Мошняга Борис Борисович

Буковинська Державна Фінансова Академія

Суть категорії “трудовий потенціал” та важелі регулювання трудового потенціалу в країні

Формування трудового потенціалу є вирішальною передумовою соціально-економічної стабілізації країни, а його ефективне використання стає основою продуктивності національної економіки. В умовах інтеграції України у світовий економічний простір важливим завданням є визначення та дослідження внутрішніх та зовнішніх факторів, що впливають на формування трудового потенціалу регіону, країни. При цьому до факторів зовнішнього впливу належать: рівень соціально-економічного розвитку регіону, країни; рівень демографічного розвитку регіону, країни; стан національного та регіонального ринку праці й умови формування ціни робочої сили; законодавча база, що регламентує соціально-трудові відносини; соціальне та підприємницьке інвестування.

Величина трудового потенціалу країни, регіону більшою мірою залежить від демографічної ситуації (загальна чисельність населення, його структура, тривалість життя, рівень народжуваності та смертності). Демографічні фактори впливають в основному на кількісну складову трудового потенціалу. Однак, як зазначає ряд дослідників, їх вплив не зводиться до суто кількісних тенденцій, оскільки виявляється у формуванні демографічної якості населення через його генофонд, стан здоров’я, тривалість активного періоду [1, 23].

Теоретико-методологічні й економіко-організаційні аспекти формування трудового потенціалу розглянуто у працях таких вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, як В. Близнюк, Д. Богиня, О. Грішнова, Г. Дмитренко, Г. Звиновська, Л. Карташова, В. Лич, Ю. Одегов, Г. Осовська й інші. Але, незважаючи на це, не існує загальновизнаної методики формування трудового потенціалу, недостатньо виражена економічна ефективність цього процесу в умовах нового ринкового середовища, відсутнє чітке визначення трудового потенціалу як економічної категорії. Окрім того, автори представляють теоретичні аспекти цієї проблеми і не проводять глибокого аналізу показників, що характеризують демографічну ситуацію в регіоні, країні. Тому існує об’єктивна необхідність у подальшому поглибленні досліджень, пов’язаних із формуванням трудового потенціалу.

Метою даної роботи є визначення категорії “трудовий потенціал”, дослідження передумов формування трудового потенціалу країни й визначення основних важелів регулювання його обсягу.

Для досягнення даної мети було поставлено та вирішено такі завдання: з’ясовано сутність соціально-економічної категорії “трудовий потенціал”; установлено основні причини погіршення демографічної ситуації; визначено основні важелі регулювання обсягу трудового потенціалу в країні.

У сучасній економічній науці трудовий потенціал розглядається як складна економічна категорія. У той же час проведені теоретичні дослідження показали, що не існує єдиних методологічних підходів до трактування даної категорії, що підтверджується різноманітністю існуючих літературних джерел. Оскільки головним смисловим словом є “потенціал”, тобто можливість реалізації чого-небудь, то трудовий потенціал виражає, з одного боку, певні можливості трудових ресурсів або окремого працівника, які можуть бути використані в суспільно корисній діяльності, а з іншого – характеристику якостей трудових ресурсів або окремого працівника, що відображають рівень розвитку їх здібностей, придатності й підготовленості до виконання робіт певного виду і якості, ставлення до праці, можливостей і готовності працювати з повною віддачею сил і здібностей.

Трудовий потенціал формується на різних рівнях управління: національному, регіональному, а також на рівні окремого господарюючого суб'єкта. При цьому існують особливості його формування, однак основа трудового потенціалу залишається незмінною, тому що її складає працездатна людина [2, 45].

Під впливом демографічних процесів, що відбуваються в країні, трудовий потенціал може скорочуватись або зростати. Демографічними факторами формування трудових ресурсів є інтенсивність відтворення населення, що залежить від рівня народжуваності, оскільки чим вищий цей рівень, тим швидше зростають трудові ресурси, а також від міграційних процесів, тобто залежно від співвідношення кількості приїжджаючих і від’їжджаючих збільшуються або зменшуються трудові ресурси [1, 26].

При повільному зростанні населення і тим більше при його скороченні збереження наявних трудових ресурсів стає одним із головних загальнодержавних завдань. Гострою соціально-демографічною проблемою є не стільки зменшення чисельності населення, скільки трансформація його вікової структури, зокрема зростання питомої ваги осіб старших вікових груп. Віковий склад населення істотно впливає на демографічні процеси: інтенсивність смертності значно вище серед осіб похилого віку, ніж серед молоді. Старіння населення зовсім не пов’язано зі збільшенням тривалості життя. Цей процес обумовлений різким падінням народжуваності [3, 124].

Для збереження трудових ресурсів кожна держава перш за все повинна проводити послідовну та систематичну державну демографічну політику. Щодо України, то метою такої політики повинно бути поліпшення якісних характеристик рівня життя населення та гармонізація процесів його відтворення на основі відродження духовності української нації та національних традицій, відновлення сімейних цінностей, забезпечення морального здоров’я сім’ї, виховання свідомого батьківства та запобігання соціальному сирітству. Її основні завдання: підвищення рівня народжуваності та розвиток сім’ї; поліпшення здоров’я, зниження рівня смертності та збільшення тривалості життя населення; регулювання міграційних процесів; подолання негативних наслідків старіння населення; демографічний розвиток регіонів [4].

Отже, скорочення чисельності населення, високий рівень смертності й низький – народжуваності, негативне сальдо міграції свідчить, що демографічна ситуація потребує значної уваги з боку держави. Досягти позитивних зрушень показників демографічного розвитку можливо лише за умови, що буде розроблена концепція проведення послідовної державної демографічної політики, а не прийняття окремих не завжди дієвих постанов. Кожна держава розробляє свою концепцію державної політики щодо покращення кількості та якості трудових ресурсів. Для покращення демографічної ситуації в Україні необхідно застосовувати так важелі: збільшення доходів та рівня життя; збільшення тривалості життя; збільшення народжуваності; забезпечення профілактики, діагностики та лікування захворювань населення; зменшення алкоголізму, наркоманії.

Список використаних джерел:

1. Завиновська Г.Т. Економіка праці: Навч. посіб. – 3-е вид., без змін. – К.: КНЕУ, 2007. – 23-26 с.

2. Лич В.М. Фактори та умови, що впливають на формування та динаміку трудового потенціалу промисловості // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. – № 9 (64). – 124-126 с.

3. Ушенко Н.В. Демографічні передумови формування людського капіталу в Україні // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 3 (69). – 45-46 с.

4. Про затвердження Стратегії демографічного розвитку України в період до 2015 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 24.06.2006 р. № 879. – www.zakon.rada.gov.ua.