Педагогические науки/4.Стратегические направления реформирования системы образования

К. філол.н. Полякова А.А.

Чернігівський державний інститут економіки і управління, Україна

Дещо про уніфікацію Європейської освіти: плюси та мінуси

Стає престижним здобувати освіту за кордоном. Все частішими стають випадки, коли українські студенти планують вчитися або продовжувати своє навчання у Європі. Диплом європейського університету відкриває універсальні можливості і перспективи для молодої людини. Але яким чином зорієнтуватися в ситуації, з чого починати планування виїзду за кордон, де довідатися про можливості і потреби? У випадку, якщо навчання вже завершено і диплом отриманий, що відомо про признання дипломів у Європі?

З цього приводу існує ряд документів, на які можна спиратися. Перш за все, йдеться про низку європейських конвенцій, підписаних протягом минулих дисятиріч, про рівноправність дипломів, що не тільки відкриває легальний доступ до європейських університетів для подальшого навчання, але і надає можливість працевлаштування. Необхідно знати, що у країнах, здебільшого тих, що підписали конвенції, існують інформаційні центри, які об’єднані у загальноєвропейську мережу (мережа ENIC). У найближчому майбутньому очікуються координаційні дії щодо спільної інформації між Радою Європи та ЮНЕСКО, а саме його європейськими організаціями. У європейських центрах та безпосередньо в секретаріаті ЮНЕСКО можна отримати довідки щодо юридичних засад пересування студентства по Європі та признання дипломів. Перелік довідкових бюро існує в мережі Интернет, а також подається в печатних матеріалах [2].

Однією з основних засад реалізації умов, викладених у загальних документах, є володіння мовою тієї країни, де передбачається навчання. Іноді університети погоджуються прийняти на навчання людину, якщо вона володіє англійською мовою, а університет, у свою чергу, має відділення для іноземців, де лекції і практичні курси ведуться англійською.

Так чи інакше, але мовна політика – дуже важлива складова всієї міжнародної політики щодо навчання і безперервного навчання впродовж життя. У 2003 р. Рада Європи, а точніше ті її структури, що відповідають за мовну політику на рівні країн-членів Європейського Союзу, випустило документ, який має назву “Загальноєвропейські рекoмендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання” [1], в скороченому варіанті РРЄ – Рекомендації Ради Європи. В наш час Україна потенційно готова ввійти в Європейський Союз, і тому РРЄ сприймаються як цінний документ, на основі якого повинно відбуватися реконструювання мовної освіти, в тому числі її перехід на кредитно-модульну систему. Відповідно до рішень міжурядового симпозіуму 1991 р., який був присвячений мовній політиці в Європі, Рекомендіції Ради Європи формулюють суть довгострокового життєвого завдання, яке націлено на інтенсифікацію процесів вивчення та викладання мов в інтересах зростання мобільності, кращого доступу до необхідної інформації, більшої особистісної взаїмодії, більш ефективного міжнародного спілкування при одночасному дотриманні поваги до культурних відмінностей. Щодо прикладного володіння мовою, РРЄ пропонують дескриптори оцінювання рівнів різних видів мовленнєвої діяльності. На думку авторів, ці таблиці повинні слугувати базою для контролю і самоконтролю при оцінюванні можливостей навчання в іншій країні. Щодо документів, які пояснюють суть інтеграційних процесів у сфері вищої освіти в Європі, то вони також існують, але в оригінальному варіанті, тобто не перекладені українською. До таких належать такі збірки, видані Радою Європи, як «Європейські конвенції про вищу освіту»[2], « Нові обличчя Європи»[3], а з проблем взаємодії в галузі середньої освіти - «Про зв’язки та обмін між школами в Європі»[4].

Слід зауважити, що признання освіти не є еквівалентом професійного визнання, яке, скоріше, стосується доказів кваліфікаційного рівня. Так, наприклад, в галузі медицини наявність диплома іншої країни може дозволити здійснювати науково-дослідну роботу і писати дисертацію, але не займатися практикою. В більшості країн лікар повинен відпрацювати під наглядом відповідних місцевих служб до того, як буде дозволена самостійна практика. Те ж стосується і юридичної практики, а також ветеринарної, адвокатської, і деяких інших, регламентованих законодавством. Решта дипломів з вищої освіти дозволяють працювати за спеціальністю. Існують також галузі, де зовсім не потрібно представляти документи про вищу освіту, і попит на таких спеціалістів коливається в залежності від ринку зайнятості. Перелік регламентованих професій варіюється в кожній з країн Європи. Директиви про професійне визнання приймаються на рівні Ради міністрів ЄС.

Європейські конвенції протягом останнього тридцятиріччя являються основними документами, які керують обмінними процесами між університетами. Вони інтенсифікуються, і поступово кількість іноземних студентів збільшується. Що стосується спеціалістів, то, якнайменше, програмістам вдається добре працевлаштуватися. Ясно, що кожна нова країна, яка підписує ту чи іншу конвенцію, погоджується приймати всі її умови.

Література:

1. Загальноевропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання ( Рада Європи з питань співпраці в галузі культури. Комітет з освіти. Відділ сучасних мов. Страсбург). – К.: Ленвіт, 2003. – 261 с.

2. Les conventions européennes sur l’enseignement supérieur. – Strasbourg : Les Editions du Conseil de l’Europe. – 1995. – 92 p.

3. Les nouveles visages de l’Europe. – Strasbourg: Les Editions du Conseil de l’Europe. – 1992. – 44 p.

4. Seminaire sur les liens et les échanges scolaires en Europe. Rapport. Bringhton, Royaume-Uni, 14-16 novembre 1991. – Strasbourg: Les Editions du Conseil de l’Europe. – 1992. – 44 p.