Історія/1. Вітчизняна історія
Скакун Вікторія
студентка І курсу
(науковий керівник – к.і.н. Лановюк Л.П.)
Національний
університет біоресурсів і природокористування України,
Україна
(м.Київ)
ЛАНОВЕЧЧИНА – ПЕРЛИНА ВОЛИНІ
У кожному із
нас є часточка від куточка рідного краю. Забути свій край, забути свою
Батьківщину – означає забути все те, з чого ти сам створений.
Забути рідний краї – позбутися коріння, що зв’язує людину з минулим. Знищивши
цей корінь, людина, перелітаючи з місця на місце, ніде не знаходить собі
притулку.
Ланівці – це мiсце,
де народився автор, виріс, де вперше почув лагiдну мамину колискову,
де минули найкращi роки життя, де вперше познайомився з iсторiєю
своєї вулицi, мiста, краю, де призвичаївся до культурної спадщини i
навчився свято берегти її.
Цікава історія походження назви Ланівці.
Виявляється, більшість назв населених пунктів походить від давньоруських або
староукраїнських імен, імен-прізвищ чи прізвиськ.
Існує гарна
легенда, яка підтверджує припущення про походження назви Ланівці від
імені-прізвиська Лань.
Давним-давно жив на світі хлопчик. Ім’я
його було Лан. Уродився Лан роботящим, добрим і батьки його не були бідними. З
дитинства він кохав дівчинку Оленку, а Оленка відповідала йому взаємністю.
Мати Оленки дуже не любила Лана. І ось
прийшов час одружуватися. Оленка стала така гарна, як вишенька. Вирішили грати
весілля. А мати Оленки все ж не хотіла, щоб її донька вийшла заміж за Лана і,
підкупивши служницю, наказала їй отруїти молодих. Служниця влила отруту в кубки
Лана та Оленки і вони попадали на долівку мертвими. Тут диво сталося: молоді
зникли, а на тому місці, де вони лежали, виросла пшениця.
Служниця зізналася, що вона влила отруту
за наказом Оленчиної матері. Тоді місцеві люди прив’язали ту нещасливу матір
косою до хвоста коня і пустили його в поле. З того часу поселення, де відбулися
ці події, дістало назву Ланівці [2].
А можливо, що перші «ланівчани», прийшовши
на необжиті землі, вирубали ліс, обробили цю землю та й оселилися на «лані-рівнині»
і живуть ось уже кілька століть…
Можливо також, що назва, пов’язана з терміном лан – поземельна міра в шляхетській Польщі і феодальній Литві та на
загарбаних ними українських землях у XIV—XVIII ст.;
основне мірило феодальних повинностей залежного селянства [1].
ЛАНІВЦІ
Мене світанки у дорогу манять,
Туманом поливають пшениці,
І я спішу, спішу на полустанок,
Беру квиток у рідні Ланівці.
Немов в дитинство повертаюсь знову,
І оживають днів моїх рядки,
Шукаю серцем найніжніше слово,
Щоб працелюбних славить земляків.
Й моя любов, вона, неначе небо.
Я ваш — увесь. Моє коріння тут.
І пісня трударя, і солов’їний щебет
Мене в дитинство золоте ведуть.
Література:
1. Басюк Г., Канделюк І. Ланівці // Тернопільський енциклопедичний
словник. – Тернопіль, 2010.
2. Цинкаловський О. Стара Волинь і
Волинське Полісся. Краєзнавчий словник – від найдавніших
часів до 1914 р. – Луцьк, 1986.