д.г.н. Воловик В. М., магістр Яценко О.В.

Вінницький державний педагогічний університет, Україна

Скансени
як ретроспективна модель етнокультурного ландшафту

Етнокультурні артефакти можуть бути збережені для наступного покоління громадян у вигляді етнографічних реліквій – скансенів (музеїв під відкритим небом). Скансен є свого роду реальною моделлю етнокультурного ландшафту або його компоненту з експонатами, перенесеними у середовище, подібне до того, у якому вони сформувались.

Розширивши рамки розуміння скансену, додамо, що до таких музеїв потрібно віднести не тільки артефакти сільських етнокультурних ландшафтів, а всі, пов’язані з матеріальною діяльністю етносів регіону. Тому автор цілком солідарний з Г. І. Денисиком, який пропонує взяти під охорону історико-географічні центри міст і містечок, сакральні об’єкти, що означає можливість створення скансенів і для архітектурних споруд містечок Поділля. Питання, пов’язані з вивченням скансенів, формуванням експозицій за кордоном та в Україні, проаналізовані в працях 80-х років ХХ сторіччя, на початку ХХІ сторіччя. О. Є. Афанасьєв вважає скансени репрезентантами регіональних типів природокористування, наголошуючи на їх етнічних особливостях [1].

Структура та функціонування скансенів. Скансени представлені пов’язаними ансамблями історичних будівель, які розкривають історію й етнокультуру регіону. Музеї під відкритим небом, як правило, створюються на основі етнічних критеріїв в поєднанні з об’єктами периферійної ресурсної зони сільських етнокультурних ландшафтів: садів, городів, фрагментів лісу тощо. Кожен скансен охоплює певну територію, зазвичай, вміщуючи кілька етнографічних або історико-культурних регіонів.

В Україні є 7 діючих скансенів, у Поділлі – відсутні, хоча планується їх створення в Тернополі та Кам’янці-Подільському. Через фронтирність та різноманітність етнокультур у межах адміністративного Поділля відбувається дифузія артефактів півдня Волині, східної Галичини, північної Буковини та власне Поділля. Тому територіальний розподіл та кількість планованих скансенів може тільки зростати, охоплюючи головні частини історико-культурних країв.

Поява нових скансенів також зумовлена особливостями перенесення споруд та можливістю їх транспортування. Ці чинники впливають на формування музеїв під відкритим небом у великих містах або поблизу них, також необхідно зважати на ландшафту структуру перспективного скансену. До таких можливих осередків, крім згаданого Тернополя та Кам’янця-Подільського, пропонуємо створення у: м. Бучач Тернопільської області (репрезентація етнокультурних артефактів Західного Поділля); м. Ізяслав Хмельницької області (репрезентація етнокультурних артефактів південної частини Волині); м. Муровані Курилівці Вінницької області (репрезентація етнокультурних артефактів Поділля) [1].

Вибір пропонованих музеїв під відкритим небом зумовлений не тільки регіональним розташуванням, а й багатою власною етнокультурною спадщиною, яка може використовуватись при створенні музею.

Залежно від презентованих етнокультурних артефактів скансени можна поділити на:

Ÿ етнографічні парки – у них представлені будь-які пам’ятки етнічної архітектури та побуту;

Ÿ музеї села – пов’язані з реконструкцією традиційного сільського укладу, що передбачає повну презентацію автентичної етнокультури, розвитку сільського господарства;

Ÿ музеї народної архітектури та побуту – ілюструють різні типи народної архітектури з одного або кількох етнографічних регіонів;

Ÿ скансени археологічно-історичні – демонструють архітектуру оригінальних полікультурних ландшафтів, відновлених або на місці розкопок;

Ÿ скансени промислово-технічні – експонують пам’ятки техніки або давні промислові об’єкти.

Музеї під відкритим небом стали основою етнокультурного середовища, де крім автентичної сільської архітектури, у т.ч. подвірної забудови, сакрального і промислового будівництва, додаються природні особливості ландшафту. Вся експозиція дає відвідувачам унікальне комплексне сприйняття, надаючи не тільки унікальні когнітивні переваги, але і викликаючи власні рефлексії історико-культурної спадщини.

Скансени стають важливою ланкою між сучасними та автентичними регіональними традиціями, самобутністю, культурою. Вони сприятимуть розумінню етнокультурної спадщини, усвідомленню людьми зв’язків між минулим та сьогоденням. Скансени дозволяють популяризувати етнокультурне життя наших предків. Роль кожного музею під відкритим небом є формування знань, надання розваг і відпочинку. Туристи повинні почувати себе так, ніби вони проживають у реальному селі або містечку, серед будинків, які ненадовго покинули справжні господарі. Тому важливо не тільки зберегти самі об'єкти, але й усі компоненти етнокультурного ландшафту. У музеях під відкритим небом потрібно не тільки репрезентувати матеріальну культуру через експонати, але й проводити етнічні заходи: демонстрацію старовинних ремесел, дегустація вин, організацію музичних фестивалів. Музеї під відкритим небом є відмінним фоном для культурних та розважальних заходів, які відіграють значну роль у навчально-виховній діяльності культурно-освітніх установ.

Таким чином, скансен є однією з форм етнографічних музеїв, де представлена регіональна етнокультурна спадщина, яка може містити не тільки автентичні артефакти, а й інвазійну культурну спадщину. Тому сучасні скансени повинні розвиватись у трьох напрямах: а) «класичному» – як музей села; б) через збереження та репрезентацію спадщини анклавів (польських та чеських сіл, німецькі сільськогосподарських колоній, єврейські містечкових штетлів тощо); в) охорона архітектурних артефактів ландшафтів містечок.

Література:

1. Воловик, В. М. Етнокультурні ландшафти: регіональні структури і природокористування / В. М. Воловик. – Вінниця : ТОВ «Вінницька міська друкарня», 2013. – 464 с., іл.