Економічні науки / 15.
Державне регулювання економіки
Пакулін
С.Л., Топчій О.О.
ДУ
«Інститут економіки природокористування та сталого розвитку
НАН
України»
Підвищення стійкості й забезпечення
ефективного
використання соціально-економічного
потенціалу
адміністративно-територіального утворення
Перспективне
планування
розвитку економіки й соціальної сфери України та її
адміністративно-територіальних утворень на національному й міжнародному рівнях
ставлять завдання врахування
основних стратегічних цілей стійкого розвитку, визнаних світовою спільнотою.
Відповідно до принципів, викладених у документах Конференцій ООН щодо
навколишнього середовища й розвитку, стійкий розвиток розуміється як
забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку територій і поселень з
урахуванням
збереження сприятливого
навколишнього середовища й раціонального використання природно-ресурсного
потенціалу з метою задоволення життєвих потреб як нинішнього, так і майбутніх поколінь.
На сьогодні
багато держав, у тому числі й Україна, заявляють про прихильність цілям стійкого розвитку економіки,
розробляють відповідні документи й нормативні правові акти [2, с. 42]. Проте, реальна політика держави
далеко не завжди відповідає декларованим цілям і принципам. У сучасних умовах назріла
об'єктивна потреба в розробці й реалізації конкретних дій, направлених на підвищення стійкості й
забезпечення ефективнішого використання соціально-економічного потенціалу кожного
адміністративно-територіального утворення [3, с. 127]. Сучасні
кризові явища охоплюють практично всі сфери
життєдіяльності суспільства,
унаслідок чого все
більш залежними один від одного стають
регіони й держави. Звідси стає очевидним, що для запобігання кризовим явищам мають бути
відповідним чином скоректовані масштаби й характер господарської діяльності регіонів на основі
ефективнішого використання соціально-економічного потенціалу кожного з них.
Існуюча загроза
економічної кризи, проблеми убогості в країнах, що розвиваються, міжнародна
злочинність та інші поставили світове суспільство перед необхідністю активізації пошуку нових підходів
до стратегії стійкого розвитку суспільства.
Поняття суті стійкого розвитку економіки
територій і поселень у сучасних умовах базується на постійному зростанні соціально-економічного й
науково-технічного потенціалу регіонів, що забезпечує задоволення нинішніх і майбутніх поколінь
товарами й послугами на основі оптимізації територіально-галузевої структури,
збалансованого використання природних ресурсів, радикального зниження
споживання
непоновлюваних ресурсів, збереження
біологічної рівноваги та сприятливого навколишнього середовища. При цьому ми виходимо
з того, що сучасне людське суспільство
далеко не повністю
відповідає критеріям стійкості [1, с. 105]. Вирішення проблеми стабільного зростання економіки й задоволення
потреб сьогодення та майбутніх поколінь на практиці вимагає значних зусиль з
боку держави, учених, всього населення, що не виключає певних ситуацій «ризиків»
при реалізації поставлених цілей і завдань. Звідси однією з центральних ланок моделі стійкого розвитку
регіону є питання,
пов'язані з попередженням
і подоланням всіляких
ризиків.
Незважаючи на те,
що поняття ризик вже часто було
предметом досліджень на мікро- й макрорівні, в науковій літературі все ще
відсутній єдиний підхід до трактування цього терміна, а кожен автор розглядає проблему ризиків лише у вузьких
рамках своїх досліджень.
Першопричина ризику
лежить не стільки в недосконалому
інформаційному стані,
скільки в ухвалюваних в умовах певного стану рішеннях, спрямованих
на досягнення мети.
Подолання ризиків є однією з
найважливіших фаз процесу управління ризиками, основне завдання якої зводиться до ухвалення рішення про те, які заходи
використовуватимуться для подолання
виявлених суб'єктами господарювання ризиків.
Мету ризикової політики, орієнтованої
на усунення причин, ми вбачаємо в планомірній зміні чинників, які породжують ризик, що
полягає в зниженні або повному
елімінуванні вірогідності настання негативних наслідків. Для
цього потрібна дія управлінців на процес виникнення й розвитку ризиків у напрямках зменшення можливих ризиків
і страхування від вірогідного збитку
від них за допомогою уникнення, зниження, розпилювання|розпиляти|, перерозподілу й ігнорування ризику [6, с. 171].
Використання
механізмів управління ризиками в макроекономіці зводиться зрештою до побудови моделей, у центрі яких
знаходиться ризик
країни та її регіонів [5, с. 90].
Для визначення
наявності чинника ризику
країни та її регіонів на практиці використовується велика група індикаторів і
показників. При цьому правильна оцінка фактичного рівня ризику має вирішальне значення для ухвалення вірних стратегічних
рішень, що забезпечується використанням його індикаторів у комбінації один з одним.
При побудові моделі управління стійким
соціально-економічним розвитком територій у сучасних умовах концентрації
виробництва й ресурсів, пов'язаних з цим ризиків в Україні, необхідно
враховувати, що при децентралізації управління знизився рівень економічної
інтеграції регіонів [4, с. 126].
В умовах швидкого
розвитку науково-технічного прогресу й інноваційної діяльності концентрація
виробництва й ресурсів в
адміністративно-територіальних утвореннях повинна поєднуватися з|із| функціональним розподілом праці, що є нагальною вимогою часу при
захисті регіонів України від економічних ризиків.
При формуванні
організаційної структури управління в сучасній регіональній економіці необхідно
враховувати такі основні чинники
й умови: оптимальний розмір регіону (району); характер|вдача| виробництва; галузеві особливості виробництва
(технологічні, наявність фінансів та ін.); кваліфікацію кадрів відповідно до
характеру виробництва;
існуючу систему й рівень управління; сферу діяльності – місцевий, регіональний,
національний ринки; зовнішні та внутрішні зміни в економіці; напрямки диверсифікації,
реструктуризації, територіально-галузевої спеціалізації та інтенсифікації виробництва.
Разом із тим, цілеспрямованих дій з формування сучасної моделі управління
стійким розвитком регіонів в Україні не спостерігається, продовжує діяти старий
стереотип адміністративно-командних методів управління, ефективність яких у ринкових
умовах господарювання є
низькою. У новій моделі управління соціально-економічним розвитком регіонів
необхідно передачу функцій територіям синхронізувати з|із| делегуванням ним відповідних повноважень, що дозволить
забезпечити стійкі темпи економічного зростання й на цій основі вирішення регіональних соціальних
проблем.
Література
1. Пакулін С.Л. Державне регулювання і ресурсне забезпечення сталого розвитку
соціального комплексу / С.Л. Пакулін // Економічний простір: Збірник наукових
праць. – № 65. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2012. – С. 103-110.
2. Пакулін С.Л. Інноваційний і соціальний вектори
довгострокового соціально-економічного розвитку України / С.Л. Пакулін // Materiály VIII mezinárodní
vědecko-praktická konference [«Věda a technologie: krok do
budoucnosti – 2012»], 27 února – 05
brežen 2012 roku. – Díl 10. Ekonomické
vědy. – Praha: Publishing House «Education and Science», 2012. – S. 41-43.
3. Пакулін С.Л.
Інноваційний соціально-домінантний розвиток регіону / С.Л. Пакулін // Бізнес Інформ. –
2013. – № 5 (424). – С.
124-128.
4. Пакулін С.Л. Методологічні підходи до побудови
прогнозної моделі соціально-економічного розвитку / С.Л. Пакулін, О.О. Топчій // Економічний простір. – Збірник
наукових праць. – № 55. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2011. – С. 125-131.
5. Пакулін С.Л.
Парадигма управління стійким соціально-економічним розвитком / С.Л. Пакулін,
О.О. Топчій // Економічний простір: Збірник наукових праць. – № 58. –
Дніпропетровськ: ПДАБА, 2012. – С. 89-93.
6. Топчій О.О.
Обґрунтування й вибір моделі, що забезпечує стійкий і динамічний
соціально-економічний розвиток України / С.Л. Пакулін, О.О. Топчій //
Економічний простір: Збірник наукових праць. – № 57. – Дніпропетровськ: ПДАБА,
2012. – С. 170-174.