Философия/4. Философия культуры
К.мист. Васильєва
Л.Л.
Миколаївський
національний університет ім.В.О.Сухомлинського, Україна
Категорія "virtus" в працях філософів античності та
середньовіччя
В другій
половині ХХ століття в різних сферах науки та практики для позначення особливих
умов та форм існування певних об'єктів почав використовуватися термін
"віртуальний". Науковці вважають поширення ідеї віртуальності не
випадковим, зауважуючи, що на сучасному етапі в суспільстіві сформувалася
потреба нового, "особливого способу розуміння і пояснення світу" [4,
13]. Отже, віртуальність на сьогоднішній день претендує на те, щоб стати
елементом культури.
Нашою
метою є висвітлення особливостей застосування дефініції "virtus"
("віртуальний") в творах античних мислителів та середньовічних
вчених-схоластів. Ми свідомо не торкаємося питання дефіній терміну
"віртуальний", теоретичних розробок Нового часу та ХХ-ХХІ століття.
В
античній філософії "virtus" – позначення однієї з найвищих чеснот,
властивої наймудрішим. Зокрема, Цицерон зазначав, що якщо розум культивований,
гострий, він стає досконалим духом, непідвладним помилкам абсолютним розумом, а
це й є чеснота (virtus) [8, 378-379]. Оратор вважав, що ця доброчинність
(virtus) може бути зведена до трьох речей: розуміння істиної сутності кожного
явища, їх взаємозв'язку, результатів, генетичного зв'язку і причин кожного
явища; вміння стримувати душевні хвилювання і підпорядковувати розуму
інстинкти; розумного і тактовного поводження з оточуючими, щоб з їхньою
допомогою в достатній кількості мати те, в чому ми відчуваємо потребу [7, 374].
Римляни
терміном "virtus" позначали певний стан душевного піднесення воїна,
військову доблесть, що її виявляють в битві ("Добродетель для римлянина –
мужество, то, что прилично мужу (virtus)" [2, 32]) та усвідомлення цієї
своєї сили ("conscia virtus") [2, 107].
Цицерон
також відмічав, що для справжнього римлянина немає нічого вищого за військову
доблесть (virtus): "мощь духа и какое-то необыкновенное его величие,
которое с особой силой проявляется в презрении к страданию, - это самое
прекрасное из всего, що существует на свете, и тем прекраснее, если не ищет
публичного одобрения и получает наслаждение в самом себе" [9, 377].
Якщо
антична філософія тлумачила "virtus" як чесноту, то західноєвропейська
середньовічна схоластика скоріше надала перевагу трактуваннюю її як
"сили" або "душі" і за її допомогою доводить існування
Бога. Використання цього терміну знаходимо в працях Фоми Аквінського
(1225-1274), Сігера Брабантського (1240-1284), Іоана (Джона) Дунса Скота
(1265-1308) та Миколи Кузанського (1401-1464). Висвітлимо їх погляди в
хронологічному порядку.
Фома
Аквінський за допомогою категорії "virtus" пояснював механізми
формування складних утворень з простіших елементів, зокрема, існування душі, що
мислить, душі тваринної та душі рослинної: "...следует признать, что в
человеке не пристуствует никакой иной субстанциальной формы, помимо одной
только субстанциональной души, и что последняя, коль скоро она виртуально
содержит в себе душу чувственную и душу вегетативную, равным образом содержит в
себе формы низшего порядка и исполняет самостоятельно и одна все те функции,
которые в иных вещах исполяются менее совершенными формами. Подобным же образом
должно сказать о чувственной душе в животных, о вегетативной душе в растениях и
вообще о всех более совершенных формах в их отношении к менее совершенным"
[6, 850-851].
В
"Opusculum de mixtione elementorum" та в двадцять четвертому
коментарі до твору "Про виникнення та знищення" Фома Аквінський, розвиваючи
вчення про утворення складних "суб'єктів", зауважував, що кожному
такому виникненню передує альтерація (підвищення, загострення) матерії і повне
знищення елементарних субстанціональних форм, що перебували в ній до того
моменту. Крайні елементарні якості утворюють середні, проміжні, подібно до
того, як світло і темрява можуть утворювати різноманіття проміжних кольорів. Ця
нова якість – власна якість суміші – реально не містить у собі крайніх якостей,
але за характером своєї дієвості має певну подобу (similitudo) до кожної з
крайніх якостей. Відповідно, субстанціа льні форми елементів присутні в суміші
не субстанціально, а віртуально (virtualiter), тобто за своєю дієвою силою:
немов би вони реально були присутні. Саме тому, що в суміші певним чином присутні
якості елементів, тобто агенти первоформи, власне субстанціальна форма є
складна дія in virtu первоформ [цит. по: 4, 19].
Сігер
Брабантський застосовував термін "virtus", пояснюючи співвідношення
душі і тіла: "Мислення є, безсумніву, дія, властива людині, і в цьому її
щастя ... Розум, від якого виходить мислення, є найвища здібність (virtus)
людини і притаманний людині" [5, 819]. На думку філософа, розумна душа, що
діє всередині тіла і по відношенню до нього, наповнює сутністю, ("осутнює",
а не "здійснює"!) тіло, олюднює його.
Середньовічний
логік Іоан (Джон) Дунс Скот дав терміну virtus в сполученні "віртуальна
реальність" його традиційні коннотації. М.Хейлі пише: "Латинське
virtualier було головним пунктом його (Скота) теорії реальності. Вчений вважав,
що поняття "річ" містить в собі емпіричні атрибути не формально (так,
мов би річ існує незалежно від емпіричних спостережень), але
"virtualier", віртуально. Хоча для розуміння властивостей речі нам
може знадобитися заглибитися в наш досвід, сама реальна річ вже містить безліч
емпіричних якостей в своїй єдності, але містить віртуально – в протилежному
випадку всі вони не закріпилися б як якості цієї речі. І.Скот використовував
термін "віртуальний" для того, щоб подолати прірву між формально
єдиною реальністю (яку визначають наші концептуальні очікування) і нашим
різнорідним досвідом [10, 29-30].
Микола
Кузанський застосовує дефініцію "virtus" в трактаті "Про бачення
Бога" викладаючи власне розуміння проблеми актуальності існування і
проблеми енергії (діяльності, актуалізації дії).
Наведемо
уривки з його тактату: "...умным оком я вижу, что ... дерево пребывало в
своем семени не так, как я сейчас его разглядываю, а виртуально; я обращаю
внимание на дивную силу того семени ... . И я понимаю, что эта сила не может
развернуться целиком ни за какое время, отмеренное небесным движением, но что
все равно она ограничена ... . Потом я начинаю рассматривать семенную силу всех
деревье различных видов... и в этих семенах тоже вижу виртуальное присутствие
всех мыслимых деревьев. Однако, если я захочу увидеть абсолютную силу всех сил,
силу-начало, ... то я должен буду выйти за пределы всякой известной и
мыслимой ... силы и проникнуть в то
незнание, где не останется уже никаких признаков ни силы, ни крепости семени;
там, во мраке, я найду невероятную силу, с которой даже близко не сравнится
никакая мыслимая представимая сила. Эта абсолютная и всепревосходящая сила дает
всякой семенной силе способность виртуально свертывать в себе дерево вместе со
всем, что требуется для бытия чувственного дерева и что вытекает из бытия
дерева; то есть в ней начало и причина, несущая в себе свернуто и абсолютно как
причина все, что она дает своему следствию. ... в ней ореховое дерево пребывает
не как в своей ограниченной ... силе, а как в причине и создательнице этой ...
силы. Таким путем я вижу, что абсолютная сила – лицо или прообраз...в ней
(что-либо) пребывает не как в своей ограниченной ... силе, а как в причине и
создательнице этой ... силы. ... Ты (Бог) истина и прообраз ... абсолютная сила
и потому природа всех природ" [3, 46-47].
Цей
уривок ілюструє принципову відмінність середньовічної філософії – намагання
пояснити певні складні явища не з точки зору їхньої внутрішньої структури (цей
спосіб пояснення можна назвати традиційним для античності та сучасності), а з
точки зору "вищих" сил, застосовуючи щодо цього категорію
"virtus".
А.В.Ахутін
зауважує, що специфічне для схоластики розуміння потенції і акту пояснюється
найкраще при аналізі такої пари схоластичних категорій як віртуальність і субстанціальність.
"Елементарна субстанціальна форма не існує як річ, і навпавпаки, в речі
вона не існує субстанціально, а лише віртуально, як основа певної сили,
здантості, дієвості (virtus) речі. Це значить, що дійсну актуальність має дія,
спосіб продукування, творчий акт, а певна форма є лише потенцією, можливістю
даного способу дії. Вона тим актуальніша, чим більше в ній, мов би в прихованій
(віртуальній) формі, присутня таємниця (адже, згідно середньовічних уявлень,
створення нової субстанціальної форми є кожного разу божественний акт) її
створення, чим вона досконаліша, чим ближча до шедевру" [1, 126-129].
На думку
Н.Носова, в схоластиці відбулася зміна аристотелевої категоріальної парадигми в
бік поєднання її з платонівською [4, 24]: в другій (вищій) реальності (за
Платоном, в світі ейдосів - ідей) віртуально присутня енергія, що дає силу
(virtus) для розгортання дії (джерело дії - Деміург), в ній також відбувається
синтез простого в складне, точніше – існує віртуальна форма, що поєднує вихідні
елементи (за Платоном – Світовий Дух). Прирощення (ускладнення), порявняно з
аристотелевською парадигмою полягає в дуалізмі (біонтичності) і встановленні
певного зв'язку (за допомогою virtus – енергії та сили Деміурга) між вищою
(ейдос - ідея) і нижчою (хора - матерія) реальностями, а в порівнянні з
платоновською парадигмою – в тому, що лінійна категоріальна структура,
розроблена Аристотелем, зберігається, але застосовується лише до однієї з двох
реальностей: (нижчої, матеріальної, за Платоном) субстанціональної, пасивної,
статичної в абсолютному (власному, не пов'язаному з вищою реальністю (ідей))
часі і просторі.
В
схоластичній парадигмі, на відміну від платонівської, в якості другої, вищої
реальності постає божественна реальність (а не реальність ідей - ейдосів),
завдяки чому в кожній події вбачається "промисел Божий" .
Дослідження
рестроспективи вживання терміну "virtus" не обмежується обраними нами
часовими та просторовими кордонами. Історичний інтерес становлять особливості
застосування дефініції в трактатах ранньовізантійських філософів, у східних
філософсько-релігійних системах та наукових розробках Нового часу.
Література:
1.
Ахутин А.В. История
принципов физического эксперимента (от античности до XVIIв). - М.: Наука, 1976.
2.
Лосев А.Ф. Эллинистически-римская
эстетика І-ІІ вв.н.э. - М.: Изд-во МГУ, 1979.
3.
Николай Кузанский . О
видении Бога, 22-24; Сочинения, 1980.
4.
Носов Н.А. Виртуальная
психология. - М.: "Аграф", 2000. - 432с.
5.
Сигер Брабантский. О
разумной душе // Антология мировой философии. - Т.1, ч.2, М., 1969.
6.
Фома Аквинский. Сумма
теологии, І, q76, 4; Антология мировой философии, 1969.
7.
Цицерон. Об
обязанностях. І 28, 97; А.Ф.Лосєв Эллинистически-римская эстетика І-ІІ вв.н.э.
- М.: Изд-во МГУ, 1979.
8.
Цицерон. Тускуланские
беседы. V13, 27-39; А.Ф.Лосев Эллинистически-римская эстетика І-ІІ вв.н.э. -
М.: Изд-во МГУ, 1979.
9.
Цицерон. Тускуланские
беседы. ІІ 26, 64; А.Ф.Лосев Эллинистически-римская эстетика І-ІІ вв.н.э. - М.:
Изд-во МГУ, 1979.