Парамонова О.Е. , магістрант
Харківський національний університет внутрішніх справ, м. Харків
Сім'я відіграє важливу роль у формуванні особистості
людини. Виховати свою дитину – велике мистецтво, так як сам процес виховання –
це безперервна робота серця, розуму і волі батьків. Всебічне виховання дитини,
підготовка його до життя в суспільстві – головне соціальне завдання, яке
вирішується суспільством і сім'єю. Від сімейного мікроклімату залежить
ефективність педагогічних впливів: дитина більш податлива виховним впливам,
якщо зростає в атмосфері взаємних симпатій. Якщо в сім'ї дитини панує
доброзичливість, любов, це спрацьовує як позитивний фактор, і навпаки, в
атмосфері холодного відчуження і постійних конфліктів виростають діти з
психічними розладами
та особистісними проблемами. Саме в сім'ї в першу чергу формуються інтереси,
потреби і ціннісні орієнтації дитини.
Для соціально-емоційного розвитку малюка в умовах
сім'ї дуже важливо, щоб батьки не тільки забезпечили йому емоційний комфорт,
але і більш глибоко орієнтувалися на його психологію, внутрішні проблеми,
проблеми
у взаємовідносинах з однолітками, збагачували його соціальний досвід, йшли на
контакт з іншими сферами соціального становлення дитини.
Їх активна взаємодія виступає як необхідна умова цього
розвитку,
а спосіб життя сім'ї та виховна активність батьків – його важливі чинники. Для
збагачення соціально-емоційного розвитку дитини доцільно в сім'ї створити такі
умови, в яких дитина могла б активно засвоювати всі найважливіші компоненти
соціального досвіду: аксіологічного (ціннісного), пізнавального,
комунікативного та поведінково-діяльнісного.
Ступінь задоволеності цих потреб обумовлена тими умовами, в яких живе і розвивається дитина, тобто середовищем. Як відомо, найближче соціальне оточення дитини – сім'я. Середовище виступає в ролі узагальненого, сукупного, об'єднаного, цілісного. Якість середовища залежить від взаємодії, взаємопроникнення і взаємозбагачення факторів і умов.
Домашнє предметно-просторове розвиваюче середовище
розглядають,
як необхідну умову життєдіяльності дитини. Побудована з урахуванням
особистісно-орієнтованого підходу до дитини, розвиваюче середовище забезпечує
розвиток і становлення найважливіших якостей його особистості. Середовище
розвитку дитини – простір життєдіяльності дошкільника, ті умови, в яких
протікає його життя.
Предметно-просторове середовище розвитку – організація
простору
та використання обладнання та іншого оснащення відповідно до цілей безпеки,
психологічного благополуччя дитини та її розвитку.
Виховне середовище, на думку дослідників Л. І.
Новікової,
Ю. С. Мануйлова, – це засіб розвитку особистості дитини.
Середа володіє такими основними параметрами, як
активність
і системність. Немає жодного компонента середовища, який не мав би свого
значення в процесі впливу на особистість. Інший дослідник середовища
(Є. В. Бондаревська) підкреслює необхідність ставлення до неї як
до «життєвого простору дитини, де виховання здійснюється самим життям, подіями
і відносинами, в які вона втягується».
Основне призначення виховного середовища в сім'ї в тому, щоб сприяти розвитку і становленню особистості малюка.
Один з останніх підходів до розуміння середовища
визначає його
як «середовище взаємодії» (узагальнення на більш високому рівні середовища
діяльності, середовища спілкування та середовища відносин).
В останні десятиліття психологи зробили ряд чудових
відкриттів. Одне
з них – про значення стилю спілкування з дитиною для розвитку його особистості.
Взаємовідносини членів сім'ї, особистий приклад батьків і матерів, сімейні
традиції – все це можна позначити одним словом – спілкування. Спілкування
старших і молодших в сім'ї має три форми: емоційну – ласка, турбота, ніжність;
ситуативну – контакт дорослих з дитиною в грі, розвагах; мовну – розкриття норм
поведінки, поради, вираз співчуття. Ці форми майже завжди виступають в єдності.
Тепер уже стало безперечною істиною, що спілкування
так само необхідно дитині, як і їжа. Якщо продовжити порівняння з їжею, то
можна сказати, що спілкування може бути не тільки здоровим, але і шкідливим.
Погана їжа отруює організм; неправильне спілкування «отруює» психіку дитини,
ставить під удар його психологічне здоров'я, емоційне благополуччя,
а згодом, звичайно, і його долю.
«Проблемні», «важкі», «неслухняні» та «неможливі»
діти, так само,
як діти «з комплексами», «забиті» або «нещасні», – завжди результат неправильно
сформованих відносин у родині.
Світова практика показала, що навіть дуже важкі
проблеми виховання цілком вирішувані, якщо вдається відновити сприятливий стиль
спілкування
в сім'ї. У будь-яких найскладніших і гострих педагогічних ситуаціях батьки
повинні рахуватися з почуттям власної гідності маленької людини, бачити
розвиток особистості, прагнути до взаєморозуміння, заснованого на повазі
та довірі, бути справедливими в оцінках її вчинків; у своїх вимогах
до дитини завжди залишатися доброзичливими. Як для нас важливо емоційне
благополуччя дітей, їх впевненість у завтрашньому дні, у майбутнє щасливого
життя!
Загальна радість, спільна праця, дбайливість, живий зв'язок з дітьми дуже розвивають почуття родини. Це і є мікросередовище розвитку дитини, що дає їй душевний комфорт. Це ті складові, без яких немає умов для розвитку повноцінної людини.
Таким чином, пріоритетом родинного виховання повинна
стати корекція орієнтирів виховання, перемикання дитини з віртуального світу на
реальні події та розробка провідною концепції виховання та освіти, заснованої на
взаємодії дорослого та дитини, організації вільного та навчального часу на
принципах збереження здоров'я. Рішення цих завдань можливе у виробленні програм
супроводу дітей з гіперактивністю та їх батьків. Навчання та просвіта дорослих
щодо методів взаємодії з дітьми, організації режиму дня, особистого,
інтелектуального та творчого розвитку, виявлення та реалізації інтересів дітей
з гіперактивністю.
Проблему гіперактивності неможливо вирішити вольовими зусиллями, авторитарними вказівками і переконаннями. Гіперактивна дитина має нейрофізіологічні проблеми, впоратися з якими самостійно не може. Дисциплінарні заходи впливу у вигляді постійних покарань, зауважень, окриків, нотацій не приведуть до поліпшення поведінки дитини, а, скоріше, погіршать його.
Для визначення стилів виховання дітей ми використали опитувальник для батьків «Стратегії сімейного виховання». За допомогою цього можна оцінити стратегію сімейного виховання (стиль): авторитетний, авторитарний, ліберальний і індиферентний. Батькам пропонується відповісти на 10 питань, які стосуються виховання дитини. Таким чином визначили який стиль більш притаманний дітям нормальним та дітям з ознаками гіперактивності, і порівняли кількість дітей в обох групах за показником «стратегії виховання». Отримані нами результати наведені у таблиці 1.
Таблиця 1
Стратегії виховання в сім’ях
гіперактивних дітей та норми
|
Група |
Стратегії виховання |
|||
|
Авторитетний стиль виховання |
Авторитарний стиль виховання |
|||
|
Абс. од |
% |
Абс. од |
% |
|
|
Гіперактивні |
39 |
97,5% |
1 |
2,5% |
|
Норма |
38 |
95% |
2 |
5% |
|
φ* |
0,59 |
|
0,59 |
|
|
р |
- |
|
- |
|
Із даних наведених у таблиці 1 видно, що тільки одна дитина з ознаками гіперактивності виховується авторитарним стилем виховання і дві дитини, які відносяться до групи з віковою нормою, а всі інші діти (як гіперактивні, так і норми) виховуються авторитетним стилем виховання. В даному випадку ці результати означають, що стиль виховання не пов'язан з особливостями поведінки та ознаками гіперактивності дітей. Хоча з теоретичної точки зору причиною гіперактивної поведінки у дітей може бути надмірна вимогливість і суворість, або, навпаки, надмірна опіка.
Навіть дуже важкі проблеми виховання цілком вирішувані, якщо вдається відновити сприятливий стиль спілкування в сім'ї. Загальна радість, спільна праця, дбайливість, живий зв'язок з дітьми дуже розвивають почуття родини. Це і є мікросередовище розвитку дитини, що дає йому душевний комфорт. Це ті складові, без яких немає умов для розвитку повноцінної людини.
Обов'язок педагогів – донести до батьків думку про те, що розвиток дитини здійснюється успішно за умови гармонійного поєднання всіх сторін виховання, всіх прийомів і методів, так як в педагогіці та психології немає головного і другорядного. Виховання – процес багатоплановий, цілісний, здійснюваний постійно і безперервно, і тому вимагає комплексного підходу.
Проводячи психокорекцію і психотерапію з дітьми, слід залучати всіх членів сім'ї в терапевтичний процес. Якщо сімейне консультування неможливо, то бажано залучати батьків (або хоча б одного з них) до участі в спеціальних лекціях або тренінгах дитячо-батьківських відносин.
Список використаних джерел
1 Данилина Т. А., Степина Н. М. Социальное партнерство педагогов, детей и родителей. – М. : АЙРИС-ПРЕСС, 2004
2 Гиппенрейтер Ю. Б. Общаться с ребенком. Как? – М. : АСТРЕЛЬ, 2006
3 Лютова Е. К., Монина Г. Б. Тренинг общения с ребенком. – М. : РЕЧЬ, 2001
4 Островская Л. Ф. Педагогические ситуации в семейном воспитании дошкольников. – М. : ПРОСВЕЩЕНИЕ, 1990
5 Спицын Н. П., Печерский М. С., Чарный Б. М. Семья: тысячи проблем воспитания. – Пермское книжное издательство, 1988
6 Спок Б. Ребенок и уход за ним. – Калининград : Калининградское книжное издательство, 1990.