Коробко Ганни Олексіївни

Студентки 3 курсу Вінницького торговельно-економічного інституту

Керівник доц. Балахонова О.В.

Проблеми обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції в промисловості

Собівартість продукції є одним із найважливіших показників діяльності підприємства, який впливає на рентабельність і самоокупність підприємства. Крім того, собівартість продукції визначає ступінь досягнення стратегії зниження витрат у зміцненні конкурентоспроможності підприємства.

Облік виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції є найважливішою ланкою бухгалтерського обліку підприємства. Управління підприємством у цілому та за функціями управління неможливе без отримання достатньої, достовірної, облікової та оперативної інформації. Однак якщо управління виробничим процесом, управління персоналом, управління технічною підготовкою виробництва ґрунтуються переважно на даних оперативного обліку, то управління виробничими витратами та собівартістю неможливе без наявності достовірної бухгалтерської інформації.

Різні аспекти обліку витрат та калькулювання собівартості продукції досліджувалися багатьма вченими. Однак окремі наукові положення залишаються ще дискусійними. До них належать: з’ясування сутності методу обліку витрат і методу калькулювання собівартості продукції, розробка науково обґрунтованих принципів їх класифікації; економічний зміст собівартості та склад витрат, які її формують; групування витрат за статтями і об’єктами калькуляції тощо.

Проблема калькулювання собівартості та обліку витрат розглянута в працях І. Басманова, П. Безруких, М. Білухи, Ф. Бутинця, С. Голова, І. Житної, Ю. Кузьмінського, В. Линника, Є. Мниха, Я. Соколова, В. Сопка, М. Чумаченка, М. Врублевський, Т. Карпова.

Першим нормативним документом після здобуття незалежності України було затверджене Кабінетом Міністрів України Типове положення по плануванню, обліку та калькулюванню собівартості продукції (робіт,послуг) у промисловості від 26 квітня 1996 р. № 473.

Пункт 189 цього Типового положення встановлював: «Залежно від виду продукції, її складності, типу й характеру організації виробництва на промислових підприємствах застосовуються такі основні методи обліку й калькулювання фактичної собівартості продукції: нормативний, по передільний, позамовний»[1, c. 88].

Нормативний метод – це основний метод виробничого обліку, який сприяє впровадженню прогресивних норм витрат, дійового контролю за рівнем витрат виробництва, що дає можливість використати дані обліку для виявлення резервів зниження собівартості продукції та оперативного виробництва».

Пунктом 191 Типового положення було розширено сферу застосування нормативного обліку: «Нормативний метод обліку застосовують на підприємствах оборотних галузей промисловості, коли здійснюється масове й серійне виробництво різноманітної та складної продукції з великою кількістю деталей і вузлів»[1, c. 88-89].

До цього слід додати, що в Типових положеннях чітко встановлено відмінність нормативної калькуляції від планової.

Відповідно до пункту 179 Типового положення: «Нормативна калькуляція розробляється на всі вироби, які випускаються підприємством, за даними конструкторсько-технологічної та іншої документації на основі діючих на початок звітного періоду норм і є основою для планування собівартості продукції, обліку виробничих витрат, здійснення оперативного контролю за витратами виробництва й виконанням планових завдань по зниженню собівартості»[1, c. 85]

Державним комітетом промислової політики України наказом від 27 лютого 2001 р. затверджено Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості [5], де визначено, що «залежно від вибору об’єкта обліку виробничих витрат всі існуючі системи можна підрозділити на основні методи: позамовний і попередільний. Цей розподіл обумовлює в своїй основі відмінності у виборі первинного об’єкта, за яким ведеться аналітичний облік витрат. До таких об’єктів можуть бути віднесені окремі деталі, вузли, вироби, виробничі операції, процеси, замовлення ».

Нормативний метод обліку та калькулювання собівартості в Методичних рекомендаціях не виділений. Разом із тим при розгляді по передільного методу зазначено: «При застосуванні попередільного методу використовується елементи нормативного методу – систематичне виявлення відхилення фактичних витрат від діючих (поточних норм), а також виявлення змін цих норм. Відхилення фактичних витрат від діючих норм відносять на собівартість реалізованої продукції відповідно до пункту 11 П(С)БО 16» [5, c. 103, 108]

У другій частині рекомендацій нормативна калькуляція собівартості ототожнюється із плановою. У пункті 448 вказано: «Планову (нормативну) калькуляцію складають на всі види продукції, о виробляється у плановому році».

Однією з основних проблем калькулювання є економічно обґрунтований розподіл витрат звітного періоду між готовою продукцією і незавершеним виробництвом, між окремими виробами і видами робіт. Від її правильного вибору залежить точність калькуляційних розрахунків.

Розрахунок собівартості одиниці окремих видів продукції дає змогу оцінити рентабельність їх виробництва і збуту, ступінь вигідності для підприємства. Калькуляцію собівартості використовують для обґрунтування рішень про обсяг і структуру випуску, про вибір між власним виготовленням і придбанням на стороні, про визначення нижньої межі цін та ін.

Традиційно методи калькулювання розглядають як способи обчислення собівартості продукції (всього обсягу конкретного виду і калькуляційної одиниці).

Деякі вчені процес калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг поділяють на три етапи. На першому етапі розраховують собівартість випущеної продукції загалом, на другому – фактичну собівартість кожного виду продукції, на третьому – собівартість одиниці продукції.

Проаналізувавши декількох вчених ми прийшли до висновку, що способи обчислення собівартості продукції поєднуються з методами обліку витрат, чітко не виокремлюються. Проте, використовуючи різні способи, можна отримати неоднакову величину собівартості певного виду продукції, хоча загальна сума витрат при цьому залишається незмінною. Тому вибір конкретних методів калькулювання залежить від потреб отримання необхідної інформації для прийняття оперативних, тактичних і стратегічних рішень. Методи калькулювання, які слід застосовувати в господарстві, потрібно обов’язково відображувати в наказі про облікову політику.

Отже, вважаємо, що метод калькулювання – це спосіб групування витрат за об’єктами калькулювання та прийоми калькуляції як технічний засіб розрахунку собівартості продукції.

Слід розрізняти два методи калькулювання собівартості:

· метод послідовного підсумування витрат;

· метод прямого накопичення витрат.

Суть першого методу полягає в тому, що собівартість кінцевої готової продукції визначають на основі послідовного підсумування витрат, які враховують на окремих аналітичних рахунках. Він використовується для розрахунку собівартості продукції тих виробництв і галузей, де витрати враховують за окремими технологічними процесами і переділами. За методом прямого накопичення витрат собівартості продукції. Найпоширенішими є такі:

· прямий розрахунок;

· виключення вартості побічної продукції;

· виключення вартості незавершеного виробництва;

· розподіл витрат пропорційного до вартості продажу;

· натуральних одиниць;

· коефіцієнтний;

· розподіл витрат пропорційно до нормативних витрат.

У разі прямого розрахунку усі витрати на виробництво безпосередньо відносять на окремі об’єкти калькулювання продукції. Такий метод застосовують у виробництвах, які випускають один вид продукції (робіт, послуг), у рослинництві, деяких промислових і допоміжних виробництвах.

Під час розрахунку фактичної собівартості за способом виключення вартості побічної продукції спочатку від усіх витрат на виробництво віднімають вартість побічної продукції, а потім решту суми ділять на кількість основної продукції. При цьому побічну продукцію оцінюють за справедливою вартістю, якщо вона реалізується, або за ціною можливого її використання, якщо вона використовується на самому підприємстві.

Калькулювання собівартості кожного виду продукції за способом виключення вартості незавершеного виробництва здійснюють з урахуванням залишків незавершеного виробництва. Залишок незавершеного виробництва визначається інвентаризацією або за даними оперативного обліку і оцінюється за плановою (нормативною) собівартістю.

Суть розподілу витрат пропорційного до вартості продажу полягає в тому, що витрати на виробництво продукції розподіляють пропорційно до доходу від продажу кожного виду продукції.

Спосіб натуральних одиниць – метод розподілу витрат пропорційно до фізичних показників: обсягу, площі тощо.

За коефіцієнтним способом калькулювання супутню та побічну продукцію переводять в основну за встановленими коефіцієнтами переведення і за питомою вагою кожного виду продукції в загальному обсязі основної продукції визначають суму витрат, що припадає на конкретні види продукції.

Висновки

Отже, облік виробничих витрат залежить насамперед від вибору об’єктів обліку, які визначені цілями управління. Номенклатура об’єктів обліку витрат може включати: види продукції, місця виникнення витрат, види витрат.

Методи обліку витрат повинні сприяти відображенню самого процесу формування їх в конкретних умовах виробництва.

Відокремлення об’єктів обліку витрат та калькулювання, вибір методів обліку витрат і калькулювання, калькуляційних одиниць згідно з чинним законодавством є компетенцією підприємств, що потребує допомоги з цих питань з боку державних , галузевих органів та наукових установ.

Розрахунок собівартості виду продукції й окремої його одиниці – основна і кінцева мета виробничого обліку. Собівартість об’єктів калькулювання може визначатися залежно від особливостей організації діяльності підприємства, а також методів калькулювання з урахуванням різних систем виробничого обліку.

Облік виробничих витрат дасть змогу удосконалити управління і контроль за витрачанням сировини і матеріалів на виробництво продукції, вчасно усувати відхилення від норм, що виникають, та з більшою вірогідністю калькулювати собівартість продукції і визначити її рентабельність.

Список використаних джерел

1. Типове положення по плануванню, обліку та калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.96 р. № 473.

2. Друри К. Управленчиский и производственный учет: 5-е узд., перераб. и доп. – М., 2005. – 735 с.

3. Голов С.Ф. Управлінський облік: Підручник. – Вид. 4-те. – К., 2008 – 704 с.

4. Атамас П.Й. Управлінський облік: Навч. Посібник. – Дніпропетровськ; К., 2006. – 440 с.

5. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості. – К., 2001. – 168 с.

6. Маренич Т. Бухгалтерський облік і аудит// Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції – 2006. - № 12. С. 19-25

7. Переверзєва О. Головбух// Чи потрібна калькуляція – 2006. - №6. С. 16-19

8. Білоусова І. Бухгалтерський облік і аудит// Методи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції – 2006. - №9. С. 3-5