Клімович І.М., Москаленко Г.О.

ХТЕІ КНТЕУ, Україна

Проблеми формування собівартості за Податковим кодексом України

Собівартість продукції (робіт, послуг) є одним з ключових показників, який служить основою для прийняття управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності діяльності підприємства і, як наслідок, посилення конкурентоспроможності продукції (робіт, послуг).

Разом з прийняттям Податкового кодексу України, було наведено нове поняття «собівартість відповідно до податкового законодавства», що викликає багато запитань та дискусій у бухгалтерів - практиків щодо його формування та відображення. Тому вивчення цього питання є на сьогодні актуальним та потребує подальшого дослідження, методичних розробок і рекомендацій.

У науковій літературі питання методики формування собівартості виготовленої продукції розкриваються у працях вітчизняних науковців як на теоретичному, так і на практичному рівнях. Серед них слід зазначити роботи Голова С., Гура Н., Голошевича І., Войтенко Т., Ловінської Л., Нападовської Л., Пушкаря М., Хмелевского І., Чумаченка М., Швеця В. [4].

З прийняттям Податкового Кодексу України було зменшено кількість розбіжностей між бухгалтерським та податковим обліком при визначенні витрат та собівартості. Спільними рисами бухгалтерського і податкового обліку є наступні: обидва види обліку ведуть одні і ті ж бухгалтера; обидва види обліку ґрунтуються на одній і тій же первинній документації, за виключенням податкових накладних; в бухгалтерському і податковому обліку можуть використовуватися ті ж самі регістри обліку, немає відмінностей в обліку розрахунків з Пенсійним фондом [3].

Серед можливих різниць між податковою та бухгалтерською собівартістю слід виділити:

- облік загальновиробничих витрат, а саме в податковому обліку вони включаються до складу «інших витрат», в бухгалтерському - розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу [1];

- витрати на поточний ремонт виробничого обладнання, а саме в бухгалтерському обліку вони входять до складу собівартості, як інші прямі витрати. У податковому ж обліку відображення ремонтних витрат має свою специфіку, пов’язану з розміром так званого 10 % «ремонтного» ліміту: тільки в разі його не перевищення у звітному періоді вартість ремонтів визнаватиметься витратами, інакше - відноситиметься на збільшення вартості ремонтованого об’єкта;

- витрати, понесенні у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, який сплачує єдиний податок;

- наднормативні виробничі витрати та брак [2].

У зв’язку з цим існують можливі варіанти формування податкової собівартості на підприємствах, а саме:

- коригування бухгалтерської собівартості під вимоги податкового обліку;

- бухгалтерський облік вести відповідно вимогам Положень (стандартів) бухгалтерського обліку щодо формування собівартості виготовленої продукції (робіт, послуг). Податкову собівартість розраховувати за вимогами Податкового кодексу України;

- формування собівартості виготовленої продукції (робіт, послуг) за бухгалтерським обліком вести відповідно вимогам Положень (стандартів) бухгалтерського обліку , але для цілей податкового обліку перевіряти показник собівартості на наявність так званих обмежених і заборонених витрат, у розумінні податкового законодавства.

Ураховуючи зазначені відмінності, можна зробити висновок, що який би спосіб узгодження визначення собівартості для кожного конкретного платника податку на прибуток не застосовувався, усунення розбіжностей зводиться до коригування бухгалтерської собівартості на суми, які відповідно до Податкового кодексу України не включаються до собівартості або включаються лише частково. При цьому таке коригування процес - трудомісткий, потребує детального аналізу господарських операцій [4].

Однак, слід погодитися з думкою науковців Гура Н. та Склярук І., що кількість розбіжностей на практиці у кожного підприємства буде обмеженою, і за досягнутого рівня гармонізації бухгалтерського та податкового законодавства визначення собівартості має ґрунтуватися на бухгалтерських даних з певними коригуваннями.

Таким чином, якщо проводити паралель між бухгалтерською та податковою собівартістю, то при формуванні податкового показника «собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг» потрібно орієнтуватися на величину бухгалтерської фактичної виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, безумовно, з оглядкою на норми Податкового кодексу України.

Список використаних джерел

1. Податковий Кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. - Офіц. веб-сайт. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати»: Наказ Міністерства Фінансів України від 31.12.1999 р. № 318 [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. - Офіц. веб-сайт. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.

3. Беренда Н. І. Класифікація витрат згідно з Податковим кодексом України / Н. І. Беренда // Вісник податкової служби України. - 2012. - №7. - с. 24 - 48.

4. Гура Н. Проблеми формування собівартості та порядок її відображення в податковій звітності / Н. Гура, І. Склярук // Бухгалтерський облік і аудит. - №11. - 2011. - с. 6 - 13.