Історія/1. Вітчизняна історія

Богнат Анастасія

студентка І курсу

(науковий керівник – к.і.н. Лановюк Л.П.)

Національний університет біоресурсів і природокористування України,

Україна (м.Київ)

СЕЛИЩЕ МАНЕВИЧІ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

^{Початок історії селища Маневичі пов’язаний із будівництвом залізничної станції. 9 квітня 1892 р. кабінет Міністрів Російської імперії прийняв рішення прокласти залізницю від Києва через Олевськ і станцію Сарни до Ковеля. До літа 1900 р. в основному були завершені земляні роботи, і одразу в чотирьох місцях на лінії Київ-Ковель почали укладати колії [2].}

^{10 березня 1902 р. через Маневичі був відкритий рух поїздів, а у вересні 1902 р. залізницю засвідчила комісія і передала до мережі Південно-Західних колій. Зведення головного корпусу станції було закінчено в 1906 р. і це по праву найдавніша цегляна споруда в нашому селищі. Будівництво допоміжних приміщень тривало до 1914 р., тобто до початку Першої світової війни [2].}

^{З розгортанням воєнних дій район станції та селища біля неї став місцем концентрації військ та розташування інтендантських складів російської армії. Як згадують ветерани, до цих складів були покладені залізничні колії [3]. З настанням війни кількість цивільного населення в селищі зменшилась. Частину його мобілізували в армію, інших евакуювали вглиб України та Росії. У 1915 р., під час наступу айстро-угорських військ, залізнична станція Маневичі та населений пункт біля неї опинились у зоні боїв і були захоплені ворогом. [4].}

^{До початку Брусиловського наступу у прифронтовій зоні за наказом айстро-німецького військового командування було збудовано мережу залізниць-вузькоколійок. Зокрема, будується вузькоколійка з Маневич через Карасин на Кухів Груд, яка використовувалась не тільки для військових потреб австро-німецьких окупантів, а й для пограбування та вивезення звідти деревини, продовольства та інших матеріальних цінностей. Під час Брусиловського прориву Маневиччина зазнала нищівних руйнувань. У 1916 р. російським військам вдалось відтіснити противника до річки Стохід і визволити станцію і населений пункт. Тут перебував штаб 46-го армійського корпусу з підрозділами і службами [4].}

^{У 1917 р. російсько-німецький фронт проходив по річці Стохід, на віддалі 25-30 кілометрів від Маневич. У зв’язку з близьким знаходженням фронту російське командування розмістило в Маневичах головні фронтові склади з боєприпасами і продовольством. Наприкінці 1917 р. частини 46-го корпусу змушені були відступити. У ніч з 7 на 8 січня 1918 р. німецько-кайзерівські війська з двох напрямків почали наступ на Маневичі [3].}

^{9лютого (27 січня ) 1918 р. уряди Німеччини та Австро-Угорщини, ставши союзниками УНР за Брест-Литовським мирним договором, зобов’язувалися надати військову допомогу для звільнення України від влади більшовиків. 19 лютого німецькі та австро-угорські війська знову окупували станцію та селище. Захопивши Маневичі, ворожі солдати нишпорили по уцілілих домівках, відбирали у населення хатні речі і продукти. Населення розгорнуло боротьбу проти німецьких загарбників та військових з’єднань, якою керували ревкоми. Восени окупанти захопили розташований поблизу Маневич склад зброї російської армії і мали намір її використати, але місцеві жителі згуртувались для боротьби з ними. У цій справі маневичанам допоміг слюсар залізничного депо станції Сарни К.І.Томашевич. На залізничних коліях щоденно проходило маневрування поїздів. Цим і скористались маневицькі станційники. За кілька днів вони вивантажили на локомотив і вивезли зі складу 178 ящиків гвинтівок, гранат і патронів із станції Маневичі до Сарн і Дубровиці. Невивезену зброю ввечері 8 вересня 1918 р. було висаджено в повітря [1].}

^{Національний рух у цей період був стихійним, неорганізованим. Населення не мало чітко визначених орієнтирів у справі українського національно-державного відродження. Фронт на східному березі Стоходу практично розвалився. Солдати розходилися по домівках. У такому стані застала Маневичі Українська революція. У залежності від політичної орієнтації військовиків, частина населення підтримувала гасла національної революції, інша – соціальної [1].}

^{Наприкінці 1918 р., після відходу німецьких військ, до Маневич почали прибувати білополяки. Стратегічна ініціатива переходить до поляків, їх піхотний полк та два ескадрони кінноти, форсувавши річку Стохід, 8 травня 1919 р. захопили станцію Маневичі, а 6 червня сюди прибув і 3-ій батальйон 24-го полку дивізії Пілсудського з 14 кулеметами, 8 гаубицями та кінними підрозділами. У 1920 р. і станція і селище Маневичі були звільнені загонами червоноармійців від білополяків, але ненадовго. Восени цього ж року Маневичі, як і вся Західна Україна, знову опинилися під владою панської Польщі. Селище увійшло до складу Ковельського повіту Городоцької гміни Волинського воєводства [4].}

Література:

^{1. Історія міст і сіл УРСР. Волинська область. – Київ, 1970.}

^{2. Маневиччина крізь віки. – Луцьк, 2005.}

^{3. Маневиччина – наша маленька Батьківщина. – Маневичі, 2008.}

^{4. Минуле і сучасне Волині та Полісся: Історія сіл і міст Західного Полісся. Маневиччина. – Луцьк, 2004.}