Політологія/ 5.Політична соціологія

студ. Лупало О.О.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Переоцінка ісламського фактору на міжнародній політичній арені: досвід Туреччини

У світовій політиці все більшого значення набуває ісламський чинник. Від імені ісламу і під його прапорами ведуть діяльність країни, політичні партії, міжнародні, регіональні та місцеві громадські організації, екстремістські і терористичні групи. Проте якщо в останні кілька десятиліть цей чинник виступав на міжнародній арені в маргінальному вигляді, почав асоціюватися з міжнародним тероризмом, то тепер західні інформаційні та дипломатичні зусилля спрямовані в першу чергу на його переосмислення.

Туреччина є однією з небагатьох мусульманських країн, в яких іслам відділений від держави. Проте, незважаючи на заяви низки офіційних осіб, про те, що Туреччина є світською державою, вплив ісламу на її внутрішню і зовнішню політику залишається досить значимим, що відображає соціальна дійсність турецького суспільства.

Перший президент Турецької Республіки К Ататюрк бачив у прихильності до ісламських догм один з основних бар'єрів, що стоять на шляху досягнення турецьким суспільством рівня європейських країн. Орієнтуючись на західний вектор, він провів ряд реформ покликаних максимально зменшити вплив релігії на політичне і соціальне життя Турецької Республіки. Цивільний кодекс замінив шаріат, на зміну арабському алфавіту прийшла латиниця, релігійні школи були скасовані, введена єдина система освіти , вихідний день перенесено з п'ятниці на неділю. Офіційною ідеологічною доктриною Туреччини став лаїцизм (рух за звільнення суспільства від впливу релігії) [2].

Такі радикальні зміни в житті суспільства звичайно не залишились без відповідної реакції. Жорсткі позиції щодо релігійних установ і заборона на діяльність тарикатів (мусульманських орденів), привели до появи цілого ряду об'єднань, орденів, сект, товариств, що ведуть свою діяльність нелегально. Як правило, вони фінансуються за рахунок заможних мусульман. Заборонені об'єднання стали користуватися популярністю серед різних верств населення і незабаром залучили до своїх лав значне число прихильників.

Після смерті Ататюрка та майже до кінця ХХ століття політичні діячі та громадські організації Туреччини боролися з «радикальним лаїцизмом», який залишився після першого президента. Зокрема уряд Н. Ербакана (лідера «Рефах партісі» (Партії благоденства)) офіційно дозволив жінкам ходити в чаршаф в державних і навчальних закладах, прирівняв дипломи випускників ісламських інститутів до світських, скоротив робочі години в місяць рамадан і т. д. У країні розгорнулося будівництво нових мечетей, бюджет на будівництво яких, в кілька разів перевищували кошти виділені державою для будівництва промислових підприємств [2]. Відбувалась тотальна ісламізація політичного та соціального життя. Більше того на противагу ЄС, Туреччина взялась за створення ісламської «великої вісімки», до якої увійшли Іран, Пакистан, Єгипет, Малайзія, Індонезія і Нігерія.

Проте за такого «політичного ісламу», діяльність Ербакана та його партії стала провальною для економічного життя Туреччини. За відносно короткий період свого правління йому вдалося ввести країну в глибоку кризу, а ісламізація економічного сектору збільшила річну інфляцію в країні до 80%. За таких умов самого Ербакана було усунено від політичної діяльності, а його «Партію благоденства» розпущено.

ХХІ століття для Туреччини почалось з кардинальних демократичних реформ, спрямованих на побудову світської моделі суспільства. Проте, не дивлячись на це ісламізація в країні продовжується. І це зумовлено перш за все геополітичним положенням країни. Іслам є домінуючою релігією на Близькому Сході. Він є державною релігією ряду країн, і його сповідує більшість населення регіону. І, роблячи висновки з відносин з Євросоюзом, ісламський фактор не може не братись до уваги турецьким керівництвом при побудові зовнішньої політики.

Ідея розвитку відносин з мусульманськими країнами як альтернатива курсу на «вестернізацію» Туреччини має чималу підтримку всередині країни. Це продиктовано не тільки спільністю релігії, але і явним «буксуванням» курсу на інтеграцію до ЄС [6]. Непопулярність американської політики також спровокувала прагнення турецького керівництва до більш багатовекторної політики. Більше того, ісламський чинник може бути використаний для популяризації турецьких ініціатив у мусульманському світі.

В сприянню переоцінки ісламського фактору на міжнародній арені варто загадати рух Фетулли Гюлена, який визнаний найвпливовішим з часів Ататюрка і займає особливе місце серед різних організацій, котрі підтримують правлячу партію Раджепа Ердогана (Партії справедливості і розвитку) в Туреччині. Важливою частиною ідеології Фетулли є пан-тюркізм, а саме створення універсального ісламського халіфату під егідою Туреччини, тобто відновлення Османської імперії в її модернізованому вигляді [5]. Можна сміливо сказати, що цей рух одночасно вбиває двох зайців: з одного боку він задовольняє всі релігійні потреби мусульманського населення (включаючи створення системи освіти, читання лекцій та проповідей в мечетях), а з іншого боку малює «ліберальний образ» ісламу для всього світу, звісно не без переслідування економічних цілей.

Гюлен офіційно визначив Ердогана як «успішного лідера» і схвалив політичний курс ПСР. Очевидно, що і сам Ердоган підтримує ідеологію «помірного ісламу». Відомо, що Фетулла Гюлен виступає за терпимість, міжконфесійність і міжрелігійний діалог, сприяє інтеграції турків в європейське товариство. І що найголовніше, він вважає іслам сумісним з сучасною західною цивілізацією [4]. Для нього неприйнятні політичні системи Ірану і Саудівської Аравії. Він виступає за демократичні форми правління, чим і відкриває нові можливості перед ісламською Туреччиною в Європі та США.

Виходячи з цього, на плечі Партії справедливості і розвитку лягла величезна відповідальність, не лише перед своїми громадянами, а й перед світовою спільнотою. Впливове паризьке видання «Монд», коментуючи результати виборів 2004 року зазначила: «На ПСР лежить історична відповідальність продемонструвати, що іслам і демократія сумісні. Їй належить довести, що поняття «центристський іслам» можливе. Якщо ж партії вдасться примирити іслам і сучасність, то вона послужить прикладом для всього арабського світу, поєднавши в собі культурну спадщину ісламу і непохитну прихильність демократії і прав людини, в особливості прав жінок» [1, c.163].

В результаті, дотримуючись принципу «помірного ісламу», який веде за собою Р. Едроган не тільки продовжує роботу на тюркському та ісламському напрямках (Близький Схід, Північна Америка, Центральна Азія, колишні республіки СРСР, Крим, тюркські регіони РФ), а й встановлює позиції на Балканах, в Африці, Латинській Америці тощо. Іншими словами іслам на сьогодні не є перешкодою Туреччини для реалізації так званого «алічим» (букв.переклад – «розширення сфер впливу») на міжнародному рівні [7, C.160-163].

Про які результати трансформації та розвитку «ісламської Туреччини» на міжнародній арені можна говорити вже сьогодні?

· активно відкриваються нові дипломатичні представництв в ряді країн Африки, в Східному Іраку и т.д.

· проводяться на території Туреччини різноманітні міжнародні заходи (можна згадати четверту конференцію ООН по найменш розвинутим країнам, проведену в травні 2011 року в Стамбулі)

· уряд прагне максимального зняття візових обмежень для своїх громадян, спрощенню процедур по легалізації працюючих за кордоном; питання спрощення візового режиму або взагалі встановлення безвізового проїзду – традиційний пункт повістки дня на переговорах з іноземними країнами. Сьогодні по кількості країн, в які громадяни можуть подорожувати без оформлення віз, Туреччина займає шосту позицію в світі – це 89 країн (для порівняння – в Україні це 42 держави)

· значний підйом турецької економіки і фінансової системи не тільки перетворив Туреччину в країну, що має велике значення в світовій економіці, але й створив серйозні ресурси для того, щоб Анкара могла виступити з регіональними і міжнародними політичними ініціативами

Окрім цього, сьогодні Туреччина відкриває за кордоном свої школи і культурні центри, бере участь в гуманітарних акціях, таких як: церемонії пам’яті за жертвами подій в Сребрениці, в числі перших виділяє кошти на Дарфур, надає допомогу постраждалим від повені в Пакистані, організовує збір коштів на користь африканських країн, зокрема для Ефіопії та Сомалі, і т.д [7, C. 167-172]

Історія сучасного положення ісламу в Туреччині, як країні, що лежить поміж двох частин світу і двох цивілізацій, свідчить про можливість їх взаємодії і існування світської ладу в ісламській країні. Встановлення «правильного іміджу» релігії в регіоні зіграло важливу роль для турецької зовнішньополітичної діяльності, і зокрема для переосмислення ісламського фактору на міжнародній арені. Ідеологія «помірного ісламу» привідкрила для Туреччини двері в західний світ, і одночасно послугувала прикладом для решти країн Північної Африки та Близького Сходу.

Література:

1. Гаджиев А.Г. Исламский фактор в отношении между Турцией и ЕС// Исламский фактор в истории и современности: [сборник статей]/ Ин-т востоковедения РАН. – М.: Восточная литература, 2011. – С. 159 - 168. – На рус. яз.

2. Загорнова Е.В. Исламский фактор в политике Турции [http://www.iimes.ru/rus/stat/2004/20-11-04.htm]

3. Иванова И.И. Ближневосточная политика Турции: картина прошлого и нынешнее очератание/ Ближний Восток и современность. Сборник статей (выпуск сорок третий). - М., 2011, 336 ст.

4. Йилмаз Ісхан. Держава, право, громадянське суспільство й іслам в сучасній Туреччині [http://ua.fgulen.com/fethullah-gulen-life-ua/articles-about-fethullah-gulen-uk/25408-state-civil-society-and-islam-in-modern-turkey.html# _ edn 25]

5. Путилов Е. Троянский конь для Малой Азии: как строятся современные империи [http://hvylya.org/analytics/geopolitics/trojanskij-kon-dlja-maloj-azii-kak-strojatsja-sovremennye-imperii.html]

6. Сорокин А.С. Роль исламского фактора в ближневосточной политике Турецкой республики [http://www.islamrf.ru/news/umma/islam-world/2500/]

7. Стародубцев И.И. Трансформирующаяся Турция / Институт Ближнего Востока, - М., 2011. 256 ст.