Історія/1. Вітчизняна історія

Скакун Вікторія

студентка І курсу

(науковий керівник – к.і.н. Лановюк Л.П.)

Національний університет біоресурсів і природокористування України,

Україна (м.Київ)

ЛАНОВЕЧЧИНА – ПЕРЛИНА ВОЛИНІ

У кожному із нас є часточка від куточка рідного краю. Забути свій край, забути свою Батьківщину – означає забути все те, з чого ти сам створений. Забути рідний краї – позбутися коріння, що зв’язує людину з минулим. Знищивши цей корінь, людина, перелітаючи з місця на місце, ніде не знаходить собі притулку.

Ланівці – це мiсце, де народився автор, виріс, де вперше почув лагiдну мамину колискову, де минули найкращi роки життя, де вперше познайомився з iсторiєю своєї вулицi, мiста, краю, де призвичаївся до культурної спадщини i навчився свято берегти її.

Цікава історія походження назви Ланівці. Виявляється, більшість назв населених пунктів походить від давньоруських або староукраїнських імен, імен-прізвищ чи прізвиськ.

Існує гарна легенда, яка підтверджує припущення про походження назви Ланівці від імені-прізвиська Лань.

Давним-давно жив на світі хлопчик. Ім’я його було Лан. Уродився Лан роботящим, добрим і батьки його не були бідними. З дитинства він кохав дівчинку Оленку, а Оленка відповідала йому взаємністю.

Мати Оленки дуже не любила Лана. І ось прийшов час одружуватися. Оленка стала така гарна, як вишенька. Вирішили грати весілля. А мати Оленки все ж не хотіла, щоб її донька вийшла заміж за Лана і, підкупивши служницю, наказала їй отруїти молодих. Служниця влила отруту в кубки Лана та Оленки і вони попадали на долівку мертвими. Тут диво сталося: молоді зникли, а на тому місці, де вони лежали, виросла пшениця.

Служниця зізналася, що вона влила отруту за наказом Оленчиної матері. Тоді місцеві люди прив’язали ту нещасливу матір косою до хвоста коня і пустили його в поле. З того часу поселення, де відбулися ці події, дістало назву Ланівці [2].

А можливо, що перші «ланівчани», прийшовши на необжиті землі, вирубали ліс, обробили цю землю та й оселилися на «лані-рівнині» і живуть ось уже кілька століть…

Можливо також, що назва, пов’язана з терміном лан – поземельна міра в шляхетській Польщі і феодальній Литві та на загарбаних ними українських землях у XIV—XVIII ст.; основне мірило феодальних повинностей залежного селянства [1].

ЛАНІВЦІ

Мене світанки у дорогу манять,

Туманом поливають пшениці,

І я спішу, спішу на полустанок,

Беру квиток у рідні Ланівці.

Немов в дитинство повертаюсь знову,

І оживають днів моїх рядки,

Шукаю серцем найніжніше слово,

Щоб працелюбних славить земляків.

Й моя любов, вона, неначе небо.

Я ваш — увесь. Моє коріння тут.

І пісня трударя, і солов’їний щебет

Мене в дитинство золоте ведуть.

Література:

1. Басюк Г., Канделюк І. Ланівці // Тернопільський енциклопедичний словник. – Тернопіль, 2010.

2. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник – від найдавніших часів до 1914 р. – Луцьк, 1986.