Государственное управление / 3. Взаимодействие разных ветвей власти.

аспірант Криворучко Ю.М.,

Класичний приватний університет, Україна

Взаємодія органів державної влади і організацій громадянського суспільства

Рівень розвитку громадянського суспільства України значно нижчий, ніж це потрібно для справляння помітного впливу на життя людей та змін у державній політиці. «Третій сектор» (співтовариство організацій громадянського суспільства) України перебуває на стадії консолідації і становлення.

Нормативно-правова база міжсекторної взаємодії включає передусім Указ Президента України «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» (від 31.07.2004 р.) та Постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» (від 15.10.2004 р.).

Проте визначення і законодавче закріплення основних завдань і принципів міжсекторної взаємодії не завершене. Так, тривалий час у Міністерстві юстиції України розробляються законопроект «Про участь громадськості у формуванні та реалізації державної політики, вирішенні питань місцевого значення та її доступ до інформації, що знаходиться у володінні органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування»; проект «Концепції взаємодії держави з громадянським суспільством», проект Закону «Про волонтерство». Втім слід відзначити, що за цей час було проведено широке попереднє громадське обговорення цих законопроектів.

Важливим кроком на шляху сприяння діяльності ОГС стало спрощення порядку легалізації в органах юстиції об’єднань громадян та інших громадських формувань. Це закріплено наказом Міністерства юстиції «Про затвердження порядку підготовки та оформлення рішень щодо легалізації об’єднань громадян та інших громадських формувань», який набув чинності 17.12.2006 р. Новий порядок закріплює єдині правила для підготовки та оформлення рішень щодо легалізації об’єднань громадян та інших громадських формувань, а також щодо скасування запису про їх реєстрацію. Крім того, новий порядок покликаний уніфікувати підходи Міністерства юстиції та його територіальних органів з питань легалізації об’єднань громадян.

1. Оцінка діяльності влади

Регулярні спільні заходи організацій громадянського суспільства і владних структур ще не вивели їхню взаємодію на якісно новий рівень; не спостерігається значного зростання ролі громадянського суспільства, недостатньою є відкритість і прозорість влади в Україні. Відсутність традицій громадянського суспільства відчувається особливо гостро і помітно гальмує процес демократизації.

Рівень впливу громадянського суспільства на владні інститути залишається низьким. Найнижчим він є у питаннях судової системи, діяльності Кабінету Міністрів, правоохоронних органів тощо. Дещо вище оцінюється вплив на Президента України (втім ненабагато).

Низький рівень впливу громадянського суспільства на владні інститути корелюється з оцінкою підконтрольності владних інститутів суспільству. Оцінюючи зміни, що сталися останнім часом, з точки зору підконтрольності суспільству, експерти частіше вказують на негативні зміни в діяльності Кабінету Міністрів (52,4 %) і Верховної Ради (49,5 %). Показники змін у цих інститутах мають від’ємне значення: відповідно –44,6 % та –41,7 %. Позитивне значення мають лише показники змін, що стосуються діяльності Президента (+1,9 %) та Міністерства оборони (+11,6 %).

З-поміж іншого незадовільними щодо всіх трьох гілок влади слід вважати забезпечення відкритості й прозорості процесу вироблення та прийняття рішень, залучення громадськості до процесу вироблення та прийняття рішень, реагування на звернення громадян.

Порівняння експертних оцінок та громадської думки за останні роки свідчить не на користь влади. Порівняно з початком 2005 р. погіршилися експертні оцінки загального рівня демократії, ставлення влади до громадян, прозорості, відкритості діяльності влади, спроможності громадян впливати на дії влади, а також ставлення громадян до влади. При цьому оцінки результатів 2006 р. за деякими показниками (ставлення влади до громадян і ставлення громадян до влади) були дещо оптимістичнішими, ніж оцінки підсумків 2005 р. Проте наростання політичної кризи цього року, що виявилася у граничному загостренні взаємовідносин різних гілок влади, природно, ще більше погіршило і без того проблематичні відносини влади й суспільства.

2. Стан українського «третього сектору»

За даними дослідження Творчого центру «Каунтерпарт», загальний рівень організаційної спроможності українських НУО у 2006 р. дещо перевищує середній рівень (2,9 балів за п’ятибальною шкалою), що свідчить про наявність певної базової спроможності до організаційного зростання та зміцнення.

Найвищу активність українські НУО виявляють у зборі інформації та дослідженні питань, важливих для їхніх клієнтів та партнерів. Спроможність НУО України представляти та захищати інтереси громадян у 2006 р. дорівнювала 3,01 бала за п’ятибальною шкалою. Тобто можна говорити про вищий за середній рівень спроможності НУО відігравати значну роль в обстоюванні важливих для громадян позицій та впливі на процес прийняття рішень. Порівняння як загального середнього показника (у 2002 р. індекс становив 2,3 бала), так і його складових за окремими компонентами дозволяє відзначити зростання спроможності українських НУО займатися представленням інтересів громадян. Зростання було зафіксоване у 2004 р. й останні два роки величина індексу зберігалася.

99 % НУО співпрацюють з державними органами. Про щоденну співпрацю з владними органами повідомили 17 % респондентів. Контакт з державними органами принаймні раз на тиждень мають 30 %, а раз на місяць – 21 %. У той же час за показниками «формулювання та відстоювання прийнятої позиції» і «проведення заходів щодо впливу на політичні рішення та щодо підтримки інтересів громадськості» українські НУО не набирають і трьох балів, тобто за цими показниками вони так і не вийшли на середній рівень.

Як вважають 60 % респондентів, співпраця з державними структурами відбувається переважно з ініціативи обох сторін. Удвічі рідше свідчать про бажання співпрацювати з державою виключно з боку НУО (32 %) і дуже низько оцінюють представники НУО бажання держави ініціювати співпрацю (2 %). Незважаючи на те, що НУО та владні структури співпрацюють досить часто, рівень такої співпраці залишається невисоким. Протягом минулого року 36 % НУО взагалі не виконували спільних проектів з державою і тільки понад чверть (22 % НУО) працювали у партнерстві з державними структурами над трьома і більше проектами.

Згідно з відповідями респондентів головними перешкодами для співпраці з владою є нерозуміння корисності такої співпраці з боку владних структур та відсутність у них інформації про діяльність НУО. Отримані дані свідчать, що співпраця між НУО та державними структурами на регіональному або місцевому рівні є кращою, аніж на загальнодержавному.

Для впливу на процес ухвалення політичних рішень на загальнонаціональному рівні НУО бракує правових механізмів громадського контролю за діяльністю органів влади. Іншою причиною неналагодженої конструктивної співпраці з центральними органами влади слід визнати прагнення громадських організацій обмежити сферу своєї діяльності проблемами, розв’язання яких не призводить до конфліктів з владою. Різні сегменти громадянського суспільства не бачать один в одному союзників у взаємодії з владою.

3. Проблеми взаємодії влади і громадянського суспільства

Акцентуємо увагу на трьох основних проблемних напрямах у взаємодії держави й ОГС. По-перше, залучення ОГС до консультацій та прийняття рішень; по-друге, громадський контроль влади та її інформаційна відкритість; по-третє, спільне здійснення соціально важливих програм.

4. Громадський контроль та інформаційна відкритість влади

Ключовим чинником громадського контролю за діями влади є можливість широкого й вільного доступу до інформації, передбаченого законодавством (Закони України «Про інформацію» від 2.10.1992 р., «Про звернення громадян» від 2.10.1996 р.). Однак рівень інформаційної прозорості діяльності органів влади є недостатнім: поширеною є практика ігнорування органами влади громадських звернень, також далеко не на кожен інформаційний запит надається відповідь.

Одним з показників інформаційної відкритості влади, що піддається чіткому кількісному аналізу, є висвітлення державними органами влади власної діяльності в Інтернет (згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 4.01.2002 р. №3 «Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади»).

За результатами моніторингу Українського незалежного центру політичних досліджень у травні 2007 р. було названо найбільш інформаційно закриті міністри та голови обласних адміністрацій, а також оприлюднено види інформації, найбільше приховувані органами влади.

Результати моніторингу міністерств України є такими. З 20-ти міністерств, які на сьогодні діють в Україні, офіційні сайти мають 19. Не існує сайту Міністерства житлово-комунального господарства України. Однак це можна пояснити тим, що це Міністерство було створене лише в березні 2007 р. Середній рівень інформаційної відкритості сайтів міністерств складає 68 %. Найбільш інформаційними є сайти Міністерства транспорту та зв'язку України (86,67 %), Міністерства аграрної політики України (85 %) та Міністерства економіки України (81,67 %). Найбільш інформаційно закритими є сайти Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (48,33 %), Міністерства вугільної промисловості України (52,67 %), Міністерства оборони України (55,67 %).

Найменш відображеними на сайтах міністерств є такі види інформації: · цільові програми у відповідній сфері – 26,33 %;· відомості про регуляторну діяльність органу – 35,33 %;· порядок реєстрації, ліцензування окремих видів діяльності у відповідній сфері (зразки документів, розрахункові рахунки для сплати необхідних платежів, розмір цих платежів тощо) – 44,33 %;· зразки документів та інших матеріалів, необхідних для звернення громадян до органу – 49%;· звіти про дослідження результативності прийнятих органом регуляторних актів – 53 %.

Результати моніторингу обласних державних адміністрацій свідчать, що всі ОДА мають офіційні сайти. Середній рівень інформаційної відкритості сайтів ОДА складає 69,38 %. Порівняно з лютим 2006 р. загальне наповнення сайтів зросло на 10 %. Найбільш інформаційними є сайти Київської (92 %), Запорізької (88 %), Дніпропетровської (84 %), Закарпатської (84 %) та Чернігівської (84 %) обласних державних адміністрацій. Найбільш інформаційно закритими є сайти Львівської (37,33 %), Чернівецької (48 %), Луганської (54,67 %) обласних державних адміністрацій.

Найменше на сайтах ОДА відображені такі види інформації: · порядок оскарження рішень, прийнятих органом відповідного рівня – 18,67 %; · порядок реєстрації, ліцензування окремих видів діяльності у відповідній сфері (зразки документів, розрахункові рахунки для сплати необхідних платежів, розмір цих платежів тощо) – 38,33 %;· зразки документів та інших матеріалів, необхідних для звернення громадян до органу – 42 %;· перелік комунальних підприємств, правоохоронних органів, лікувальних, оздоровчих, дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, що знаходяться на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, із зазначенням адреси, номерів телефонів, розпорядку роботи – 48 %;· цільові програми у відповідній сфері – 48 %.

Це зумовлює необхідність підвищення дисциплінарної та адміністративної відповідальності чиновників за ігнорування вимог законодавства щодо інформаційної прозорості влади. Кримінальний кодекс України кваліфікує таку поведінку як службову недбалість, що переслідується в адміністративному та кримінальному порядку.