Экономические науки/6.Маркетинг и менеджмент

Душкевич Я.С.

Дніпропетровський державний аграрний університет, України

Управління процесами диверсифікації виробництва

Встановлено що диверсифікація виробництва розподіляється на зв’язаний і незв’язаний види. Розподіл цей умовний, бо не має чітко окреслених контурів у кількісному та якісному вимірюванні. Визначення виду диверсифікації виробництва фіксується в конкретному проміжку часу. Головними критеріями визначення виду є: номенклатура продукції, технологія виробництва, профіль та організаційна структура підприємства, шляхи здійснення процесу.

На основі існуючих трактувань поняття „диверсифікація” розроблено узагальнюючу класифікацію цільових напрямів диверсифікаційних процесів. Запропоновано систематизувати існуючі напрями диверсифікації - виробництва, продукції, капіталу, ризику. Систематизовано сучасні види диверсифікації виробництва - горизонтальна, концентрична, вертикальна (зв’язані види), конгломератна (незв’язаний вид). Диверсифікацію продукції розподілено на реальну та уявну (рис.1).

Диверсифікація виробництва - це процес, що охоплює організаційні, економічні, правові зміни на підприємствах і направлений на підвищення ефективності виробництва, зниження кількості банкрутів, своєчасне реагування на зміни економічної кон'юнктури ринку з метою забезпечення зростання прибутковості на основі використання ринкових шансів і встановлення конкурентних переваг, зміцнення положення підприємства в ринковому сегменті. На макрорівні процес диверсифікації вирішує задачу переміщення капіталу з традиційних або малоприбуткових галузей у найбільш перспективні і наукомісткі, високорентабельні галузі; удосконалення механізму трансферту передових технологій і наукових технологій; розвиток класу професійних менеджерів з метою вирішення економічних і соціальних проблем (вирівнювання коливання галузевого попиту, зниження ризиків, поява нових робочих місць) і створення цивілізованого бізнес-середовища в Україні. Таким чином, встановлено, що диверсифікація виробництва - це процес зміни організаційно-технологічної структури виробничих ланок, направлений на збільшення різноманітності результатів їхнього функціонування і підвищення на цій основі надійності і стійкості виробничо-господарської діяльності підприємства.

Рис. 1. Класифікація напрямів і видів диверсифікаційних процесів

Диверсифікація виробництва на виході системи господарювання досягає кінцевої мети - розширення конкурентоздатних видів продукції, в яких сукупність якісних і вартісних характеристик забезпечить задоволення конкретних потреб покупця, що сприятиме зниженню ризику незапитаного товару.

На основі аналізу встановлено, що перевагами диверсифікації виробництва є те, що диверсифікація - це засіб підвищення адаптивних якостей підприємства в умовах нестабільного навколишнього середовища. Вона є внутрішнім стимулятором, що прискорює чергування етапів освоєння ринку, сприяє розвитку попиту та пропозиції, впливає безпосередньо на структуру ринків, тому що змінює сукупність елементів, які визначають число компаній, що діють на ринку, розмір компаній, технологічні та вартісні показники і "ступінь відкритості ринку" для появи на ньому нових компаній або відходу з нього колишніх учасників, тобто формує ринок. Диверсифікація сприяє перетворенню стратегічних відповідностей у конкурентні переваги; розподіляє фінансові ризики по багатьох напрямах, зменшує їх за рахунок стабілізації доходів за участю в галузях з різною циклічністю розвитку; сприяє географічній експансії. Стратегічні переваги диверсифікації полягають у сталості ділових зв'язків, стабільності і гарантованості постачань, поліпшенні інформаційного забезпечення, інтеграції маркетингових досліджень. Технологічний виграш виникає за рахунок обміну технологіями і спільним проведенням НДДКР.

У той же час головними недоліками диверсифікації виробництва є: складність управління широко диверсифікованим підприємством і неможливість використовувати стратегічну відповідність як додаткове джерело створення конкурентних переваг, підвищення впливу факторів загроз при ускладненні системи, високі витрати і ризикованість механізму здійснення процесу.

Обґрунтовано, що при ухваленні управлінського рішення про проведення диверсифікації виробництва підприємства вибирають два можливі шляхи її здійснення: внутрішнє зростання, або так зване "органічне зростання", що припускає проведення диверсифікації виробництва існуючого підприємства; зовнішнє зростання, тобто проведення диверсифікації виробництва шляхом злиття і поглинань, придбання контрольного пакета акцій.

Встановлено, що вибір шляхів здійснення диверсифікації виробництва (внутрішній або зовнішній) обумовлено фінансовим станом, метою та задачами корпоративної стратегії підприємства, темпами розвитку ринків, конкурентної позиції суб’єкта господарської діяльності у галузі, змінністю технологій.

Розробка механізму управління процесом диверсифікації виробництва потребує комплексного підходу і урахування специфіки функціонування суб'єкта господарської діяльності, тому що диверсифікація виробництва стосується всіх аспектів виробничо-господарської діяльності підприємства. Внаслідок цього для розробки кількісної і якісної оцінки результатів диверсифікації виробництва потрібне використання системного підходу для вимірювання складності інформаційних та економічних зв'язків між окремими структурними підрозділами підприємства з метою прийняття управлінських рішень з урахуванням специфіки діяльності підприємства.

Литература:

1. Гавва В.М., Міньковська М.В. Інформаційний аспект диверсифікації виробництва // Вісник Технологічного університету Поділля. - 2003. - №2. – Т.2. - С. 167-169.

2. Миньковская М.В. Методы оптимального управления диверсификационными процессами // Економіка: проблеми теорії та практики. – Дніпропетровськ: ДНУ. - 2003. – Вип. 177. – Т. І. - С.165-174.