к.е.н. Богацька Н.М., Патраманська Л.Ю.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Поняття продуктивності праці, фактори та резерви її підвищення

Підвищення продуктивності праці є одним з найважливіших чинників виходу з економічної кризи, підвищення рівня життя населення, забезпечення стабільного та потужного економічного зростання. В умовах трансформаційних змін та переходу до нової системи господарювання змінюються інструменти та методи управління продуктивністю праці. В такому випадку актуальним є дослідження поняття продуктивності праці, вивчення факторів, резервів її підвищення та застосування цих знань на практиці.

Метою статті є визначення сутності категорії «продуктивність праці», розгляд факторів та резервів підвищення продуктивності праці.

Теоретичні аспекти продуктивності праці знайшли свої відображення в розробках вітчизняних вчених - О.Е. Германової, А.С. Семенова, Д.П. Богині, В.О. Єрьоменко, А.В. Калини, В. Філєва, Н.О. Павловської. Питання методології і методики аналізу продуктивності праці, виявлення резервів її зростання досить широко досліджені в працях зарубіжних дослідників-економістів А.Є.Аврутіна, Ю.Д.Борисова, Б.С.Бушуєва, В.М.Зарубіна, В.І.Золотарьова, Я.М.Купермана, В.С.Сєрова, Є.К.Сєдих, В.І.Стомахіна, А.А.Френкеля, Д. Кларка, Д. Кендрика, Д. Скотта Синка, Р. Аллепа, Ж. Ришара, Дж. Грейсона, К.О'Делла та інших. Аспекти дослідження даних проблем – найрізноманітніші (питання обліку, планування, виявлення резервів, економічного стимулювання). Проте ряд питань залишається невирішеними або ж дискусійними. У наукових працях розглядаються різні підходи щодо методів визначення продуктивності праці, класифікації факторів, резервів її зростання, планування і аналізу трудових показників.

Праця є основним фактором виробництва, а продуктивність праці виступає комплексним показником ефективної економічної діяльності. Поняття продуктивності праці можна розглядати в широкому та вузькому значенні. Показник, що характеризує ефективність виробничого процесу з погляду основної його мети у вигляді співвідношення продукції призначеної для реалізації за межами цього виробничого процесу та одного або декількох основних ресурсів - це продуктивність праці у вузькому значенні. В такому випадку не відображаються умови, що супроводжували виробничий процес (терміни виготовлення продукції, число травм працівників тощо).[1, c.81]

Підприємство розширює коло завдань, що стоять перед ним тому доцільним є використання системи показників, тобто трактувати продуктивність в широкому значенні. Такі зміни обумовлені тим, що за допомогою одного показника важко описати ефективність діяльності підприємства.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності, що варіюється (зростає або знижується) під впливом ряду чинників. Фактори зростання продуктивності праці - це сукупність всіх рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. Класифікація факторів повинна припускати не лише їх теоретичне обґрунтування, а й розробку такої системи, яка б враховувала всі зміни, що виникають на даній ланці виробництва. Відповідно до сфери дії фактори поділяють на : внутрішньовиробничі, галузеві та міжгалузеві, регіональні, загальнодержавні.[2, c. 47]

Оскільки праця виступає результатом поєднання засобів виробництва та робочої сили, то фактори можна поділити на групи за змістом: соціально-економічні (впливають на якість використовуваної робочої сили), матеріально-технічні (характеризують якість засобів виробництва), організаційно-економічні (відбивають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва), природні умови та географічне розташування. До першої групи факторів належать : рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здібності; професійна придатність, адаптованість, моральність, дисциплінованість, мотивованість, трудова активність, креативність та ініціатива, соціально-психологічний клімат, система ціннісних орієнтацій. Матеріально-технічні фактори сприяють прогресивним змінам у техніці та технології виробництва, в тому числі використання ноу-хау, нових видів сировини та ресурсів. До групи організаційно-економічних факторів зростання продуктивності праці належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управління. До групи організаційно-економічних факторів входять: удосконалення структури апарату управління та систем управління виробництвом, повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управління; поліпшення матеріальної, технічної і кадрової підготовки персоналу, удосконалення розподілу та кооперації праці, поліпшення умов праці та відпочинку, удосконалення систем матеріального стимулів. Природні умови та географічне розміщення аналізують переважно на підприємствах добувної та деяких переробних галузей. Ці фактори впливають на вид діяльності підприємства та його зв'язки з постачальниками і споживачами.[3, c. 24]

Фактори та резерви підвищення продуктивності праці знаходяться в тісному взаємозв’язку. Резерви зростання продуктивності праці – це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані, тобто це можливість більш повного використання продуктивної сили праці, усіх факторів підвищення її продуктивності за рахунок удосконалювання техніки, технології, поліпшення організації виробництва, практики управління. Вони постійно виникають під впливом науково-технічного прогресу та досить швидко оновлюються. [1, c. 84]

Науковці виділяють декілька класифікацій резервів зростання продуктивності праці. Всі вони поділяються на дві групи: резерви поліпшення використання робочої сили (краща організація умов праці, матеріальна та моральна мотивація працівників, забезпечення безперервної роботи) та резерви більш ефективного використання основних і обігових фондів(резерви раціонального використання сировини та ресурсів, ощадливої експлуатації основних засобів). За ознаками можливостей їхнього використання резерви поділяють на резерви запасу і резерви втрат. Відповідно до часу використання можна виділити поточні та перспективні резерви підвищення продуктивності. Якщо з розглядати класифікацію за змістом, то вона ідентична класифікації факторів .[4, c.234]

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково – технічний прогрес та удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба використовувати ті резерви, що забезпечують максимальну економію праці за мінімальних витрат.

Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки досягнутого рівня продуктивності праці на підприємстві загалом і за окремими видами праці зокрема з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах. Для пошуку резервів підвищення продуктивності праці необхідно заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, що володіють фундаментальністю і широтою поглядів та вміють бачити перспективу. Використання резервів повинно базуватись на максимальному ефекті при мінімальних затратах.

Кожен керівник зацікавлений у підвищенні продуктивності праці, тому запроваджуються в межах організації програми управління продуктивністю праці. Управління продуктивністю праці — це складне комплексне завдання, важливе для організацій будь-якої сфери діяльності й будь-якого розміру, якщо вони планують досягти успіху у своїй діяльності. Реалізація даного завдання залежить від скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми.

Для більш повного використання резервів підвищення продуктивності праці використовують програми управління продуктивністю, у яких зазначаються види резервів, конкретні строки та способи їх використання, плануються основні витрати та очікуваний результат від їх впровадження.

Після визначення найвпливовіших факторів підвищення продуктивності праці, управлінці мають обрати відповідні методи для покращення існуючої ситуації. В світовій практиці використовують багато ефективних методів підвищення продуктивності праці. Серед них необхідно виділити такі: проектування витрат, розвиток та впровадження нових технологій, управління якістю, програми стимулювання вдосконалення обладнання, сучасне управління трудовими ресурсами, робототехніка, автоматизація роботи, спрощення документообігу, розробка та перегляд посадових обов’язків тощо.

Проте не тільки від підприємства залежить підвищення продуктивності праці, також необхідне втручання держави у соціально-економічні процеси, що дасть змогу підвищити ефективність праці, створити умови для ефективного використання робочої сили та удосконалити контроль за винагородою праці.

Отже, продуктивність праці – це динамічний показник, що змінюється під впливом цілого ряду чинників. За рахунок факторів та резервів підвищення продуктивності праці можна викликати зростання економічної ефективності підприємства. Значну роль відіграють мотивація працівників, їх кваліфікація, використання новітніх технологій, збільшення винагороди за працю, різноманітне матеріальне стимулювання та моральне заохочення. В Україні дослідження підвищення продуктивності проводяться не досить активно, тому необхідно використовувати світовий досвід, вдосконалювати нормативну базу, вносити зміни до вже існуючого законодавства у сфері праці.

Список літератури:

1. Кудінова А. Аналіз продуктивності праці / Алевтина Кудінова, Денис Верба // Справочник экономиста : Искусство управления финансами. - 2009. - № 6. - С. 79-88.

2. Пасєка, А. Продуктивність праці на сучасному етапі: методика вимірювання та комплексна оцінка// Україна: аспекти праці. - 2009. - №5. - С. 45-50.

3. Ревенко А. Продуктивність праці в сучасних умовах // Україна: аспекти праці. – 2008. – № 2 – С. 32-37

4. Сергійчик C.I. Систематизація управління продуктивністю праці//Вісник Хмельницького національного університету. -2008.-№5.-С.230-236.