Гайдай К.І.

МВС УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Сумська філія, Україна

Фінансове забезпечення вищої освіти за кордоном.

Розвиток національних систем освіти визначається конкретними для кожної країни політичними умовами і соціально-економічними чинниками, які мають свою траєкторію та життєвий цикл існування.

Питання створення ефективних економічних механізмів, які б взаємодоповнювали та поєднували державне і ринкове регулювання розвитку вищої освіти, є актуальним не тільки для України. Майже в усіх країнах світу здійснюється пошук нових, оптимальних схем фінансування вищої освіти, причому незалежно від рівня їх економічного розвитку і можливостей фінансування вищої школи. Актуальність проблеми фінансування освіти визначається інтеграційними процесами в освітній системі, пошуком Україною шляхів удосконалення фінансового механізму в цій сфері.

Метою даної статті є визначення тенденцій фінансування вищої освіти в Україні та визначення шляхів щодо його покращення з урахуванням зарубіжного досвіду.

В розвинутих державах вищий рівень освіченості населення свідчить про вищий рівень їх економічного розвитку. Саме тому, всі розвинуті країни світу спрямовують значну частину своїх фінансових ресурсів на підтримку та забезпечення розвитку вищої освіти. Щодо України, то вчені і практики дотримуються думки, що державне фінансування вищої освіти є недостатнім і потребує покращення.

В розвинутих країнах випробувані різні варіанти поєднання бюджетного фінансування з іншими формами, а саме:

- навчання за контрактом;

- фінансування наукових або інноваційних програм;

- залучення кредитів;

- фінансування від міжнародних фінансових інститутів;

- залучення коштів інвесторів;

- гранти під наукові розробки;

Усі ми знаємо, що економічно розвинені країни не економлять на освіті. Вони щорічно збільшують витрати на освіту з державного бюджету, забезпечуючи таким чином свій майбутній розвиток. Наприклад, витрати державного бюджету на освіту у Німеччині складають 6,4%, Франції – 6,9%, Великій Британії – 6,3%,США – 7,0%, Канаді – 7,3% [1, с. 77].

Фінансування вищої освіти здійснювалося в країнах світу з різних джерел. В одних країнах історично переважало державне фінансування (зокрема, країни ЄС), в інших більшою мірою було представлене фінансування за рахунок коштів приватних осіб та підприємств (США, Південна Корея).

У сучасних умовах все більше країн запроваджує новий вид фінансування вищої освіти – кредитування студентів. Останнім часом досить швидкий ріст чисельності студентів стає непосильним тягарем для бюджетів тих країн, де вища освіта у державних вузах традиційно була безкоштовною або дешевою. Все більше країн починають вимагати від студентів та їхніх сімей участі у фінансуванні вищої освіти через оплату за навчання. Надання освітніх кредитів повинно попередити перетворення вищої освіти у привілей забезпеченого суспільства. Проте світовий досвід говорить про те, що такий шлях не завжди дає бажані результати [2, 132].

Кредити на отримання вищої освіти є основною формою фінансування вищої освіти у Китаї, Японії, Франції, Англії, Росії. Для Франції характерним є постійне зростання витрат на освіту [3, 24]. Держава, окрім громадських закладів освіти, частково фінансує і приватні, але тільки ті, які співпрацюють із нею на основі контракту. Більшість країн ввели систему освітніх кредитів для того, щоб значно зменшити бюджетні витрати на вищу освіту та поступово перейти до ситуації, коли вищі навчальні заклади фінансуються в основному за рахунок плати за навчання. Так сталося у Австралії, Великобританії, Нідерландах, Новій Зеландії, США. Кредити студентам для плати за навчання надаються державою, вищими навчальними закладами, приватними організаціями. У двох останніх випадках держава, як правило, виступає гарантом повернення кредиту.

Від становища державного бюджету залежать фінансові можливості і перспективи розвитку вищих навчальних закладів. Але протягом останніх років в Україні, ситуація дещо змінилася не в кращу сторону. Майже у всіх країнах світу актуальною стала проблема бюджетного дефіциту. А зростання потреби суспільства в освіті зумовило необхідність більших обсягів її фінансування. Тому почався пошук альтернативних джерел фінансування. Основним джерелом державних фінансових ресурсів стало надання навчальним закладом платних освітніх послуг. Аналіз світового досвіду свідчить, що сучасною тенденцією розвитку вищої освіти країн світу являється диверсифікація джерел його фінансування [4, 23]. В Законі України "Про освіту" (Ст. 61) зазначено: «Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому десяти відсотків національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність».

Досвід зарубіжних країн переконує, що принцип кредитування населення з метою отримання вищої освіти успішно реалізується. Наприклад у Франції, ця система набула помітного розвитку. У Великобританії та Швеції освітні кредити теж мають попит у населення. В Україні освітнє кредитування знаходиться лише на стадії становлення. Тому дослідження такої практики, на наш погляд, є досить перспективним. Це може бути досить корисно для нашої країни.

З метою покращення рівня освіченості населення, на нашу думку, необхідно:

1) вжити заходів щодо збільшення державного фінансування вищої освіти;

2) довести фінансування освіти до 10 % від національного доходу;

3) посилити контроль уряду за виконанням у повному обсязі норм Конституції України та вимог законів України "Про освіту" та "Про вищу освіту", інших нормативно-правових актів, що стосуються сфери вищої освіти, щоб не допустити безконтрольної комерціалізації вищої освіти.

Пріоритетом держави має стати розуміння життєвої необхідності в створенні конкурентоспроможної системи освіти.

Найбільш реальною альтернативною бюджетного фінансування освіти в Україні має стати надходження фінансових ресурсів від наукової та інноваційної діяльності, від реалізації продукції, виробленої навчально-дослідними господарствами ВНЗ.

Література

1. ВеличкоА.В. Питання бюджетного фінансування закладів освіти / ВеличкоА.В., Калько І.В. // Освіта Донбасу - 2007 - №5. – С.75-84.

2. Боголіб Т. М. Фінансування освіти за кордоном / Т. М. Боголіб // Фінанси України. – 2005. – № 8. – С. 132–139.

3. Новиков В. М. Фінансово-кредитні питання вищої освіти / В. М. Новиков // Фінанси України. – 1997. – № 1. – С. 13–26.

4. Курбатова М.В. Образовательное субсидирование в новом механизме финансирования высшего образования / Курбатова М.В. // Экономика образования. - 2005. - №2. – С.23-40.