Гвасалія Д.С., студент Редько І.А.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ ПРЯМИХ ІНВЕСТИЦІЙ У РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

Реалізація регіональної політики в Україні визначається системою заходів правового, фінансово-економічного та організаційного характеру. Одним із важелів економічного забезпечення розвитку регіонів є використання прямих інвестицій на реалізацію різних проектів місцевого значення. Як зазначено у проекті Концепції державної регіональної політики, таке використання прямих інвестицій є одним із інструментів досягнення цілей сталого розвитку регіонів, і, зокрема, економічного зростання.

Метою даної статті є визначення ролі місцевих органів управління у проблемі нерівномірного розвитку регіонів України. Актуальність даної теми полягає в тому, що саме державні органи управління мають повноваження на створення рівних, однаково сприятливих умов для ведення бізнесу та інвестування суб’єктами господарювання різних форм власності, здійснення процесу інвестування на прозорих і цивілізованих засадах, покращення структури джерел інвестування.

Дослідження різноманітних аспектів сфери прямого інвестування знайшло відображення у працях провідних українських вчених, зокрема О.Барановського, І.Бланка, В.Волошина, Б.Данилишина, В.Загорського, А.Мерзляка, А.Пересади, В.Федоренка та ін. Проблемами складання та розгляду місцевих бюджетів займалися такі вчені, як С.Мельник, І. Щербина та ін. Але досі вчені не дійшли згоди щодо ролі регіональних органів управління у процесі інвестування.

Інвестиційний процес в Україні демонструє існування міжрегіональної асиметрії в територіальному та галузевому розподілі інвестиційних ресурсів, незначні та нерівномірні обсяги залучення капіталовкладень. За підсумками 2007 р., спостерігається зростання інвестицій в основний капітал в усіх регіонах, і в 15 з них темпи перевищували середні по Україні (29,8 %). У 12 областях приріст прямих іноземних інвестицій перевищив середній показник по Україні (36,5 %). Розрив між обсягами інвестування по регіонах України в основний капітал у розрахунку на одну особу у 2006 р. становив 8,5 разу (найменше – у Тернопільській області, найбільше – у місті Київ), у 2007 р. – 7,9 разу (між тими самими регіонами). Розрив між обсягами прямих іноземних інвестицій у розрахунку на одну особу становив у 2006 р. 51,1 разу, у 2007 р. – 75,2 разу (між тими самими областями). Не включаючи в статистичний аналіз місто Київ, розрив між Київською та Тернопільською областями становить 1,8 разу за обсягами інвестицій в основний капітал у розрахунку на одну особу, і розрив між Тернопільською та Дніпропетровською областями складає близько 8 разів за обсягами прямих іноземних інвестицій у розрахунку на одну особу. Слід також сказати, що 32,2 % іноземних інвестицій припадає на місто Київ, а у 13 регіонах питома вага загалом становить 6 % (Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області та місто Севастополь).

У 2008 р. тенденції зберігаються. За підсумками I півріччя 2008 р., найбільший обсяг капітальних інвестицій було освоєно у м. Києві (18,7 %), Донецькій (11,1 %), Дніпропетровській (9,2 %), Київській (6,3 %), Харківській (5,8 %) областях, питома вага інших регіонів не перевищує 5 % у кожному. Що стосується прямих іноземних інвестицій, то станом на 1 квітня 2008 р. найвищі темпи зростання і вищі за середньоукраїнський показник (111,4 %) демонстрували 6 регіонів: Миколаївська (129,1 % відносно початку року), Чернівецька (113,3 %), Харківська (115,8 %), Львівська (114,6 %), Івано-Франківська (111,6 %) області та м. Київ (116,6 %). Єдина область, в якій відбулося зменшення обсягу прямих іноземних інвестицій, це Чернігівська (темп зменшення становив 98,5 %). Порівняно з відповідним періодом 2007 р., кількість регіонів, де темпи зростання інвестицій були більшими за середньоукраїнський показник, становила 9, натомість зменшення обсягу прямих іноземних інвестицій відбувалося у 3 регіонах, тому можна говорити про очікування поступового зближення рівнів інвестування в різних регіонах.

Основною проблемою є нерівномірність капіталовкладень, яка має об’єктивні причини – наявність об’єктів інвестування, розвиненість інфраструктури, наявність ризиків. Однак вона також демонструє й різне відношення місцевих органів до процесу інвестування, адже лояльність місцевих органів та готовність сприяти у вирішенні питань потенційні інвестори оцінюють як один із вагомих чинників для початку інвестиційної діяльності на даній територій. Тому стимулювання активності місцевих органів влади в інвестиційному процесі є також елементом інвестування.

Звичайно, збільшення обсягів капіталовкладень у регіонах та рівномірний їх розподіл по регіонах не є головною ціллю. Метою є забезпечення стабільного розвитку регіонів та набуття ними сталих темпів економічного зростання.

Регулювання інвестиційних процесів державою має ґрунтуватися на раціональному поєднанні адміністративних та економічних методів і втілюється в державних замовленнях, наданні пільг та дотацій.

Враховуючи слабкість фінансово-кредитних інститутів, держава має застосовувати адміністративні важелі формування умов для інвестування. Натомість залишення процесу інвестування під дією саморегулюючих ринкових механізмів поглибить асиметричність у регіональному розподілі інвестицій. Державний вплив на інвестиційну діяльність проявляється у регулюванні розподілу інвестицій та сприянні підвищенню інвестиційної привабливості регіонів.

Заходами місцевих органів управління, що посилюють роль інвестування в економічному зростанні на регіональному рівні, мають бути наступні:

· розробка концепції або програми залучення інвестицій в економіку регіону, що втілюватиме потребу в інвестиціях та їх потенційну спрямованість і яка містить чіткі критерії, терміни, обсяги, способи освоєння та цілі залучення інвестицій;

· прискорення темпів економічного зростання регіону на власній відтворювальній (інвестиційній) базі та на самодостатній ринковій основі;

· підтримання рівних умов для діяльності суб’єктів господарювання незалежно від форм власності та походження капіталу;

· сприяння залученню коштів інвесторів на пайовій участі до розвитку та розбудови місцевої регіональної інфраструктури;

· застосування конкурсного відбору об’єктів інвестування на основі критеріїв новітності застосовуваних технологій;

· створення ефективного конкурентного середовища;

· зміцнення регіонального фондового ринку, розвитку інститутів спільного інвестування, використанні можливостей страхових і пенсійних фондів, формування регіонального сегменту ринку корпоративних цінних паперів, його органічне інтегрування в загальнодержавні та міжнародні ринки капіталу;

· створення додаткових економічних стимулів для залучення інвестицій у пріоритетні галузі регіонального господарства;

Таким чином, вживання вищезазначених заходів місцевих органів управління дозволить вирішити проблему сталого розвитку регіонів України, а також будуть сприяти збільшенню необхідних капіталовкладень в окремі регіони.

Література:

1. Мойсеєнко І.П. Інвестування: Навчальний посібник. – К.:Знання, 2006.-490 с.

2. Музиченко А.С. Інвестиційна діяльність в Україні: навчальний посібник. – К.: Кондор, 2005.- 406 с.

3. Привабливий інвестиційний клімат в Україні як необхідна умова економічного зростання: Матеріали «круглого столу». – К., 2007. – 56 с.

4. Федоренко В.Г. Інвестування: Підручник. – К.: Алушта, 2006.-408 с.

5. Шевченко Н.М. Політика держави у сфері іноземного інвестування//Економіка та держава. – 2005, №4. – С.30-33