История / 4. Этнография

Васильченко А. Д.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Збереження традицій у гончарському мистецтві Опішні

Актуальність проблеми полягає в тому, що кераміка в Україні є одним із найважливіших джерел для вирішення багатьох проблем, починаючи з етногенезу, етнічної історії, етнокультурних зв’язків між народами, сімейного і громадського побуту і завершуючи розмаїтими проблемами духовної культури. Вивчення гончарства приваблює увагу істориків, археологів, мистецтвознавців, соціологів, учених природних наук. У побуті населення України навіть сама глина наділялася магічними, цілющими властивостями [1]. Найбільші центри гончарного промислу були зосереджені в лісостеповій зоні, особливо на Лівобережжі. До сьогодні збереглися Опішня на Полтавщині, Кролевець, Олешня, Ічня на Чернігівщині, Ізюмщина на Харківщині, Бар — на Поділлі. Є такі центри на Поліссі та в Карпатах [5, с. 86]. Мета роботи — визначити, на якому рівні традиції гончарського мистецтва зберігаються в Опішні.

Опішня — одне з найдавніших і найвідоміших гончарських містечок Полтавщини [4], яке здавна здобуло славу гончарського осередку. Тут виробляли побутовий і святковий посуд, який збагачував інтер’єр хати, вносив красу в буденне життя [3]. Сама Опішня схожа на історичний музей просто неба. На території поселення збереглися численні кургани, місця давніх святилищ, скіфське городище «Кардашів вал», слов’янське городище роменської культури, козацьке середньовічне містечко. Під Опішною збудовано розгалужену систему підземних ходів. Археологічні розкопки кожної з цих пам’яток свідчать: гончарство було тут найпоширенішим ремеслом упродовж трьох останніх тисячоліть. Наприкінці ХІХ ст., за документами, в містечку працювало близько тисячі гончарів, вироби яких експортувалися майже на всі континенти світу [2].

В Опішні також діє найбільший в Україні гончарний завод «Художній керамік» та нещодавно реконструйований — «Керамік». Тут зосереджені й приватні майстерні відомих українських митців, заслужених майстрів народної творчості М. Китриша, В. Омеляненка, М. Пошивайла, А. Білик-Пошивайло [2].

Сучасні опішнянські майстри день у день створюють неперевершений посуд: чайники і столові сервізи, глечики, макітри, барильця, а також камерні скульптурки — настільки різноманітні, що охоплюють усі сфери буття народу [2]. Посуд в Опішні традиційно відзначався тонкостінністю, дво-трикольоровими розписами у формі хвилястих ліній, рисочок, крапочок тощо. Виконані з великим смаком, почуттям ритму і руху, в різних поєднаннях білим, сірим, іноді червоним кольором, ці орнаменти, як і рослинні узори, надавали виробам неповторної виразності [4]. Опішня також славиться барвистим квітковим орнаментом. М’які, плавні лінії макітри, баклаги, миски, глечика ввібрали невичерпану фантазію гончарів. Соковитий розпис надає виробам святковості, в ньому віддзеркалюється розкішна полтавська природа. Це соняшники, тюльпани, мальви, важкі грона винограду, кетяги калини, а серед цього буяння трав і квітів — розкішні птахи, фантастичні риби. Розпис виконують ріжкуванням, вільно. Від руки. Що збагачує його пластикою ліній, надає роботам щирої безпосередності, позначає їх живою імпровізацією [3].

Вражає висока, філігранно відшліфована в кожному виробі майстерність митців — гончарів від діда-прадіда, котрих в Опішні — мало не в кожній родині. Юні опішнянці, бігаючи босоніж берегами Ворскли, де виходять на поверхню породи каоліну, змалку ліплять глиняні іграшки. Чи не в кожній хаті назбирувався цілий музей таких витворів. Не дивно, що Опішню називають гончарською Меккою, столицею вітчизняної кераміки [2]. Фігурний посуд зараз виробляють далеко не всі майстри. Ця робота потребує великого хисту і вправності, вміння сформувати на гончарному крузі й майстерно з’єднати окремі частини — тулуб, шию, ноги, надати образові характерних рис [3].

Опішня стала традиційним місцем проведення Всеукраїнських симпозіумів керамічної скульптури «Поезія гончарства на майданах і в парках України», свята відродження гончарських традицій «День Гончара». Рішенням Уряду тут створено єдиний в Україні Державний (зараз — Національний [6]) музей-заповідник українського гончарства — центр дослідження, збереження й популяризації гончарської спадщини України [2]. В музеї-заповіднику було сформовано Національну галерею монументальної керамічної скульптури [7]. Він підтримує творчі й наукові контакти з найбільшими музеями кераміки США, Франції, Великої Британії, Іспанії, Португалії, Нідерландів, Німеччини, Бельгії, Італії, Швейцарії, Міжнародною академією кераміки в Женеві, Європейським центром світової кераміки в Гертогенбоші [2].

Наступним етапом стало наукове вивчення історичної спадщини: на базі музею-заповідника утворився Науково-дослідницький центр українського гончарства (1995), який 2000 р. виріс у Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України — провідну академічну установу, яка проводить фундаментальні й прикладні дослідження гончарства, кераміки. 2002 р. Інститут набув статусу окремої юридичної особи.

Чільна увага зверталася на популяризацію місцевого гончарства. Було засновано видавництво «Українське народознавство» (1992) з випуску керамологічної літератури. Більшість книг відзначено нагородами престижних вітчизняних конкурсів книговидавців. Серед наукових періодичних видань видавництва — «Українське гончарство», «Український керамологічний журнал», «Українська керамологія» та «Бібліографія українського гончарства».

1997 р. за ініціативою музею-заповідника до його складу було включено місцеву середню школу, на базі якої сформовано унікальний Колеґіум мистецтв у Опішному, який увібрав досвід гончарського шкільництва в містечку, започаткований ще 1894 р. Діти, онуки й правнуки гончарів, усі обдаровані діти країни отримали можливість серйозно опанувати гончарство уже з першого класу. В музейному колеґіумі розгорнула діяльність Навчально-виробнича гончарна майстерня — нинішній центр розвитку місцевих традицій у гончарстві. 2003 р. Від 2004 р. — це Державна спеціалізована художня школа-інтернат І-ІІІ ступенів «Колеґіум мистецтв у Опішному», що перебуває в оперативному управлінні Міністерства культури і туризму України [7].

Таким чином, традиції гончарського мистецтва в Опішні створювались протягом віків зусиллями тисяч відомих і невідомих талантів. Вони зберігаються і нині на дуже високому рівні. Проводяться Всеукраїнські симпозіуми керамічної скульптури, святкується «День Гончара», діє найбільший в Україні гончарний завод «Художній керамік», створено єдиний в Україні Державний музей-заповідник українського гончарства та спеціалізовану школу для навчання гончарному мистецтву. А отже, в опішненського керамічного мистецтва є перспективи.

1. Бунякіна Т. Художні ремесла та промисли Полтавщини : [Електронний ресурс] / Бунякіна Т. — Режим доступу : http://histpol.pl.ua/ru/biblioteka/ukazatel-po-avtoram/avtory-b/bunyakina-tatyana-aleksandrovna?id=8116

2. Погукайло С. Гончарська Мекка України / С. Погукайло // Жінка. — К. : Преса України, 2006. — № 9. — 32 с.

3. Кара-Васильєва Т. В. Творці дивосвіту / Кара-Васильєва Т. В. — К. : Радянська школа, 1984. — 137 с.

4. Сайко В. П. Українознавство / Сайко В. П. — К. : Зодіак-ЕКО, 1994. — 121 с.

5. Наулко В. І. Культура і побут населення України / В. І. Наулко, Л. Ф. Артюх, В. Ф. Горленко та ін. — К. : Либідь, 1993. — 288 с.

6. Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://opishne-museum.gov.ua/

7. Пошивайло О. Криза традиційних осередків народного мистецтва України: примара традиційності чи трансгресія мистецтва сутінків?, 04 травня 2006 : [Електронний ресурс] / Пошивайло О. — Режим доступу : http://www.opishne-museum.gov.ua/conference/53-krizaconference