УДК
658
Магістр,
Євдошенко О. В.
Полтавський
національний технічний університет
імені
Юрія Кондратюка
Особливості
впливу залучених коштів на прибуток машинобудівних підприємств
Важлива роль
у забезпеченні всебічної інтенсифікації виробництва та підвищення його
ефективності належить прибутку. Саме він грає одну з головних ролей в системі
економічних показників і є незмінною метою функціонування підприємства. На
сьогоднішній день для підприємств машинобудівної галузі України прибуток являє собою не тільки кінцевий фінансовий
результат, що характеризує їх виробничо-господарську діяльність, але і життєво
важливий ресурс для розвитку та утримання конкурентоспроможності. Адже
зростання прибутку створює фінансову основу для самофінансування діяльності
машинобудівних підприємств, здійснюючи розширене відтворення, для їх
інвестиційного та інноваційного розвитку, виступає засобом стимулювання
працівників, виконання зобов'язань тощо [5].
При аналізі та
оцінці прибутковості необхідно враховувати вплив різних факторів, зовнішніх і
внутрішніх. До зовнішніх відносять систему оподаткування, державне регулювання
цін, нормативні документи галузі, в якій працює підприємство, умови та ставки
кредитування. До внутрішніх відносять цінову політику, обсяги діяльності
(кількість та номенклатура продукції, ціни), обсяги та характеристика витрат
обігу, чисельність працівників, фонд оплати праці, а також показники
ефективності роботи обладнання та працівників тощо [3].
Сучасні
економісти (Бланк І.А. ,Терещенко О. О., Василик О. Д. Шеремет А.Д. та інші)
вважають, що для промислових підприємств, у тому числі й підприємств
машинобудівної галузі, показник прибутковості виконує ряд функцій, з яких
найбільш важливими є:
- оцінка
ефективності використання ресурсів та узагальнена оцінка роботи підприємства в
цілому;
- відображення
приросту вартості всього капіталу;
- стимулювання
працівників до ефективної праці;
- регулювання темпів
розширеного відтворення основних засобів [4].
Варто зазначити, що
підвищення прибутковості підприємств сприяє збільшенню обсягів власних коштів, які вони
можуть використовувати в грошовому обороті. Водночас, зростання суми залучених коштів спочатку
зумовлює збільшення прибутку, внаслідок ефекту фінансового левериджу, і відповідно
вхідного операційного грошового потоку. Однак , коли обсяг залучення позикових
коштів стає більшим за обсяг власного капіталу, зростають фінансові ризики і вартість
позикових коштів, що негативно впливає на прибуток
підприємства
[2].
Залучення коштів можна здійснювати з
різних джерел. Підприємство може отримувати кошти для фінансування в
результаті своєї виробничо-господарської діяльності ,а також внаслідок оптимізації
структури необоротних активів та вивільнення частини обігових коштів шляхом прискорення їх
обертання. Однак, обсяг залучення коштів з таких джерел для більшості машинобудівних
підприємств є доволі обмеженим. Водночас, значні суми коштів можуть бути залучені на підприємства
з зовнішніх джерел на основі емісії корпоративних прав і боргових зобов’язань, залучення
коштів стратегічних інвесторів, банківського кредитування, лізингу, комерційного
кредитування тощо. Вибір способу залучення коштів зумовлюється індивідуальними
особливостями фінансово-економічного стану підприємства, його потенціалом,
завданнями, які необхідно досягти в поточному і довгостроковому періоді,
відношенням власників та менеджерів
підприємства до ризиків.
Забезпечення
вітчизняних машинобудівних підприємств достатнім обсягом фінансових ресурсів
має пріоритетне значення, оскільки галузь є виробником та постачальником
основних засобів, напівфабрикатів та комплектуючих для інших сфер економіки
держави. Стратегічне значення для України має також експортний потенціал
галузі. В
той же час машинобудівна
галузь України сьогодні перебуває у скрутному фінансово-економічному становищі [1].
На наш погляд
взаємний вплив процесів залучення коштів і формування прибутку має такі основні
ознаки:
- прибуток є
основним фінансовим результатом виробничо-господарської діяльності
підприємства. Основною базою його формування є кошти, які підприємство
використовує у своїй діяльності;
- структура капіталу
підприємства відображає процеси надходження, розподілу, використання та
відтворення власних і залучених фінансових ресурсів;
- ефективне
залучення коштів розширює виробничо-господарські можливості підприємства,
розвиваючи його конкурентні переваги, а отже, забезпечує зростання обсягів
отриманого прибутку в поточному та довгостроковому періодах. Підприємства
можуть залучати додаткові фінансові ресурси для нарощення виробничого
потенціалу, навіть якщо це негативно вплине на обсяг прибутку у поточному
періоді, однак у майбутньому зміцнить їх конкурентні позиції та дасть
можливість отримати більшу суму прибутку за допустимого рівня ризику;
- прибуток
можна вважати своєрідним показником ретроспективного аналізу ефективності
залучення коштів;
- прибутковість
підприємства є основним чинником підвищення його потенціалу залучення коштів;
- прибуток та
структура і вартість власних й залучених коштів є основними показниками при
визначенні ринкової вартості підприємства.
Зростання обсягів
прибутку надає підприємству змогу самостійно фінансувати свою діяльність,
забезпечувати фінансову стабільність та залучати оптимальну з фінансової точки
зору суму позикових коштів. Підприємству доцільно залучати кошти з зовнішніх
джерел до тих пір, поки граничні витрати на залучення додаткової одиниці коштів
будуть меншими від граничного прибутку від її використання.
Література:
1. Кіндрацька Г. І. Стратегічний менеджмент: навч.
посібник/ Г. І. Кіндрацька. – 2-ге вид., переробл. і доповн. – К.: Знання,
2010. – 406 с.
2. Коваленко С. О.
Сутність економічної характеристики операцій з капіталом// Наукові праці НДФІ.
– 2009. – Вип. 4(33). – С. 189 – 194.
3. Нагайчук В. В. Якість прибутку як визначальний
критерій розвитку підприємства: монографія / В. В. Нагайчук.- Київ: Центр ДЗК,
2014р.–168 с.
4. Непочатенко О. О. Фінанси підприємств [текст]:
підручник/ О. О. Непочатенко, Н. Ю. Мельничук – К.: “Центр
учбової літератури”, 2013. – 504 С.
5. Хома І. Б. та ін.
Фінансовий: Навч. посібник/ І. Б. Хома, Н. І. Андрушко, К. М. Слюсарчик. –
Львів: Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2009. – 344 с.