Філологічні науки/ 3.Теоретичні та методологічні проблеми дослідження мови

Шумченко Т.І.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Культурний концепт як феномен лінгвокультурології

Культура як форма діяльності в кінцевому підсумку призначена для збереження розвитку свого власного змісту, тобто людини. Призначення культури, її спрямування та роль, яку вона відіграє в житті, виражені в її функціях, які покликані обслуговувати прагнення людини. Як зазначає В.І. Карасик, дослідник відмічає адаптаційну функцію культури, яка дає можливість кожному індивідууму, який включається в процес функціонування і розвитку прилаштовуватися до існуючих в суспільстві оцінок і форм поведінки [3, с. 15].

Потреба визначення поняття концепту в лінгвокультурології обумовлюється тим, що воно позбавлене тієї граничної абстрактності, якою володіють категорії і поняття. Особливо ціннісний досвід у розумінні та застосуванні терміна «концепт» спостерігається у вітчизняній лінгвокультурології на межі двадцятого та двадцять першого століть.

Г.О. Винокур виділяє в семантичній структурі слова «первинне уявлення», що становить одиницю смислової структури слова, яка є прямим аналогом концепту [2, c.53]. В.А. Маслова аналізує лінгвокультурний концепт, розуміючи під терміном «концепт» культурно-ментально-мовну одиницю, яка лежить у свідомості, що де термінується культурою й опредмечується у мові [4, с.103]. Н.Д. Арутюнова виділяє лінгвокультурний концепт і визначає його як культурно-забарвлене вербалізоване значення, представлене у плані вираження рядом своїх мовних реалізацій, що утворюють відповідну лексико-семантичну парадигму [1, с.236].

Багатоаспектну панораму сучасної концептології можна представити такими судженнями:

- концепти – це одиниці, за допомогою яких моделюється картину світу;

- в концепт потенційно закладена та семантична структура, ті загальні і приватні смисли, які потім розгортаються в поняття;

- у спонтанному мовленні в якості смислових елементів виступають не

поняття, а згорнуті первинні розумові уявлення, розумові сигнали, або концепти;

- концепти створюють узагальнений образ слова;

- всі значення, реальні та потенційні, всі зв’язки слова, всі асоціації, навіть дуже віддалені, утримуються, об’єднуються в одному слові завдяки концепту;

- одному і тому ж слову в психіці різних людей можуть відповідати різні ментальні знання, тобто за одним і тим же словом у свідомості різних людей можуть стояти різні концепти.

Представлені інтерпретації концепту цінні для лінгвокультурології тим, що дають можливість розглядати ідеальні ментальні сутності комплексно: з точку зору філософії, психології, логіки та лінгвістики. Сама дійсність дана нам не в безпосередньому сприйнятті, а в мовному мисленні, через мову. Сукупність концептів утворюють мовну картину світу національної мови, а сукупність прототипів цих концептів – національний образ світу.

Сучасна лінгвокультурологія звертається і до когнітивної психології, де концепт постає як знання про об’єкти, їх організації в семантичній мережі. Актуальною є теорія В.В. Чумака, згідно з якою концепт – це базова когнітивна сутність, що дозволяє пов’язувати сенс зі словом, яке ми вживаємо.

У когнітивних науках «концепт» - це термін, що позначає одиницю ментальних ресурсів свідомості і інформаційної структури, що відображає знання і досвід людини. Це – оперативна змістовна одиниця пам’яті, ментального лексикону, концептуально системи і мови мозку, а також всієї картини світу, відображеної в людській психіці. Нарешті, це представлення індивіда про сенс, що виникає при побудові інформації як про об’єктивний стан справ у світі. В цілому концепти – це інтерпретатори смислів, форма обробку суб’єктивного досвіду шляхом підведення його під певні категорії та класти, основна одиниця зберігання і передачі інформації [5, с. 24].

Таким чином, концепт – це глобальна розумова одиниця, що представляє собою квант знання. Концепт є ідеальними і кодуються у свідомості одиницями універсального предметного коду, в основі яких лежать індивідуальні образи що формуються на базі особистого чуттєвого досвіду людини.

Література:

1. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека /Н.Д. Арутюнова. – М.: Языки русской культуры, 1998. – 896 с.

2. Винокур Г.О. Культура языка /Г.О. Винокур. – М.: Просвещение, 1989. – С. 132.

3. Карасик В.И. Культурные доминанты в языке / В.И. Карасик// Языковая личность: культурные конспекты. – Вологоград-Архангельск, 1996. – 14–57.

4. Маслова В.А. Лингвокультурология : учеб. пособ./ В. А. Маслова. – М.: Изд.центр «Академия», 2001. – 208 с.

5. Чумак В.В. Хроніка / В.В. Чумак // Мовознавство. – 2002. – № 1. – С. 78.