Педагогические науки/ 5. Современные методы преподавания

К.п.н. Саєнко Н.С.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Україна

Іншомовна освіта у вищий технічній школі на основі розвиваючого навчання

Підвищення ефективності іншомовної освіти студентів технічних спеціальностей сприяє зростанню їх конкурентоспроможності на майбутньому ринку праці й успішному кар’єрному розвитку. Університетське навчання має бути спрямоване не тільки на опанування фахом, а в першу чергу на формування рис, здібностей, характеристик полікультурної особистості, здатної продуктивно функціонувати в соціумі. У вирішенні такого завдання гуманізації вищої технічної освіти важлива роль належить дисциплінам гуманітарного циклу, зокрема іноземній мові. Формування особистості студента потребує впровадження в навчальний процес відповідних методів і технологій навчання, потужний потенціал серед яких має розвиваюче навчання.

Концепція розвиваючого навчання полягає в органічному взаємозв’язку педагогіки і психології, оскільки проблеми навчання вирішує дидактика, а розвиток, як процес, становить один з центральних концептів психології. Для створення дидактичної системи розвиваючого навчання іноземної мови професійного спрямування у вищий технічній школі необхідно:

а) визначити сутність розвитку як науково-педагогічного поняття, а не тільки психологічного поняття;

б) дослідити закономірності співвідношення навчання і розвитку в навчальному процесі з іноземних мов майбутніх інженерів.

В основі такого співвідношення лежить концепція Л.С. Виготського про провідну роль навчання, яке спонукає, визначає, активує розвиток психіки («навчання веде за собою розвиток»), а також психологічна теорія діяльності А.Н.Леонтьєва.

В радянській педагогіці були відомі дві наукові школи, в яких дослідження розвиваючого навчання проводилось з другої половини минулого сторіччя. Перший напрямок був започаткований в 1957 році Л.В.Занковим в лабораторії експериментальної дидактики як система, яка сприяє загальному психічному розвитку учнів, ідейною платформою другого напрямку – теорії змістовного узагальнення і формування навчальної діяльності - стали праці Д.Б.Ельконіна та В.В.Давидова, якому належить авторство назви «розвиваюче навчання». Теоретичне вивчення і практична реалізація ідей розвиваючого навчання з різними амплітудами активності постійно продовжується внаслідок своєї актуальності, на кожному етапі розвитку науки і технологій навчання збагачується новими підходами, висуває на рівень першочерговості різні аспекти досліджуваних проблем відповідно до змін у соціальному замовленні. Огляд наукової літератури дає підстави для попередніх міркувань:

1. Дві існуючі наукові школи дослідження розвиваючого навчання базуються на різних розуміннях напрямів руху навчання: в теорії Л.В.Занкова навчання прямує від окремого до загального, у вченні В.В.Давидова – Д.Б.Ельконіна навчання йде від абстрактних понять до конкретних. Проте загальними для обох напрямків визначаються такі положення:

а) мета розвиваючого навчання полягає у загальному розвитку студента/учня, а не тільки його пізнавальних процесів;

б) студент/учень визнається активним суб’єктом навчальної діяльності завдяки розвитку потреби в такій діяльності на основі відповідних мотивів і сформованому в ході такої діяльності вмінні вчитися;

в) викладач змінює директивні функції на недирективні та виступає організатором колективної пошукової діяльності і застосовує позитивне стимулювання як головний інструмент мотивування студентів до навчання і розвитку;

г) знання, навички й вміння мають розглядатися не як кінцева мета навчання, як засіб загального розвитку студентів.

2. В розвиваючому навчанні передбачається вільний (тобто такий, що не має еталона, норми) та індивідуальний (за напрямами і темпом) розвиток особистості студента як суб’єкта навчання.

3. Розуміння і тлумачення дослідниками поняття розвиваючого навчання змінювалось відповідно до етапів розвитку суспільства і освіти. В роботах засновників такого навчання знаходимо сентенції про те, що розвиваюче навчання приходить на зміну пояснювально-ілюстративному способу навчання. Багаторічне вивчення різних аспектів розвиваючого навчання сприяло трансформації ставлення його прихильників до інших типів навчання на більш толерантне. Розвиваюче навчання не замінює і не заперечує традиційні (в тому числі пояснювальне, репродуктивне інформативно-ілюстративне навчання, яке базується на трьох складових: ілюстрація – пояснення – контроль та спрямоване на оволодіння способами рішення задач) та інші інноваційні типи навчання, а доповнює і збагачує їх, оскільки варіативність задач навчання і розвитку потребує широкого арсеналу способів їх вирішення.

4. Наукове вивчення будь-якої проблеми потребує розгляду її від самого початку, тому цілком логічно, що об’єктом уваги вчених стала початкова школа, тим більше, що поштовхом для активного наукового пошуку в полі розвиваючого навчання стало виявлення в 50-х роках ХХ століття в радянській школі ситуації, коли значні зусилля, спрямовані на навчання молодших школярів не призводили до очікуваних результатів в їх психічному розвитку; в деяких роботах досліджувались окремі питання впровадження розвиваючого навчання в середніх класах загальноосвітньої школи; у вищий технічній школі ця проблема є недостатньо дослідженою. На рівні кандидатських дисертацій проводились дотичні за тематикою дослідження з психології, педагогіки і методики навчання іноземних мов. Як позитивний приклад можемо навести дисертацію Л.В.Бондарь (2012), підготовлену під нашим керівництвом, в якій розглядаються шляхи формування індивідуальних стилів і навчальних стратегій з урахуванням психокогнітивних і лінгвокогнітивних особливостей студентів у навчанні французького професійно орієнтованого монологічного мовлення. При цьому існує необхідність розробки загальної системи розвиваючого навчання в іншомовній освіті майбутніх інженерів, яка стане важливим кроком в розробці теорії розвиваючого навчання, під якою в науковій літературі розуміють напрям в теорії навчання і практиці освіти, в якому зміст, методи і форми організації спрямовані на розвиток загальних і спеціальних здібностей студентів завдяки всебічному використанню їх внутрішнього потенціалу, активізації внутрішніх можливостей з урахуванням закономірних напрямів такого розвитку.

Розвиваюче навчання відбувається в зоні найближчого розвитку, тобто в умовному просторі між тим, що студент вже засвоїв (рівень актуального розвитку) і тим, що він має опанувати (рівень потенційного розвитку). Акцент робиться не на загальноприйнятих категоріях навчальних досягнень і успіхів, а на саморозвитку студентів. За досить довгу історію вивчення теорії розвиваючого навчання саме сьогодення може вважатися найбільш сприятливим часом для впровадження даного типу навчання у вищий технічній школі внаслідок тотальної комп’ютеризації суспільства. Широке використання інформаційно-комунікаційних технологій в освіті дає змогу вибудовувати індивідуальні траєкторії навчання і розвитку кожного студента за рахунок застосування елементів дистанційного навчання та комп’ютерних програм для виконання в режимі самостійної роботи.