Економічні науки / 10. Економіка підприємства

К.е.н. Богацька Н.М., Гора І.С.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Обґрунтування потреби підприємства в трудових ресурсах

Головним елементом продуктивних сил і найважливішим виробничим ресурсом суспільства виступає робоча сила. Під останньою в економічній теорії розуміють працівників, які володіють сукупністю фізичних і розумових здібностей і які використовуються ними в процесі створення матеріальних і духовних благ. У межах підприємства для характеристики зайнятості на ньому робочої сили можуть використовуватися такі категорії, як «трудові ресурси», «кадри або кадровий потенціал», «персонал», «трудовий потенціал» тощо. Всі вони з того чи іншого боку характеризують реальні або потенційні ресурси праці, які можуть бути використані на підприємстві.

Під трудовими ресурсами, зазвичай, розуміють працездатне населення в працездатному віці, зайняте в різних сферах суспільно-корисної праці і на навчанні з відривом від виробництва[5]. Слід підкреслити, що категорія «трудові ресурси», як це видно з визначення, передбачає не тільки працівників, безпосередньо залучених у виробництво, а й тих, хто ще не є працівником, але зараз набуває професії і згодом поповнить лави робочої сили. Крім того, в економічній літературі часто категорія «трудові ресурси» використовується для територіальної характеристики ресурсів праці. Через ці та інші обставини вказана категорія не зовсім точно характеризує робочу силу окремого підприємства. У сучасних умовах господарювання все більшого поширення набуває категорія «персонал». Персонал - це сукупність працівників різних професійно-кваліфікаційних груп, які зайняті на підприємстві і входять до його спискового складу.

Проблема розвитку трудових ресурсів в Україні, незважаючи на певні позитивні соціально-економічні перетворення останніх років, залишається актуальною. Наявні сьогодні недоліки у цій сфері негативно позначаються на макроекономічних показниках, і, в цілому на соціально-економічній ситуації в нашій державі.

Складові, які характеризують стан трудових ресурсів наступні:

- демографічні показники;

- професійно–кваліфікаційні та освітні показники;

- рівень матеріального стану [4].

Демографічні показники є визначальним фактором кількісного складу трудових ресурсів. Їх первинною основою є реальна чисельність населення. Зміни чисельності жорстко пов’язані з демографічною ситуацією в країні: динамікою різних статево–вікових змін, рівнями народжуваності й смертності, кількістю шлюбів, що укладаються, і розлучень, складом родин, середньою кількістю дітей у родині тощо.

Рис. 1. Динаміка чисельності наявного населення в Україні, тис. осіб

Нині демографічний стан в Україні є одним з найскладніших у Європі. Наприкінці 1993 р. Україна вступили в смугу депопуляції, темпи якої весь час прискорюються. Масштаб демографічних втрат України можна оцінити, порівнюючи дані [4], що наведені на рис. 1.

Загальне демографічне навантаження у розрахунку на 1000 осіб населення працездатного віку зменшилося протягом 1989–2008 рр. з 791 до 585 непрацездатних осіб. Інакше кажучи, поглиблюється процес старіння самої робочої сили, а частка осіб старшого працездатного віку (45 років і старіше) у складі населення реального працездатного віку поступово зростає

Враховуючи скорочення чисельності безробітного населення, збільшення зайнятого та економічно активного населення, на яке вказує Державний комітет статистики України, свідчить про вихід на ринок праці осіб непрацездатного, зокрема пенсійного віку (табл.1). Вказана тенденція є причиною виникнення дефіциту трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих, та стає суттєвим обмежувачем прискорення темпів економічного зростання практично в усіх галузях економіки.

Таблиця 1

Динаміка чисельності населення працездатного віку та економічно активного населення 2000-2008 рр. (тис. осіб)

Роки	Чисельність населення	У віці 15-24 років	25-44 років	45-64 років	Понад 65 років	Зайняте населення у віці 15-70	Економічно активне населення
2000	49 429,8	7 275,9	14 092,2	12 147,0	6 818,9	20 175,0	22 830,8
2001	48 923,2	7 325,5	13 992,0	12 128,8	6 844,0	19 971,5	22 426,5
2002	48 457,1	7 381,2	13 851,5	12 079,7	6 978,6	20 091,2	22 231,9
2003	48 003,5	7 457,8	13 726,8	11 875,5	7 193,5	20 163,3	22 171,3
2004	47 622,4	7 478,6	13 590,9	11 757,0	7 369,3	20 295,7	22 202,4
2005	47 280,8	7 455,7	13 460,6	11 687,2	7 507,2	20 680,0	22 280,8
2006	46 929,5	7 366,7	13 342,8	11 707,8	7 567,2	20 730,4	22 245,4
2007	46 646,0	7 266,8	13 249,5	11 739,9	7 603,1	20 904,7	22 322,3
2008	46 372,7	7 103,1	13 206,6	11 874,8	7 506,7	*	*

Модернізація виробництва, розширення застосування та розвиток нових наукоємних технологій ведуть до змін професійно-кваліфікаційної структури попиту та пропозиції на ринку праці та підвищення вимог до якості робочої сили. Сучасне становище характеризується високою нестачею кваліфікованих кадрів за окремими професіями та спеціальностями. Однією з причин є неспівпадіння структури професійної освіти з потребами ринку праці за кваліфікаційним рівнем та професійною структурою.

Таблиця 2

Потреба підприємств у працівниках за професійними групами

у 1999-2007 рр. (на кінець періоду; тис. осіб)

Роки	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі)	6,7	8,0	10,3	12,7	10,6	11,1
Професіонали	12,9	15,1	16,9	18,6	14,5	16,5
фахівці	12,2	13,8	15,3	17,4	15,4	15,6
технічні службовці	2,3	2,6	4,4	5,1	5,3	6,4
працівники сфери торгівлі та послуг	6,8	7,5	9,9	12,4	14,5	15,1
кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства	1,7	1,8	2,0	2,3	1,9	1,4
кваліфіковані робітники з інструментом	44,7	48,8	53,6	56,0	50,7	48,8
робітники з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин	27,9	30,4	38,0	39,6	33,4	31,7
найпростіші професії	8,7	10,8	16,1	22,5	24,2	23,1

Швидке зростання економіки призвело до того, що деякі галузі зростають на 20–50 % на рік, проте пропозиція трудових ресурсів у цих сферах, навпаки, скорочується. Так, за даними Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, у 2008 р. кадровий дефіцит в якості головної перепони для розвитку економіки називали на 10,8 % більше опитаних керівників підприємств, ніж рік тому. Кожний четвертий український менеджер вважає, що брак кваліфікованих кадрів стримує зростання виробництва. Підприємствам важко знаходити навіть некваліфікований персонал (табл.2). У 40 % випадків середній розряд робітників на підприємствах відстає від робіт, що виконуються, на 0,2-0,3 розряду, простій техніки внаслідок недостатньої кваліфікації робітників становить 30-50 % часу простоїв обладнання [1].

Незбалансованість існуючих трудових ресурсів та робочих місць, що пов’язано з відсутністю їх планування, недосконалістю інвестиційної політики, збереженням високої питомої ваги непрестижної фізичної малокваліфікованої праці, тяжких та шкідливих умов праці. Найбільш дефіцитними на сьогодні є професії, за якими відсутня спеціальна базова освіта. Унаслідок існування кадрового дефіциту зарплатні пропозиції за деяким позиціями протягом 2007-2008 рр. збільшились на 100 %, тоді як в середньому зростання становить 25 %.

Отже, в умовах ринкової трансформації економіки України перед органами державного та регіонального управління постає ряд нових завдань: зняття всіх обмежень на переміщення робочої сили та стимулювання її професійної мобільності; розробка ефективних заходів щодо соціального захисту населення і насамперед його найбідніших верств; формування потреби народного господарства в робочій силі та розвиток структури зайнятості; створення інститутів інфраструктури ринку, орієнтованих на забезпечення виконання перелічених завдань.

Література:

1. Акіліна О.В. Аналітичний огляд ринку робочої сили в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. - №10. – С.152-159.

2. Анішина Н. Верба Д. Передумови та напрями державного регулювання створення робочих місць у вітчизняній економіці // Україна: аспекти праці. №5. – 2008. – С. 12-19.

3. Волкова О.В. Організаційно-економічний механізм регулювання ринку робочої сили в Україні: сутність, структура та напрямки вдосконалення // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. - №11. –. С.144-150.

4. Гончарова Н. Стан і перспективи розвитку ринку праці в Україні // Діловий вісник. – 2009. - №3. – С.13.

5. Качан Є.П. Управління трудовими ресурсами / Є.П. Качан: навч. посібник. - К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2005. - 358с.