів, тривалого часу,
цілеспрямованих ідей, що неможливо без участі органів державного управління.
Так
як молодь для кожного суспільства є його майбутнім, то національно-духовне
відродження України неможливе без переосмислення теорії та практики
соціалізації молоді. Для покращення всіх
показників соціалізації необхідне поліпшення та
налагодження педагогічного та соціально-психологічного впливу на молодь.
Література:
1. Лукашевич
М.П. Особливості соціалізації української молоді в сучасних умовах / М.П. Лукашевич // Теорія і практика упраління
соціальними системами: філософія, психологія, педагогіка, соціологія – №4. –
2009. – С. 34 – 36.
2. Пірен М. Соціалізація
молоді в українському суспільстві: стан, особливості становлення / Марія Пірен,
Анна Ясенова// Освіта регіону. – 2011. – № 4. – С. 267– 271.
3.
Философский словарь / [ под ред. В.И. Щербинина]. – М.: Наука, 2000. – 560с.
4.
Ентоні Гіденс Соціологія / Гіденс Ентоні. – К.: Основа, 1999. – 515с.
5.
Діти, жінки та сім’я в Україні: статистичний збірник
/ Вдповідальний за випуск І.В. Калачова. – Держкомстат, Київ: 2012. – 349с.