Єлізарова О.Е. , магістрант
Харківський національний
університет внутрішніх справ, м. Харків
Невгамовні
непосиди, яким ні хвилини не сидиться на місці, які,
як здається дорослим, перебувають у полоні ненаситної жадоби руху, відомі
будь-якому фахівцю, що працює з дітьми. Вони стають джерелом постійних
конфліктів і непорозумінь в дитячому колективі. При цьому акцент робиться
на тому факті, що саме дефіцит уваги є ключовим розладом при дитячої
гіперактивності.
В соціумі
поширена точка зору про те, що гіперактивні діти —
нова проблема сучасного суспільства, епідемія останнього десятиліття. Це не
так. Історія цього синдрому достатньо тривала, сягає своїм корінням до початку
минулого століття, і захворюваність їм за останнє десятиліття, мабуть, істотно
не змінилася.
Технології
допомоги дітям, які страждають синдромом дефіциту уваги і гіперактивності
(СДУГ), – актуальна проблема сучасного суспільства. За данням різних авторів,
діти з труднощами навчання і СДУГ складають найбільш численну групу, що вимагає
корекційно-розвиваючої допомоги. Їхня чисельність [3] становить від 7,5 до 15%
сучасної дитячої популяції в економічно розвинених країнах.
Спеціальні
дослідження показують, що найбільш ефективна рання допомога, що надається не
пізніше віку від пяти до девяти років, коли нервова система
дитини досить пластична. Слід також враховувати, що необхідність починати цю
роботу по можливості раніше, пов'язана з тим, що її ефективність залежить від
того, чи мають діти негативний досвід неуспішного навчання
чи ще ні.
Фахівці
відзначають, що гіперактивність – найпоширеніша причина труднощів навчання в
дошкільному та шкільному віці і порушень поведінки дітей та підлітків.
Однозначної відповіді на питання про причини цієї недуги немає. Серед найбільш
часто званих причин даного розладу – порушення діяльності мозку, родові травми,
спадковість, проблеми сімейного виховання.
При
гіперактивності ці симптоми виражені невідповідно віку і призводять до значних порушень
функціонування дитини в основних сферах життя.
Такі діти
нездатні дотримуватися інструкцій дорослих, не можуть сконцентруватися на
одному завданні. Дисфункція в рівній мірі зачіпає
як спрямованість уваги, так і її концентрацію. У дитини з гіперактивністю
не формуються
навички вибірковості уваги, тому вона концентрується
на випадкових
подразниках, переважно нових, найбільш близьких і сильних. Діти з порушенням
концентрації уваги втомлюються і перестають продуктивно працювати набагато
швидше за своїх ровесників.
Остаточний
діагноз має право ставити тільки дитячий психіатр, але первинну діагностику
повинні проводити спільно всі фахівці. Симптоми гіперактивності проявляються
роками, жоден вид лікування і корекції не здатний повністю їх усунути, однак
взаємодія медичних фахівців, батьків, вихователів, вчителів та психологів, може
сприяти значному їх зниженню та поліпшенню стану дитини.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1
Романов А.М. Особенности эмоциональной сферы у младших школьников с синдромом
дефицита внимания, гиперактивности //Автореферат диссертации на соискание
ученой степени к.пс.н. - СПб.: 2012. – С. 19.
2
Выготский Л. С. Проблема возраста // Л, с. Выготский Собр. соч. : в 6 т. М. :
Педагогика, 1983. Т. 5.
3
Электронный журнал «Психологическая наука и образование» www.psyedu.ru / ISSN:
2074-5885 / E-mail: psyedu@mgppu.ru 2010, № 5
4
Заваденко Н.Н. Гиперактивность и дефицит внимания в детском возрасте. М.:
«Академия», – 2005. – 256 с.