Герасимович Я. Я., Крупіцький О. В.

викладачі кафедри фізичного виховання для природничих факультетів

Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича

МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ТА ФІЗКУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ

Актуальність дослідження. Необхідність посилення оздоровчої спрямованості фізичного виховання студентів обумовлюється ситуацією, що склалася зі станом їхнього здоров’я.

Окремі дослідники вказують на те, що під час навчання у вищому навчальному закладі не відбувається суттєвих позитивних змін у фізичному розвиткові і фізичній підготовленості більшості студентів. Це пояснюється слабкою організацією роботи з фізичного виховання і відсутністю врахування індивідуальних особливостей.

Аналіз публікацій та результати останніх досліджень. В результаті аналізу науково-методичної літератури визначено, що удосконалення навчальної та фізкультурно-оздоровчої діяльності повинно передбачати перехід від обов’язкових форм до процесу фізичного самовдосконалення студентів. На думку Л. І. Лубишевої, такий шлях зумовлює посилення освітньої та методичної спрямованості педагогічного процесу, засвоєння студентами фізкультурних знань, які дозволяють самостійно та раціонально здійснювати фізкультурно-спортивну діяльність [1, 6].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. Низький рівень фізичного здоров’я студентів, дає підставу вважати, що наявна система фізичного виховання не спроможна повною мірою вирішити питання культури здоров’я особистості, поліпшення її фізичних якостей.

Спосіб використати фізичну культуру як засіб оздоровлення, без вироблення необхідності фізичного самовиховання, створюють лише передумови для деякої модернізації самого процесу формування фізичного розвитку людини, але не формування фізичної культури особистості.

Система фізичного виховання студентів спрямована нині на проблему сьогоднішнього дня – здачу контрольних та залікових нормативів, що не сприяє виробленню в них прагнення до самостійного вдосконалення, націлює на виховання слухняного вихованця, орієнтованого на дотримання вимог програми з фізичного виховання. За таких умов, фізичної культури особистості не можна сформувати. Для цього необхідно змінити цільові установи сфери фізичної культури з концепції оздоровлення та фізичного виховання на формування фізичної культури особистості в межах загальної культури [5].

Низьку ефективність реалізації програми фізичного виховання у вузі спричинює не лише недолік часу, відведеного на обов’язкові заняття, але й недостатня розробка науково обґрунтованих методів побудови навчального процесу фізичного виховання. У зв’язку з цим зазначені недоліки в системі обов’язкових занять покликані компенсувати самодіяльні та самостійні форми організації фізичного виховання за умов дозвілля, потенціальні можливості якого привертають посилену увагу сучасних теоретиків та практиків.

Самостійний процес фізичного удосконалення студентів зумовлює посилення освітньої та методичної спрямованості педагогічного процесу, засвоєння студентами знань, які б дозволяли їм раціонально здійснювати фізкультурно-спортивну діяльність з використанням різноманітних засобів фізичної культури, традиційних та нетрадиційних методів фізичного виховання, а також повноцінного використання вільного часу, підвищення освітньої спрямованості фізичного виховання саме в умовах дозвілля.

Мета дослідження. Експериментальне обґрунтування оптимізації освітнього процесу щодо поліпшення якості фізкультурних знань та формування мотивації студентів до фізкультурно-оздоровчої діяльності.

Методи дослідження. Вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення досвіду практики.

Результати дослідження. Загальноприйнятними проблемами мотивації є положення про те, що мотивація (у широкому змісті) включає усі види спонукань: мотиви, потреби, інтереси, прагнення, мету, нахил, «як усвідомлене чи мало усвідомлене спонукання до діяльності».

Навчальна і фізкультурно-оздоровча діяльність спонукається цілим комплексом мотивів, що і визначають зміст занять для студентів [3].

Мотиваційна сфера мінлива і має вікові і змістово-значеннєві особливості, які зумовлені деякими природними і соціальними факторами. Серед мотивів, які лежать в основі процесу навчання виділяють: внутрішні мотиви, які спонукаються процесом занять, способами дії, прийомами аналізу матеріалу, самим предметом навчання і зовнішніми мотивами, які залежать від факторів, що знаходяться за межами навчальної і фізкультурно оздоровчої діяльності студентів.

Активність людини здебільшого визначається метою її діяльності. Специфіка людської мотивованої діяльності полягає в тому, що вона завжди цілеспрямована. Мотиваційна сфера студентів, їхнє відношення до різних видів діяльності і прояв загальної активності в заняттях в основному визначається як їхніми потребами, так і відповідними цілями [2].

Мотиви навчання часто розглядаються останнім часом у плані тих факторів, які випливають із приналежності студентів до певного колективу, в якому він здійснює свою діяльність. У багатьох дослідженнях підкреслюються такі фактори мотивації, як усвідомлення приналежності до колективу і пов’язане з цим прагнення домогтися успіху і т.д. [5, 6].

Урок фізичної культури є колективною дією, яка спрямована на фізичне вдосконалення студентів, і для багатьох є майже єдиною формою занять фізичними вправами двічі на тиждень. Тому важливим є питання: «Як відноситься молодь до уроків фізкультури?»

Хлопці і дівчата майже регулярно відвідують уроки фізкультури, однак з віком їх кількість змінюється.

У цілому 50% студентів не відчувають стійкого інтересу до уроків фізкультури, причинами цього є неадекватність фізичних навантажень фізичним можливостям студентів (завищений або занижений рівень), незадовільність методикою проведення занять програмного змісту та самою організацією навчального процесу.

Але більшість студентів свідомо ставиться до уроків фізкультури і може дуже виразно вказати на їхні недоліки, незадоволення організацією процесу фізичного виховання у навчальному закладі призводить як до нерегулярного відвідування уроків фізкультури, так і до зниження мотивації до спортивних занять у позаурочний час.

Для підвищення ефективності процесу фізичного виховання викладачам фізичної культури необхідно враховувати зауваження, що висловлені студентами:

¾ недостатньо реалізується диференційний підхід на уроках ФК, що призводить до неадекватності фізичних навантажень на заняттях (25%);

¾ не враховуються інтереси студентів при виборі фізичних вправ, які включені у програму ФК у навчальному закладі (22-32%), що вимагає перегляду програми з ФК, відвести більше годин варіативного компоненту й адаптувати до інтересів студентів конкретного навчального закладу;

¾ при проведені занять, особливо в підготовчий частині, необхідно використовувати музичний супровід, що робить заняття фізичними вправами більш емоційними і привабливими як для дівчат, так і для хлопців;

¾ використання змагального методу на уроці ФК найбільш ефективно на I-III курсах бажання змагатися знижується, особливо у дівчат. У зв’язку з цим необхідно розробити ряд стимулів, які сприяли б підвищенню мотивації досягнення результату.

Висновок. Вікові особливості відношення студентів до процесу фізичного виховання у навчальному закладі свідчать про необхідність доопрацювання програм з фізичної культури адекватно віково-статевим потребам, мотивам й інтересам студентів, що буде сприяти підвищенню їх мотивації до занять фізичними вправами як в системі урочних, та і позаурочних форм.

Вагомими причинами є відсутність інтересу до самостійних занять фізичними вправами студентів; недосконалість системи педагогічного контролю фізичного стану у процесі фізичного виховання, яка має у своєму арсеналі тільки рухові тести, результати яких залежать від кумулятивного ефекту, і їх зміни починають виявлятися на 3-4 тижні занять, крім того, їх не можливо виконати в домашніх умовах.

Список використаної літератури

1. Антікова В. А., Єфімов А. О. Виховання у студентів інтересу до занять фізичної культури / Антікова В. А., Єфімов А. О. // Роль ФК у здоровому способі життя : Матер. І наук.-практ. Конф. – Львів. 1992.

2. Асеев В. Г. Мотивация поведения и формирования личности / Асеев В. Г. – М : Мысль, 1976.

3. Бальсьевич В. К., Запорожанов В. А. Физическая активность человека / Бальсьевич В. К., Запорожанов В. А. – К: Здоровя, 1987.

4. Власюк Г. І. Мотивація фізкультурно-оздоровчих занять старшокласниць / Власюк Г. І. – Київ – Тернопіль, 1997.

5. Козленко М. П. Виховання у студентів інтересу до фізкультури і спорту / Козленко М. П. – К. : Знання, 1982.

6. Круцевич Т., Безверхняя Г. Формирование мотивации к занятиям физической культурой и спортом / Круцевич Т., Безверхняя Г. – К. 2000.