Економічні науки / 10. Економіка підприємства

К.е.н., докторант Ігнатенко М.М.

Уманський національний університет садівництва, Україна

Врахування міжнародного досвіду у методології формування соціальної відповідальності бізнесових структур в Україні

У світовій практиці накопичений певний досвід у сфері корпоративної соціальної відповідальності. В останні роки у найбільш економічно розвинутих державах світу поширення набула концепція “корпоративної соціальної відповідальності” (КСВ), що розуміється як “концепція, згідно з якою компанії інтегрують соціальні та екологічні питання у свою комерційну діяльність та у їх взаємодію із заінтересованими сторонами на добровільній основі” [1]. КСВ сприяє фінансово-економічній стійкості та конкурентоспроможності бізнесових структур, подоланню соціальної нерівності та підвищенню рівня життєдіяльності населення, економічному зростанню та соціальній стабільності у суспільстві в цілому.

В сучасних умовах господарювання КСВ в Україні знаходиться на стадії свого становлення. Найактивнішими та ефективними у цій сфері є представництва іноземних компаній, які переносять на українське підґрунтя сучасні світові практики, принципи і стандарти, а також найбільші українські підприємства, зокрема у сфері аграрного та харчового бізнесу. В Україні ще не сформувалася власна модель КСВ. Це можна підтвердити результатами опитування підприємців щодо необхідності впровадження КСВ.

Зокрема, було виявлено, що лише половина опитаних (53,3%) підтримують ідею запровадження політики соціальної відповідальності, 41,1% – не вважають це за потрібне, а останні 5,6% компаній зазначили, що не бачать ніякого сенсу в запровадженні такої практики. Майже третина вітчизняних компаній заявила, що не здійснює заходи із соціальної відповідальності і для більшості з них ці заходи не є актуальними через брак коштів. Кожна десята компанія вважає, що ця функція належить державі, а не бізнесу. І лише 29,6% підприємств мають власну стратегію КСВ.

Щодо процесу розвитку КСВ в Україні, то його умовно можна поділити на наступні етапи:

1. Дотримання діючого законодавства – компанії виконують нормативно-правові норми, визначені законодавством країни. Більшість українських компаній знаходиться саме на цьому етапі.

2. Здійснення доброчинної діяльності – компанії надають спонсорські внески на соціальні потреби та проекти. В Україні не утворилась критична маса компаній, які займаються стратегічною доброчинністю та підтримують довгострокові соціальні ініціативи.

3. Використання зв’язків з громадськістю (PR) задля підвищення власної репутації та утворення маркетингових переваг компанії здійснюють при умові виконання відповідних проектів та планів, націлених на зв’язки з громадськістю, часто на основі соціальних проектів та точкових ініціатив.

4. Покращення ефективності бізнес процесів – компанії здійснюють проекти, які призводять до зростання прибутковості діяльності та вирішення соціальних та екологічних питань. Часто такі проекти пов’язані із економією ресурсів. Слід відмітити, що впродовж останніх п’яти років великий український бізнес активно впроваджував такі точкові покращення поза КСВ.

5. Стратегічний підхід до КВБ – компанії визначають стратегію власної соціальної відповідальності, яка охоплює основні бізнес-процеси компанії (виробництво, продажі, маркетинг, стратегічне управління тощо), визначає середньо- та довгострокові цілі. СВБ використовується як інструмент корпоративного розвитку для отримання конкурентних переваг [1].

Цікавим є той факт, що соціальна відповідальність бізнесу асоціюється в Україні насамперед із поліпшенням умов праці персоналу (65,5 % опитаних українських компаній), розвитком персоналу і його навчанням (63,2 %), благодійною допомогою громадськості (56 %), етичним ставленням до споживачів (49 %).

Відмінні риси соціальної діяльності українських підприємств, які у своїй роботі виділяє Дудкін О.І., це:

1) відсутність у сучасній Україні укорінених традицій соціально відповідального підприємництва і, як наслідок, сформованої ідеології соціальної поведінки для бізнесу в цілому;

2) велика кількість форм соціальної діяльності викликана тим, що кожне підприємство самостійно шукає оптимальний варіант соціальної активності. При цьому кожна окрема компанія намагається досягти оптимального балансу соціальних інвестицій і економічної ефективності;

3) проведення соціальної політики в багатьох випадках є вимушеною і необхідною реакцією на запит місцевої влади або обов’язковим заходом по нормалізації соціального становища у регіоні;

4) відсутність з боку держави законодавчо встановлених рамок, що регулюють соціальну діяльність, та відсутність чітких процедур, якими можна було б керуватися у виборі напрямків соціальної активності;

5) вибір форм і напрямків соціальної відповідальності носить випадковий характер і залежить від власників і топ-менеджменту компанії;

6) неоднорідність коштів, що витрачаються на соціальні програми для працівників компаній. Існує велика різниця у розмірах соціальних пільг, що отримують рядові працівники та висококваліфікований персонал;

7) існування суттєвих розбіжностей між розумінням пріоритетних напрямків соціальної відповідальності з боку суспільства та з боку бізнесу [2].

Хоча на даному етапі підвищується необхідність впровадження даної практики, що пояснюється дедалі помітнішим впливом зовнішнього середовища, увагою споживачів до методів функціонування корпорації, необхідністю надання інформації по КСВ інвесторам. Перешкодами ж до поширення КСВ в Україні, на думку більшості підприємців, є брак коштів, для третини підприємств (33%) – податковий тиск, для 31% – недосконалість нормативно-правової бази, яка б сприяла впровадженню програм із соціальної відповідальності [3]. Для інших 28% українських підприємств основними перешкодами є недостатність інформації (38,5%) і досвіду (28,0%) у процесі впровадження заходів із соціальної відповідальності, відсутність державних та недержавних організацій, які б могли допомогти (18%). Кожне десяте опитане підприємство (11%) основною перешкодою визначило відсутність або слабкість суспільного інтересу.

Основними ж стимулами розвитку КСВ, українські підприємства визнали пільгове оподаткування організацій та підприємств, зменшення податкового та адміністративного тиску місцевих органів влади на діяльність бізнесу та ознайомлення з позитивними прикладами впровадження КСВ на європейському континенті та у світі.

Література:

1. Корпоративна соціальна відповідальність 2005–2010: Стан та перспектива розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uniter.org.ua/data/block/research_ukr_final.pdf.

2. Міжнародна організація праці [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ilo.org.ua/Pages/default.aspx.

3. Форум соціально відповідального бізнесу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://svb.org.ua/.