Економічні науки/10.Економіка підприємства

Троцька А.О.

Буковинська державна фінансова академія

Суть та основні проблеми стратегічного планування

Зарубіжний та український досвід функціонування підприємств у ринковому просторі свідчить про те, що вони повинні мати чітке уявлення про майбутнє. В умовах динамізму зовнішнього середовища виникає необхідність у використанні стратегічного планування як основного управлінського інструменту, що сприяє адаптації підприємства до мінливих умов ринку.

На сьогодні проблема стратегічного планування широко висвітлюється у працях вітчизняних вчених, зокрема, А.В. Войчака, Л. Е. Довганя, Н.В.Куденко, А.П. Наливайка, В.Д. Немцова, О.О. Орлова, З.Є. Шершньової та ін.

Динамічний вплив чинників внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства на розробку та реалізацію стратегії його діяльності викликає необхідність постійного переосмислення цього процесу, а саме визначення найдоцільніших шляхів (методів, принципів, правил, способів) здійснення стратегічного планування в сучасних умовах. Це й зумовило вибір та актуальність теми дослідження.

Метою даної роботи є:

- розкрити сутність стратегічного планування та етапи його розвитку;

- визначити основні проблеми, які виникають у процесі стратегічного планування та запропонувати основні шляхи їх вирішення.

Т.Є. Циба визначає стратегічне планування, як: «процес моделювання ефективної діяльності підприємства на певний період функціонування, зі встановленням його цілей і їх змін в умовах невизначеності ринкового середовища, а також визначення способу реалізації цих цілей і задач відповідно до його можливостей»[3, 167].

Стратегічне планування в своєму розвитку пройшло кілька етапів:

- захоплення ідеями стратегічного планування (1960- поч. 1980-х рр.);

- етап ослаблення (1983 – поч. 1990-х рр.) до стратегічного планування;

- етап сплеску інтересу до стратегічного планування (1994 – по теперішній час), але на якісно новому рівні, обумовленому появою нової концепції [1, 32].

Етапи розвитку стратегічного планування в нашій країні істотно відрізняються від описаних вище:

- адміністративний етап (до 1987р.). Роботи стратегічного характеру мають важливе значення, але ведуться за вказівкою вищих органів влади;

- етап умовної економічної самостійності (1987 – 1991 рр.). Відмова від централізованого планування, ріст інтересу до стратегічного планування в рамках розробки комплексних програм розвитку підприємства;

- період адаптації. Розробка стратегічних рішень у рамках реорганізації форм власності;

- етап орієнтації на зовнішню стратегію (1994р. по тепер. час) [2, 110 ].

Застосування стратегічного планування створює найважливіші переваги у функціонуванні підприємства: готує підприємство до змін у зовнішньому середовищі; пов’язує його ресурси зі змінами зовнішнього середовища; пояснює проблеми, які виникають; покращує контроль на підприємстві.

Можливості стратегічного планування обмежені рядом об’єктивних і суб’єктивних причин. Найбільш важливими серед них є:

1. Нерозвиненість теоретичних і методологічних засад розробки взаємопов’язаної системи планів.

2. Низька кваліфікація керівників і персоналу планових служб, які не знають сучасних методів або на вміють їх застосовувати.

3. Негативний досвід. У посткомуністичних країнах накопичено негативний досвід директивного планування.

4. Складність, невизначеність середовища. Нестабільність та невизначеність процесів, що відбуваються в Україні створюють враження про неможливість оцінки майбутніх шансів і загроз, а відтак майже унеможливлюють планування.

5. Небажання встановлювати цілі та оприлюднювати стратегії.

6. Витрати планування. Необхідність додаткових витрат на дослідження, організацію підрозділу планування, залучення додаткового персоналу.

Основними шляхами вирішення даних проблем є:

1. Розробка, вивчення та адаптація сучасних методів планування.

2. Участь усіх підсистем підприємства у плануванні.

3. Визнання того, що планування не є універсальним засобом негайного розв’язання проблем підприємства.

4. Контроль, аналіз і вдосконалення планування.

5. Розробка альтернативних планів і порядку їх застосування.

6. Встановлення ефективних зв’язків (із зовнішнім середовищем і всередині організації). Дійові та обґрунтовані плани можна розробити за участю всіх зацікавлених підсистем у середині підприємства та організацій із зовнішнього оточення підприємства.

Отже, основною метою стратегічного планування є підвищення реагування на зміну умов ринку, поведінку конкурентів, тощо. Зазначені проблеми та способи їх вирішення не вичерпують всієї проблематики на впровадження стратегічного планування, однак можуть слугувати орієнтирами для визначення напрямків дослідження причин, які перешкоджають його застосуванню.

Література:

1. Жилінська Л.О. Напрями розвитку стратегічного планування в сучасних умовах / Л.О. Жилінська // Економіка та держава. – 2007. –№3. – С.32-34;

2. Точилін В.О. Моделі стратегічного планування: світовий досвід та практика впровадження / В.О. Точилін //Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №11. - №1. – С.109-116;

3. Циба Т.Є. Особливості і механізм стратегічного планування / Циба Т.Є. //Актуальні проблеми економіки. – 2007. - №2. – С.159-172.