К. і. н. Плюта Н. В.

Рівненський державний гуманітарний університет, Україна

Справа Дрейфуса та суспільно-політична реакція у Франції

У контексті вивчення громадської думки Франції з питань головних проблем зовнішньої політики необхідно звернути увагу на внутрішньополітичну кризу в країні, пов’язану зі справою Дрейфуса. Її розгляд допомагає висвітлити прийоми та методи, які застосовувалися французькими урядовцями при управлінні країною в кризових умовах.

Зростання невдоволення політикою республіканців у кінці ХІХ ст. використовували монархічно настроєні офіцери, землевласники. Цьому сприяли політичні кризи, що виникали у Франції у 80-90-ті рр. Дуже гострою була криза, пов’язана зі спорудженням Панамського каналу: будівництво виявилося складнішим, ніж передбачалося, до того ж підрядчики розкрадали кошти.

Згодом, Франція стала свідком ще однієї політичної кризи. Восени 1894 р. контррозвідка виявила лист, написаний французьким офіцером і адресований німецькому офіцеру Шварцкоппену. Запідозрили у шпіонажі Альфреда Дрейфуса, молодого офіцера генштабу, єврея за національністю, який вільно володів німецькою мовою.

Під час розслідування французи перехопили пакет, який був відправлений Шварцкоппеном італійському військовому атташе Папіццарді. Шварцкоппен і Папіццарді були військовими агентами союзників: Німеччини, Австро-Угорщини та Італії. У конверті була записка: «Відправляю вам 12 планів Ніцци, які мені передав для вас цей негідник Д.». Ця записка зіграла в справі Дрейфуса дуже важливу роль [1, c. 226].

У газеті «Лібр Пароль» було надруковано анонімне повідомлення про «зраду французького офіцера-єврея», автором виявився полковник генштабу Д. де Клам [3, p. 8].

22 грудня 1894 року військовий суд засудив на довічне ув’язнення капітана Альфреда Дрейфуса.

У «справу Дрейфуса» офіційно втрутився Німецький рейх.

У першій половині 1898 р. справа Дрейфуса ще не набула характеру внутрішньополітичної кризи, хоча вже тоді відбувалися бурхливі сцени в парламенті, які розігрувалися з вини монархістів, які звинувачували в продажності всіх, хто намагався виступити за перегляд справи Дрейфуса [2, p. 93-96].

У питанні про справу Дрейфуса уряд зайняв позицію мовчазної підтримки антидрейфусарів і прагнув перешкодити перегляду справи Дрейфуса.

Що стосується питання про Фашоду, то палата його так і не обговорювала до закінчення Фашодської кризи. Рішення про евакуацію Фашоди багато в чому залежало від уряду Бріссона. Після падіння уряду французька преса починає говорити про необхідність покинути Фашоду. Падіння уряду на першому ж засіданні палати виявилось показником напруги внутрішньополітичного становища в Франції.

Англійська «Вестмінстер Газет» заявляла 26 жовтня, що французи настільки переймалися політичними справами в середині країни, котрі призвели до урядової кризи, що не думали про зіткнення з Англією [4, p. 71].

Тим часом внутрішньополітичне становище в Франції продовжувало загострюватись.

Становище стає особливо напруженим, коли 14 жовтня ряд газет з табору дрейфусарів публікує повідомлення про те, що в столиці – військова змова, яка мала на меті повалити уряд, покласти кінець цькуванню армії та запобігти перегляду справи Дрейфуса. Змовники, як повідомляли газети, повинні були використати в якості військової сили війська, надіслані для придушення страйку. Виступ планувався на 15 жовтня, але уряд не був попереджений і готувався до придушення змовників. У змову, повідомляла преса дрейфусарів, було втягнуто майже весь генеральний штаб [5, p. 4].

16 жовтня всі соціалістичні групи Франції приймають звернення, у якому йде мова про те, що соціалістична партія «розраховує на весь пролетаріат для захисту республіки. Вона не дозволить мілітаристським змовникам зазіхнути на волю республіканців. З цією метою вона створює постійний комітет пильності, який представляв всі організовані соціалістичні сили» [2, p. 139].

Заява дрейфусарів про те, що в Парижі готується змова, була безперечно вірною.

Французький уряд був змушений переглянути справу Дрейфуса, хоча генерали погрожували відставкою всього генштабу. 7 серпня 1899 р. військовий суд розпочав процес перегляду справи Дрейфуса. Ситуація була вкрай напруженою. І все таки Дрейфуса визнали винним, засудивши до 10 років ув’язнення.

Утворений в червні 1899 р. уряд Вальдека-Руссо прагнув до стабілізації внутрішньо-політичного становища у Франції, через що пішов на врегулювання справи Дрейфуса. 19 вересня 1899 р. новий президент Франції Е. Лубе, прийнявши пропозицію уряду, помилував Дрейфуса.

В справі Дрейфуса два моменти є повчальними. По-перше, небайдужість французів: доля капітана армії схвилювала всю країну. По- друге – відкритість французької преси. Все, що журналістам вдавалося дізнатися, наскільки секретними воно б не видавалося, відразу ж публікувалося. В результаті вільна преса і сформувала суспільну думку Франції, що призвело до виправдання Дрейфуса.

Дрейфусари перемогли. Армія остаточно перейшла під контроль республіканців. Проголошувалося, що «захист прав людини стоїть попереду державних інтересів, що правда і справедливість являються абсолютними пріоритетами, які не зможуть відсунути на другий план ніякий наказ, із якої б високої інстанції він не надходив» [6, p. 31].

Література:

1. Крайнова Д. Е. Дело Дрейфуса / Д.Е. Крайнова // Новая и новейшая история. - № 1. – 2007. - С. 225 – 229.

2. Zevaes A. L’affaire Dreyfus / A. Zevaes - P.1931. - 178 p.

3. Libre parole. 1894. - 01. XI. - P. 8.

4. Riker T. W. Survey of British Policy in the Fashoda Crisis / T. W. Riker // Political science quarterly. V. XLIV, L. – 98 p.

5. The Times. - 1898. - 15. X. – P. 4.

6. Milza P., Berstein S. Histoire de la France au XX siècle / P. Milza, S. Berstein. – P., 1995. – 135 p.