Історія/1. Вітчизняна історія

Сукач Олександр

студент І курсу

(науковий керівник – к.і.н. Лановюк Л.П.)

Національний університет біоресурсів і природокористування України,

Україна (м.Київ)

РІДНЕ СЕЛИЩЕ ЛУКІВ

Луків – селище міського типу (містечко) вТурійському районі Волинської області. Площа селища становить близько 6,93 км². Назва походить від давньоруського слова «лука» - закрут, коліно річки, що є можливим, тому що неподалік від Лукова протікає річка Вижівка (притока Прип’яті).

Луків знаходиться на відстані близько 40 км від кордону з Польщею і приблизно за 46 км від кордону з Білорусією. Селище Луків має досить вигідне розташування. До міжнародної автомагістралі Клайпеда-Каунас-Слонім-Луцьк-Дубно-Тернопіль-Чернівці від Лукова 33 км, а до міжнародної автомагістралі Варшава-Люблін-Ковель-Сарни-Коростень-Київ – лише 2 км.

Природа краю також досить різноманітна, неподалік протікає річка Вижівка, за 2 км від селища розташоване озеро Сомин, міститься значна кількість парків, а тому й повітря досить чисте.

Перша письмова згадка про Луків (тоді – село Лукове) датована 1537 р. У той час воно належало Холмській землі. Село Лукове було спадковим володінням місцевих православних дворян Матвієвих (Матвієвських), які дуже рано ополячились й окатоличились і стали іменуватися Мацейовськими (Мацієвськими). Від 16 ст. до 20 ст. це був найбільш розвинутий край в Турійській області, адже там мешкала польська знать, яка досить плідно розвивала інфраструктуру даної місцевості.

З початком Першої світової війни до кінця Другої світової війни влада в селищі змінювалася між польськими і російськими військами, взагалі Луків дуже сильно постраждав у цей період, в часи Другої світової війни селище не раз піддавалось бомбардуванню [2].

Говорять про те, що у Лукові знайдено сліди ордену Тамплієрів. «Вперше з’ясувалося, що представники найтаємничішого лицарського ордену мешкали не тільки в Західній Європі, а осіли й в Україні у XIII ст.», – зазначив почесний доктор Варшавської Академії мистецтв, Герой України Борис Возніцький. Непримітне селище може стати центром для досліджень учених з усього світу. Опис замку тамплієрів у селищі Луків пан Б. Возніцький знайшов в одному англійському історичному джерелі. Згідно з ним, тамплієри поселилися тут у 1231 р. «Замок не зберігся, він був дерев’яним. Але навколо того місця, де він стояв є частина греблі та стародавнього мосту, величезні заповнені водою рови шириною 25-30 метрів». За легендою саме у підземеллях замку його воєвода сховав численні скарби, привезені з-під Відня, які потім безуспішно шукали усі наступні власники резиденції. Зараз на місці замку – туберкульозна лікарня. Як припускає Б. Возніцький, тамплієри могли осісти на Волині, повертаючись із хрестового походу до Єрусалиму. «Не виключаю, що саме в Україні зберігається святий Грааль», - вважає вчений. Жителі Лукова були вкрай здивовані звісткою про те, що вони – нащадки тамплієрів і що селище, перша згадка про яке датується 1545 р., може бути на три сторіччя старшим. «Наше селище незвичайне, - говорить секретар сільради Світлана Ярмолюк. - Із розповідей старожилів Лукова, під місцевою церквою св. Ганни є підземні ходи, якими можна на конях проїхати. А під час ремонту в одному з будинків зірвали підлогу і знайшли старовинні книги – але від давнини вони розсипалися» [1].

У Лукові є чимало архітектурних пам’яток: графський палац, збудований у 18 ст. Його проект підготував архітектор із Дрездена – М.Д. Пепельман. Поруч з палацом був висаджений «англійський» парк;

костел Анни і Станіслава – під час воєнних дій у 17 ст. костел було практично знищено, проте на початку 18 ст. храм було відбудовано в бароковому стилі;

церква святої Параскеви та дзвіниця – збудована як греко-католицька у 1723 р., до якої прибудовано дерев’яну, криту гонтом дзвіницю-браму.

Вражає залізничний вокзал станції Мацеїв – залізницю прокладено у 70-х роках 19 ст., що сполучила його з Ковелем та Любомлем, і побудовано станцію Мацеїв [2].

У давні часи Луків був досить розвинутим містечком, потужний розвиток мала інфраструктура краю, надзвичайно важливе значення воно відіграло в історії всього району. Дійсно, ця місцевість становить історичну цінність не лише для жителів даної місцевості, а і для держави вцілому. Звісно, для автора цей край завжди був особливим, оскільки це місце, де він виріс, звідки вийшов у великий світ і куди ще не один раз повернеться. Тому всі повинні знати і пишатися історією рідного краю.

Література:

1. Орлович М. Ілюстрований путівник волинню. – Луцьк, 1929.

2. Студії і матеріали з історії Волині. / Ред. кол.: В. Собчук (гол. ред.), Александрович В., Боряк Г., Горобець В., Кулаковський П., Сас П., Куявська О. – Луцьк, 2012.