Пакулін С.Л., Топчій О.О.

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

Економічні важелі механізму державного регулювання

зайнятості населення України

В умовах світової фінансової кризи питання ефективного регулювання зайнятості населення є однією з найважливіших проблем нашого суспільства. З упевненістю можна стверджувати, що громадяни, маючи гідно оплачувану роботу, можуть повноцінно забезпечити вирішення проблем щодо подолання бідності, формування середнього класу, зменшення безробіття, формування страхових пенсійних фондів будь-яких рівнів, сприяти ефективному функціонуванню всіх систем соціального захисту населення.

Ринкове і державне регулювання є єдиним економіко-правовим та організаційно-економічним механізмом, який постійно пристосовується до внутрішніх і зовнішніх умов господарювання, що змінюються в часі та просторі. За будь-яких моделей ринкової економіки за державою завжди залишаються такі класичні функції, як: стимулювання ділової активності та боротьба з монополістичними тенденціями; захист прав власності; забезпечення законності і правопорядку у сфері господарювання, свободи підприємництва; регулювання грошового обігу, забезпечення стійкості національної валюти; формування та реалізація соціальної політики; контроль за зовнішньоекономічною діяльністю; забезпечення економічної й екологічної безпеки країни тощо. Жодна з наведених функцій не зникає та не втрачає своєї ролі. В історичному аспекті зміни стосуються лише форм, способів, механізмів здійснення державою цих функцій.

На рівні підприємства регулювання ринку праці спрямоване на кадрове забезпечення, соціальне планування, структурну відповідність робочих місць професійно-кваліфікаційним характеристикам робочої сили, а також на професійне навчання.

Основу регіонального рівня регулювання становить можливість оптимального врахування місцевих особливостей і тенденцій соціально-економічного розвитку. Цей рівень має надзвичайно важливе значення, адже саме тут відбувається процес взаємодії багатьох структур (місцевої влади, профспілок, рад народних депутатів, центру зайнятості) з первинною ланкою – підприємством. Слід підкреслити, що ринок праці визнає товаром не всяку пропозицію робочої сили, а тільки ті її види, яким властиві певні якісні характеристики. В результаті має місце незбіг інтересів роботодавця і власників робочої сили, тобто виникає невідповідність між її попитом і пропозицією. Тому необхідне втручання держави, яка засобами законодавчо-нормативного забезпечення регламентує ключові проблеми трудових відносин. Втручання держави здійснюється і опосередковано через податкову, фінансово-кредитну політику, механізм страхування та сприяння підприємництву, соціальної підтримки.

Реалізація організаційних заходів регулювання зайнятості покладена на відповідні структури державної служби зайнятості. Організаційні методи і залежності від їх впливу на зайнятість розподіляють на активні та пасивні.

Активні методи сприяння зайнятості передбачають діяльність держави, спрямовану на скорочення рівня безробіття, забезпеченні можливості реалізації своєї трудової активності. Пасивні заходи сприяння зайнятості спрямовані на підтримку доходів населення у випадку втрати роботи. Фінансується пасивна політика зайнятості зі спеціальних страхових фондів; в Україні це Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Нині, коли в економіці України спостерігаються тенденції до зростання, виникають нові аспекти регулювання зайнятості, пов'язані із посиленням регулюючої функції держави щодо найманої праці та сприяння самозайнятості, формуванням свідомості населення щодо пропозиції своєї робочої сили. Це потребує розробки більш досконалої моделі механізму державного регулювання зайнятості, орієнтованого на забезпечення збалансованості на ринку праці, зростання конкурентоспроможності економіки та підвищення її продуктивності.

Економічні важелі механізму державного регулювання зайнятості мають бути спрямовані на підвищення рівня зайнятості та конкурентоспроможності населення на ринку праці, а також посилення заходів, які забезпечують мотивацію до високопродуктивної зайнятості та більш ефективного використання трудового потенціалу.

Отже, зважаючи на те, що ринок праці є складним механізмом регулювання трудових відносин у державі, основними перспективними напрямами удосконалення державного регулювання зайнятості населення України мають стати:

– удосконалення принципових положень законодавства про зайнятість з посиленням важелів активної політики подолання безробіття:

– оптимізація та активізація регуляторної функції Державної програми зайнятості;

– фінансування досліджень з проблем зайнятості та забезпечення економічної активності населення:

– упровадження загальнодержавного банку робочих місць за регіонально-галузевими та професійно-кваліфікаційними ознаками:

– здійснення постійного моніторингу ринку праці;

– запровадження Інтернет – системи вакансій робочих місць;

– активізація діяльності Державної служби зайнятості у взаємодії з роботодавцями щодо вирішення працевлаштування безробітних;

– включити систему недержавних закладів сприяння працевлаштуванню до загальної структури механізму державного регулювання шляхом законодавчого визначення функцій та взаємодії з існуючими державними установами:

– упровадження єдиної технології обслуговування незайнятого населення та визначення економічної ефективності від цього;

– упровадження мотиваційних важелів працевлаштування молоді, осіб з довготривалим безробіттям для роботодавців та спеціалістів центрів зайнятості;

– сприяння формуванню та розвитку середнього класу як основи стабілізації суспільства.

Це дозволить упорядкувати економічні процеси на ринку праці, співвіднести їх з перспективою забезпечення економічних інтересів населення, роботодавців та держави.