Д. с.-г. н., проф., чл.-кор. НААН Вергунов В.А.

Національна наукова сільськогосподарська бібліотека

Національної академії аграрних наук України, Україна, м. Київ

тАЛАНОВ В.В. (1871–1936) – ВИДАТНИЙ

Учений-селекціонер ТА ОДИН ІЗ ОРГАНІЗАТОРІВ сільськогосподарської ДОСЛІДНОЇ СПРАВИ В уКРАЇНІ

Народився 27 листопада (9 грудня) 1871 р. в м. Нижній Новгород (Російська Федерація). Після закінчення в 1896 р. Санкт-Петербурзького лісового інституту отримав спеціальність учений лісовод. Потім, як було прийнято на той час, для поглиблення професійних знань вступив на третій курс сільськогосподарського відділення Ново-Олександрійського інституту сільського господарства і лісівництва (м. Пулави, Любленське воєводство Царства Польського), який закінчив у 1898 р. за спеціальністю учений агроном. Того ж року почав працювати агрономом від Лісового Департаменту у складі «Особливої експедиції з випробування та обліку різних способів і прийомів лісового й водного господарства в степах Росії», що свою діяльність розпочала 22 травня 1892 р. під керівництвом професора В.В. Докучаєва в Кам’яному степу у вигляді Хренівської дослідної ділянки на водорозділі Волги і Дону в Бобринському повіті (Воронезька губернія). Тут у 1899 р. закладає дослідне поле для вивчення впливу лісових захисних насаджень на польові культури, що поклало початок Кам’яностеповій дослідній станції (нині - Всеросійський НДІ сільського господарства Центрально-Чорноземної смуги ім. В.В. Докучаєва). Через завершення фінансування експедиції нетривалий час працює помічником лісничого Бузулерського лісівництва і викладачем у Бузулукській лісовій школі Саратовської губернії. Того ж року на запрошення Ставропільського суспільного міського управління стає його агрономом і займається вдосконаленням форм ведення землеробства міста та всього краю. У 1901 р. засновує і керує до 1906 р. першою на Північному Кавказі галузевою дослідною інституцією - Ставропольським сільськогосподарським дослідним полем, де проводить свою першу серію багаторічних стаціонарних дослідів із відпрацювання агротехніки вирощування сільськогосподарських культур у цьому регіоні. За одержаними результатами робить загальний висновок, що тільки після проведення методично відпрацьованих багаторічних польових досліджень можливо рекомендувати все виробництву, або відкривши принцип багаторічності експериментів. Згодом цей підхід став основою запровадження в країні системи державного сортовипробування.

Протягом 1906-1907 рр. працював управителем і викладачем часткового землеробства у Сумській сільськогосподарській школі Харківської губернії, а упродовж 1907-1913 рр. - губернським земським агрономом у м. Катеринославі (нині - м. Дніпропетровськ), займаючись, у першу чергу, розповсюдженням через сільських господарів спеціальних знань і наданням допомоги селянським господарствам та кооперативним спілкам через розроблену ним програму шляхом читання лекцій. За його ініціативою у 1908-1909 рр. в губернії створено мережу показових п’яти дослідних ділянок із порівняльного випробування кукурудзи, кормових і хлібних рослин. Її «університети» пройшла ціла плеяда відомих згодом українських учених-аграріїв і навіть, як у випадку з К.І. Осьмаком, - державних і політичних діячів. До 1917 р. ця мережа налічувала 12 ділянок у семи губерніях як України, так і Північного Кавказу. Вченому належить пріоритет в інтродукції й поширенні в Катеринославській губернії нових кормових культур: сорго, суданської трави, могару і зубовидних сортів кукурудзи. Серед організаційних здобутків цього періоду - створення в 1910 р. однієї з перших у країні обласних сільськогосподарських виставок у Катеринославі. З його ініціативи й підтримки російських емігрантів у США та за рахунок південних земств країни у 1909 р. офіційно засновано так звану Земську сільськогосподарську агентуру. Протягом 1908-1913 рр. редагує її друкований орган - «Известия сельскохозяйственной агентуры в США».

Стосовно українських земель найвагомішим організаційним здобутком ученого є створення в 1911 р. Катеринославської сільськогосподарської дослідної станції (нині - Синельниківська селекційна станція Інституту сільського господарства степової зони НААН). У 1913-1915 рр. учений керує відділом прикладної ботаніки станції, а протягом 1913-1915 рр. - очолює її. Серед багатьох творчих напрацювань ученого цього періоду - створення вихідного матеріалу майбутніх широковідомих сортів твердої пшениці: Гордеіформе 5, Гордеіформе 10 та Мелянопус 37. Сорт Гордеіформе 10 вирощували в країні майже 50 років, яким на 1930 р. було засіяно більш як 1,5 млн га. З 1912 р. вчений першим у країні почав працювати над створенням міжсортових гібридів кукурудзи. Вивчав її не тільки як кормову, а й просапну культуру, в тому числі й у системі сівозмін. Досліджував вплив довготривалого самозапилення кукурудзи й апробував її висівання квадратно-гніздовим способом.

Восени 1917 р. приймає запрошення Омського сільськогосподарського товариства, і навесні 1918 р. переїжджає до м. Омськ. Того ж року створює й очолює до осені 1922 р. Західносибірську обласну селекційну станцію ім. М.Л. Сколазубова (нині - Сибірський НДІ сільського господарства СВ РАСГН).

На підставі п’ятирічних дослідів, що фактично продовжив розпочаті ним у Катеринославі, створює сорт-шедевр, який тривалий час був світовим еталоном сильних пшениць - Цезіум 111 і займав четвертину посівних площ цієї культури в країні у 30-х рр. минулого століття. Інший сорт Мільтурум 321 виявився вдалим другим батьківським матеріалом до канадського сорту Kitchener для цілої серії західносибірських сортів пшениці: Мільтурум 553, Іскра, Омської 2078, Мільтурум 13, завдячуючи яким, на третину вдалося збільшити врожайність пшениці в Західному Сибіру.

В Омську вчений створив першу в Сибіру насінницьку мережу («Держнасінькультура») на основі Західносибірської обласної сільськогосподарської дослідної станції, особливого маточного розсадника при ній і маточних насіннєвих господарств Омського сільськогосподарського товариства й агробази губземуправління. Був одним з ініціаторів створення у 1919 р. на основі Омського середнього сільськогосподарського училища - Омського інституту сільського господарства і лісівництва (нині - Омський державний аграрний університет). Після об’єднання вузу з Політехнічним інститутом й утворення Сибірського інституту сільського господарства і промисловості завідує в ньому з 1921 р. кафедрою тайгового землеробства. Вченому належить пріоритет в інтродукції і розповсюдженні у степових районах Західного Сибіру нових кормових культур - пирію безкореневищного (американського) і кукурудзи, а також виведенні першого зимостійкого сорту люцерни - Бухарська 1450.

Після голоду 1921 р. його викликано до Москви як високоавторитетного фахівця та консультанта з кукурудзи Наркомзему РСФРР. З кінця 1922 р. безпосередньо займався питаннями інтродукції насіннєвого матеріалу з-за кордону через створене ним Бюро з введення і розповсюдження нових сортів польових рослин при профільному наркоматі. Бюро співпрацювало з Американським комітетом «Джойнт», створеним у США в 1914 р. для надання допомоги єврейському населенню, яке емігрувало в цю країну. Тим самим «Джойнт» займався і стосовно радянської країни після голоду 1921 р. Через це у 1923 р. Бюро створює спочатку українську мережу сортовипробування, а в наступному і у РСФРР. Учений очолює діяльність 17 сортодільниць у південних губерніях. У 1925 р. Бюро змінює формат своєї діяльності, перейшовши на державне фінансування, тепер вже у вигляді Бюро з сортовивчення і районування сортів при Державному інституті дослідної агрономії. Під керівництвом науковця створюється загальнодержавна мережа і головне - розроблюється єдина методика проведення сортовипробування для різних культур, а також відпрацьовуються основи апробації та всебічної оцінки сортів. У 1929 р. через працю «Райони сортів ярої і озимої пшениці СРСР та їх якість» учений робить першу спробу районування країни. Того ж року під час виступу на Всесоюзному з’їзді з селекції, генетики, насінництва та племінної справи вперше оприлюднює проект, що отримав назву сортового районування зернових культур. Як наслідок, було прийнято рішення щодо запровадження «Державної племінної книги сортів сільськогосподарських рослин». У цей час він стає одним з найавторитетніших селекціонерів країни, якому було під силу селекціонувати відразу і яру м’яку пшеницю, і озиму м’яку, і яру тверду. Як голова сільськогосподарської комісії СТО розробляє стандарти селекційних сортів культурних рослин. Зроблене дало можливість у вимірі всієї країни замінити безпорідний (не сортовий) матеріал на урожайніший сортовий, що принесло додатково сотні мільйонів тонн зерна та іншої продукції рослинництва.

З 25 лютого 1925 р. В.В. Таланов за сумісництвом працює заступником директора Всесоюзного НДІ прикладної ботаніки і нових культур, який очолював М.І. Вавилов, а також керує його Московським бюро. Після об’єднання Бюро з введення і розповсюдження нових сортів польових рослин із інститутом створює його Північнокавказьке відділення (нині - Майкопська станція ВНДІ рослинництва ім. М.І. Вавилова). Від імені інституту у 1927 р. проводить піврічну експедицію до США і Канади. За її результатами в аграрне виробництво країни було запроваджено: механізацію рисової культури, сухе протруєння насіння, введення буркуну білого як нової кормової культури, селекцію хлібних культур на стійкість до грибкових захворювань та ін.).

У 1930 р. вчений - активний учасник розроблення загальносоюзного плану розвитку рослинництва. Наступного року стає одним з ініціаторів створення єдиної Всесоюзної державної сортовипробувальної мережі шляхом з’єднання Південної та Північної сіток при Всесоюзному НДІ рослинництва із штаб-квартирою у Ленінграді. Цього ж року вперше заарештований у справі «Трудової селянської партії» разом із О.Г. Дояренком, С.К. Чаяновим та ін. Незважаючи на це, 29 березня 1932 р. його обирають членом-кореспондентом АН СРСР по відділенню математичних і природничих наук за напрямом - «біологічні науки, рослинництво, агрономія». Після повторного арешту відправлений в адміністративне заслання в с. Солянка Краснодарського краю, де працює на Східносибірській зональній зерновій дослідній станції науковим консультантом з кукурудзи, а трохи згодом - завідувачем секції зернового відділу селекції. 13 жовтня 1934 р. отримує право повернутися із заслання, але без права проживати у великих містах. Протягом весни 1935 р. - грудень 1936 р. змушений повернутися на батьківщину, де організовує і керує Горьківською краєвою дослідною станцією з рільництва. Крім того, працює професором і завідувачем кафедри Вищої сільськогосподарської школи за сумісництвом.

Помер 5 грудня 1936 р. і похований у м. Ленінград. Творча спадщина вченого, незважаючи на багатогранність і значущість як з питань теорії і методології, так і практики, до кінця не досліджена. Ціла низка його праць продовжує залишатися фундаментальними для наукового обігу: «Кукуруза и однолетние кормовые растения засушливой полосы Соединенных Штатов. По данным американских опытных станций в связи с результатами коллективных опытов 1908 года в Екатеринославской губернии. Описание сортов, методов селекции и улучшения культуры» (Катеринослав, 1909. - 207 с.); «Главнейшие результаты и направления работ Западно-Сибирской областной организации за 1918-1922 гг.» (М., 1923. - 45 с.); «Яровая пшеница в Северной Америке» (М., 1923. - 101 с.); «Селекция и семеноводство в СССР. Обзор результатов деятельности селекционных и семеноводческих организаций к 1923 году» (М., 1924. - 442 с.); «Руководство по апробации сельскохозяйственных сортов важнейших полевых культур» Вып. 1. «Пшеница» (М., 1928. - 228 с., в соавторстве с К.А. Фляксбергом); «Селекция, семеноводство и зерновое хозяйство в Северо-Американских Соединенных Штатах и Канаде» (М. ; Л., 1931. - 232 с.) та ін. Частина праць залишилася у рукописному вигляді й чекає свого дослідника.

Література

1. Вергунов В. А. К. І. Осьмак – державний діяч та один із організаторів і популяризаторів наукового забезпечення сільського господарства в Україні у 1911–1928 рр. / В. А. Вергунов // Історичні записки : зб. наук. праць. – Луганськ, 2012. – Вип. 36. – С. 31-48.

2. Гончаров Н. П. Организатор системы государственного сортоиспытания и выдающийся селекционер (130 лет со дня рождения В.В. Таланова) / Н. П. Гончаров // Информационный вестник ВОГиС. – 2002. – № 20.