Захарова Л.М. — канд.філол.наук, доцент

Петрова О.С. — магістр

Національний Технічний Університет України

«Київський Політехнічний Інститут»

КАТЕГОРІЯ ОЦІНКИ В СУЧАСНИХ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

На сучасному етапі розвитку суспільства значення ціннісного аспекту життя різко зросло. Оцінка, як процес становлення ціннісних відносин суб'єкта та об'єкта, виступає невід'ємною частиною процесу відображення реальної буденної дійсності і має когнітивну природу. У процесі пізнання навколишнього світу людина неминуче оцінює явища і факти дійсності, висловлюючи своє ставлення до них, цей процес знаходить свій відбиток у мові. Натомість мова, будучи найважливішим засобом спілкування, висловлює різноманітні оцінки. Тому, вивчаючи структуру мови, її особливості, необхідно докладно досліджувати словниковий склад, зокрема різні способи передачі оцінки та її види.

На цьому етапі розвитку лінгвістичної науки, коли у перші позиції вийшла проблема співвідношення і взаємодії семантики і прагматики, дослідження оціночних значень видається особливо актуальним. Такий напрям дослідження вписується в антропоцентричну парадигму сучасної лінгвістики. З іншого боку, протягом останніх десятиріч у вітчизняній лінгвістиці виникли різні напрямки вивчення категорії оцінковості, що, передусім, говорить про високе теоретичне і практичне значення вивчення цього явища. Отже, категорія оцінки займає місце у арсеналі понять, якими оперує лінгвістика і суміжні із нею науки.

Оцінки та їх зміст постійно є точкою зіткнення філософів, логіків та лінгвістів. Інтерес до них викликаний неясністю критеріїв оцінки. Визначаючи критерії (основи, мотиви) застосування оцінок до тих чи інших класів об’єктів, дослідник здійснює концептуальний аналіз. Оцінювальний компонент як частина конотативного макрокомпоненту пов´язаний з образною основою фразеологізмів. Даючи характеристику об’єктам реальної дійсності, суб’єкт практично завжди оцінює їх. З метою виявлення образних уявлень аналізується компонентний склад фразеологізмів на позначення інтелектуальної діяльності людини як в англійській, так і в українській мові. Особлива увага приділється семантично опорним словам, оскільки вони задають тему, моделюють образність, а сполучувані з ними компоненти дають нову інформацію і уточнюють відтінки смислу. Оскільки багато понять, важливих для людини, або абстрактні, або нечітко визначені в досвіді, виникає необхідність використовувати для їх розуміння інші концепти, що усвідомлюються більш чітко. Варто зазначити, що психологи й досі остаточно не визначили скільки ж почуттів може відчувати людина.

Оцінка є однією з основних категорій дійсності. Людина аналізує навколишню дійсність, наявні в світі предмети, явища, властивості, дії. Людина з її думками, вчинками, почутями також піддається аналізу. Таким чином, практично всі предмети можуть стати об’єктами оцінки. Вся оцінка ґрунтується на людській системі цінностей, тобто на співвідношення добра і зла, користі і шкоди тощо.

Вивчення категорії оцінки пов’язано зі зверненням до аксіології. Аксіологія — теорія цінностей — узагальнені стійкі уявлення про бажані блага, об’єкти, значущі для людини, що є предметом його бажань, прагнень, інтересу. В аксіологічних концепціях вважається первинний концепт цінності. Цінності являють собою "... соціальні, соціально-психологічні ідеї і погляди, що розділяються і успадковуються кожним новим поколінням". Оцінка розглядається як фактор, що формує ціннісну картину світу,так як ціннісні уявлення притаманні кожній культурі. Ціннісна картина соціуму включає певний набір та ієрархію цінностей. "Процес оцінки — це спосіб реалізації цінності об'єкта, усвідомлення суб'єктом ціннісної предметності об'єкта, що реалізуються в вигляді судження про ту ціннісну предметність, яка стала предметом оцінки". Оцінка ґрунтується на людських знаннях, уявленнях, а також на системі національно-культурних стереотипів. Таким чином, категорія мовної оцінки визнається основним способом відображення системи цінностей в мові. [8, c.12]

Оцінність розглядається як один з видів модальності, яку супроводжують мовні вираження. Оскільки тільки в процесі комунікації можливий вербальний вираз суб'єктивного ставлення й оцінки, значить суб'єктивна модальність являє собою комунікативну категорію. Вона виражає суб'єктивне ставлення мовця до змісту висловлювання.

Оцінка – феномен свідомості, що перебуває в тісному взаємозв’язку з аксіологічною категорією оцінки, що відображає наслідок пізнання цінності явищ довкілля. Оцінний підхід до життєвих фактів, сприймання їх крізь систему власних чи загальноприйнятих цінностей, норм та законів притаманні кожній людині.

Оцінка репрезентує в численних проявах всеосяжну семантично полярну пару предикатів «добро/зло» («хороший/поганий»), які сприяють експлікації на всіх мовних рівнях цінності об’єкта для людини. Саме тому категорія оцінки заслуговує на комплексне вивчення. [1, c.58]

Лінгвістичні розвідки науковців спрямовані на дослідження різних аспектів оцінки: взаємозв’язок експресії, модальності та оцінки, засоби вираження оцінки, об’єкт оцінки, значення категорії оцінки при перекладі, гендерний аспект оцінного тезауруса, словотвірна категоризація оцінки, оцінні мовленнєві акти, семантико-прагматичні особливості реалізації оцінних значень, логічна та модальна природа категорії оцінки. [1, c.64]

У мовознавстві оцінку найчастіше розглядають як аксіологічний компонент лексичного значення. Такий підхід є доволі закономірним, оскільки саме лексеми як основні одиниці передачі змісту конкретних та абстрактних сутностей зовнішнього світу не лише номінують власне оцінні ознаки, а й передають інформацію про об’єкти, що людина піддає мовленнєвій оцінці [5, с.185].

На прерогативу оцінного значення в імперативних ситуаціях, що не мають визначеної часової локалізації, вказує О. В. Бондарко [4, c.68]. За цим дослідником, функційно-семантична категорія є системою різних мовних засобів, що здатні взаємодіяти для реалізації мети мовця. Оцінку визначено як окрему функційно-семантичну категорію з семантичною домінантою «схвалення/ несхвалення» певних ситуацій, явищ, подій, учинків, осіб, предметів тощо. Оцінну функцію виконують усі одиниці мови, від слова до тексту, а оцінні значення автор експлікує засобами різних мовних рівнів. Подібно до інших категорій у засобах вираження оцінки так само можна виділити ядро і периферію на основі частотності вживання й здатності адекватно передавати значення. Відповідно центр утворює основні засоби, а периферію – засоби, які репрезентують значення, але не є основними. У процесі аналізу функційно-семантичної категорії спостережено, що центр і периферія чітко не розмежовані. Аксіологічне значення передають засоби всіх ярусів мови, згруповуючись і утворюючи складні конструкції.

Таку концепцію підтримує І. В. Онищенко, яка тлумачить оцінку як складник «семантичної структури слова як одиниці мови, що вказує на певну цінність предметів та явищ з погляду відповідності/невідповідності вимогам, інтересам, смакам, уподобанням мовця. Неоднорідність оцінного компонента зумовлює його різну взаємодію з іншими компонентами в семантичній структурі мовного знака. Оцінний компонент може бути виділений як у денотативній, так і в конотативній частині семантики» [13, с. 5]. До вивчення категорії оцінки дослідниця застосовує саме функційний підхід, оскільки він дає змогу схарактеризувати закономірності функціювання мовних одиниць у взаємодії з елементами різних мовних рівнів. Такий підхід забезпечує аналіз у напрямку від форми до значення й навпаки. Крім того, у функціональній парадигмі мову розглядають як інструмент соціального взаємозв‟язку між людьми, який використовують як засіб встановлення комунікативних відношень між мовцями [13, с. 6]. Ядро оцінки, на думку І. В. Онищенко, формують оцінно марковані лексеми, оцінні фразеологізми.

«Навколоядерний простір поля оцінки утворюють слова, які у своїй семантиці містять раціональну оцінку, що визначається на основі об’єктивно притаманних денотату властивостей, виступаючи належністю конвенціонально закріпленої семантики слова» [13, с. 8]. Периферійними є одиниці лексичного, словотвірного, морфологічного та синтаксичного рівнів.

Засоби експлікації оцінних значень стали об’єктом багатьох досліджень в аксіології. В. М. Нікітевич уважає, що категорія оцінки реалізує суб’єктивну оцінку предметів і їхніх ознак з погляду мовця, а тому передусім вона є «категорією іменників, прикметників і прислівників», тобто притаманна окремим лексичним розрядам слів у межах кожної з цих частин мови [12, с.83].

З його висновками дещо не погоджується М. М. Михальченко, наголошуючи на подвійній природі категорії оцінки: семантика якості, оцінної ознаки (думка про цінність об’єкта) і семантика ставлення (до об’єкта оцінки). Семантику якості репрезентують передусім ад’єктиви як форма вираження ознаки (Він порядний) або ступеня вияву ознаки (Він найпорядніший); семантику ставлення, реалізують дієслова (Я ціную його порядність) [11, с. 15].

О. С. Ахманова в «Словнику лінгвістичних термінів» суб’єктивну оцінку маніфестує як семантико-синтаксичну категорію, що реалізується відповідним синтаксичним уживанням різних частин мови і виражає ставлення мовця до предмета мовлення [3, с. 193].

Т. А. Космеда наголошує на необхідності детальної розробки проблеми «граматики оцінки», оскільки в сучасному мовознавстві окреслилася нагальна потреба комплексного опису граматичних засобів вираження оцінних значень з урахуванням їхніх прагматичних характеристик. Появі такого аспекту дослідження категорії оцінки сприяло функційно-прагматичне спрямування сучасних лінгвістичних розробок, зокрема вивчення функційної специфіки граматичних одиниць. Також автор наголошує на закріпленні оцінної семантики, оцінних функцій за граматичними одиницями, завдяки чому оцінка посідає своє місце на шкалі граматичності. [6, с.17-18]. Опис «граматики оцінки», на думку дослідниці, сприятиме повній характеристиці граматичних засобів – репрезентантів категорії оцінки. «Для цього необхідно розкрити складний діахронічно-синхронічний процес породження оцінних значень на рівні граматики та складну природу граматичної прагматики – мотивацію ролі граматичних засобів, що виражають оцінку у мовленні. Це забезпечить формулювання правил вживання граматичних одиниць в оцінних функціях та трактування закономірностей їх адекватного тлумачення» [6, с.19].

Н.Д. Арутюнова вважає, що оцінна інтерпретація залежить від норм, прийнятих у тому чи іншому суспільстві або його частині. При цьому світогляд і світосприйняття, соціальні інтереси, мода, престижність формують або деформують аксіологічні смисли, які пов’язані не тільки з мовцем, а й з адресатом у ситуації спілкування. [2, c.6]

Лінгвісти розглядають оцінку як категорію універсальну, яка реалізується на різних мовних рівнях, у різних «іпостасях». Вона є одиницею функціональної семантики, синтактики, прагмалінгвістики, когнітивної лінгвістики, лінгвофілософії та лінгвокультурології тощо [3, c.304-309]. Слід зазначити, що акцентуючи глобальність, різноманітність виявів цього мовного феномену, науковці підкреслюють: категорія оцінки – це явище, в основі якого лежить спеціальний відбір засобів мови (мовлення) для найточнішого вираження деякого оцінного значення з урахуванням усіх чинників, які впливають на формування цього аксіологічного смислу. [3, c.308].

Проте, зауважує Т. В. Кузнєцова, такий смисл може сприйматись неоднозначно, причиною чого є розбіжності в розумінні цінностей. Виникаючи внаслідок зіставлення зовнішньої реальності з потребами людини, цінності виражають ставлення останньої до цієї реальності. [7, c.15]

Усвідомлюючись суб’єктивно, цінності поступово починають сприйматися як норма, ідеал, як таке, що апріорі стає для етнічного колективу взірцем для наслідування й виховання, орієнтиром поведінки. Отже, науковці солідарні у твердженні, що категорія оцінки формується як еталон для матеріальних і нематеріальних вимірів буття соціуму, проте одночасно демонструє суб’єктивні реалії й вподобання. Виявляючись у мові конкретного індивіда, досліджувана універсальна одиниця дозволяє не тільки виражати ставлення до явищ дійсності, а й створювати власну мовну картину світу. [10, c.85]. Тісно пов’язана з поняттям категоризації дійсності, оцінка вказує на відповідність чи невідповідність кваліфікованого явищам настановам, інтересам, потребам мовця, що виявляються в так званій «точці відліку», або нормі. Від того, яким рівнем свідомості визначається еталон – суспільним чи індивідуальним, — залежить об’єктивізм чи суб’єктивізм оцінки [9, c.57]. Таким чином, у комунікації оцінність слід розглядати як марковану ознаку, характер якої зумовлений комунікативними інтенціями мовця і його соціальним статусом.

Е.О. Столярова наголошує, що оцінки часто мають ситуативний характер [14, c.90], реалізуючись прямо чи завуальовано, приховано.

Різноаспектність і багатогранність категорії оцінки породжує безліч філософських, логічних і лінгвістичних досліджень. Чимало суперечок досі точиться довкола проблеми визначення того, що саме покладено в основу категорії оцінки.

Переконливішим видається визначення, запропоноване Р. М. Якушиною. Вона тлумачить оцінку як «ставлення носіїв мови до об’єкта, зумовлене визнанням чи невизнанням його цінності з погляду відповідності чи невідповідності його якостей певним ціннісним критеріям» [15, с. 6].

Звертаючись до ґрунтовних досліджень із питань аксіології та соціолінгвістики, доходимо певних висновків.

По-перше, категорія оцінки є складним лінгвокультурним утворенням, що формується в результаті взаємодії багатьох чинників вербального й невербального характеру. Вона здатна демонструвати значущі фрагменти загальнокультурного простору. Проте коли мовець обирає власну «точку відліку», тобто аксіологічний еталон, оцінка набуває суб’єктивного значення, а отже, стає одиницею двобічно спрямованою, такою, що пов’язує загальну й індивідуальну мовні картини світу. [10, c.32]

По-друге, категорія оцінки залежить від адресата й адресанта, соціоінтерактивного й соціометричного складників комунікативної ситуації. Вибір засобів вербалізації аксіологічного смислу завжди спирається на широкий соціокультурний пласт, а тому є соціально детермінованим. Оцінність у такій ситуації спілкування стає індикатором, тобто вказує на соціальний статус мовця, а також маркером, що мотивує варіант стилістичного оформлення повідомлення. Із чинником адресата / адресанта тісно пов’язана реалізація прямої чи непрямої оцінки. Остання має ширше підґрунтя для своєї трансляції, адже пов’язана із феноменом соціокультурного позиціонування в комунікації. [10, c.32]

По-третє, аксіологічне значення створюється в межах схеми, до якої входять суб’єкт, об’єкт, підстава й еталон оцінності, тому оцінка може варіюватися в засобах своєї експлікації в межах соціолінгвістичної змінної. [10, c.32]

Поняття «оцінка» використовується в регуляції життєдільяності будь-якої людини, варто мати на увазі й оцінки, що являються невід’ємною частиною багатьох видів професійної діяльності. Широке розповсюдження феномена оцінки в різних сферах діяльності людини та суспільства послугувало причиною того, що вивчення деяких аспектів проблеми оцінки проводиться не тільки в таких психологічних дисциплінах, як педагогічна (оцінка як засіб стимуляції та орієнтації), вікова (формування оцінки в онтогенезі) та соціальна психологія (оцінка як засіб соціальної регуляції абооцінка як компонент), але і в інших науках, наприклад, в педагогіці (оцінка знань та поведінки учня), в економіці (оцінка товара, оцінка альтернатив та результатів при прийнятті рішень), в метрології (оцінка як один з прийомів характеристики величин), в медицині (оцінка хворим свого стану), в юриспруденції (оцінка обставин та наявності складу злочину) і особливо інтенсивно в філософських науках (в гносеології, логіці, етиці, естетиці, аксіології), в котрих категорія «оцінки» в деяких випадках супроводжується такими категоріями, як «пізнання», «відображення», «цінність».

Література:

1. Анипкина Л. Н. Оценочные высказывания в прагматическом аспекте / Л. Н. Анипкина // Филологические науки. — 2000. — № 2. — С. 58—65

2. Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений : Оценка. Событие. Факт / Н. Д. Арутюнова. —М. : Наука, 1988. — 341 с.

3. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова. – 2-е изд., стер. – М. : Советская энциклопедия, 1969. – 608 с.

4. Бондарко А. В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии / А. В. Бондарко. – М. : Эдиториал УРСС, 2001. – 208 с.

5. Вольф Е. М. Функциональная семантика оценки / Е. М. Вольф. – М. : Наука, 2002. – 280 с.

6. Космеда Т. А. «Граматика оцінки» як актуальна проблема сучасного мовознавства / Т. А. Космеда, О. В. Халіман // Лінгвістичні студії : зб. наук. пр. – 2011. – Вип. 22. – С. 17–23.

7. Кузнєцова Т. В. Аксіологічні моделі мас-медійної інформації : монографія / Т.В. Кузнєцова. – К., - 1998, 187с.

8. Кумачева Т.М. Фразеологічні сполучення як частина словникового складу. «Іноземні мови в школі», 1953, №6

9. Маркелова Т. В. Функционально-семантическое поле оценки в современном русском языке / Т. В. Маркелова // Вестн. Моск. ун-та. — Сер. : Филология. — 1994. — № 1. — С. 76—82.

10. Миронова Н. Н. Дискурс-анализ оценочной семантики : учеб. пособие по языкознанию : (нем. яз) / Н. Н. Миронова. – М. : НВИ-ТЕЗАУРУС, 1997. – 158с.

11. Михальченко М.М. Внутрішньотекстова градація оцінки. – Дон.: 2010. – 22с.

12. Никитевич В. М. К вопросу о категории оценки в русском языке / В. М. Никитевич // Филологические науки. – 1960. – № 3. – С. 81–91.

13. Онищенко І. В. Категорія оцінки та засоби її вираження в публіцистичних та інформаційних текстах : автореф. дис. … канд. філол. наук : спец. 10.02.01

14. Столярова Э. А. Лексико-семантическое поле оценки в разговорной речи / Т. В. Кузнєцова. — Суми : Університетська книга, 2010. — 304 с.

15. Якушина Р. М. Динамические параметры оценки (на материале современного английского языка) : автореф. дис. … канд. филол. наук : 10.02.04 / Роза Михайловна Якушина. – Уфа : Башкирский государственный университет, 2003. – 24 с.