Драганчук О.В., Мойсей М.Т.

Науковий керівник: Петращак О.О.

Україна, м.Чернівці,Буковинська державна фінансова академія

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Надання Україні статусу країни з ринковою економікою, вступ до Світової організації торгівлі, посилення європейської і євроатлантичної співпраці вимагають здійснення антимонопольної політики, тобто захисту та розвитку конкуренції. Антимонопольна політика посідає значне місце в економіці, як один із способів державного регулювання економіки, а саме: обмеження утворення монополій, використання ними монопольної влади, недопущення незаконних дій у конкурентній боротьбі.

Теоретичним та практичним вивченням питань щодо антимонопольної політики займалися такі зарубіжні вчені та науковці, як А.Сміт, Д.Рікардо, К.Маркс, А. Маршал, Д.Робінсон, Е.Чемберлін, А.Курно та інші. Серед вітчизняних вчених можна відзначити П.Єщенка, С.Мочерного, Я.Жаліло, З.Борисенко та інші. Проте залишається актуальним вивчення та впровадження досвіду зарубіжних країн щодо захисту конкуренції в Україні.

Монополії можуть негативно впливати на ціноутворення, створювати перешкоди конкуренції. Після свого створення (причиною чого можуть бути патенти на виключне право, володіння рідкісними ресурсами чи державна воля) монополії прагнуть якнайшвидше використати цю можливість, регулюючи обсяг випуску, встановлюючи цінову дискримінацію або штучно знижуючи ціни. Це все негативно впливає на конкуренцію і збільшує суспільні видатки. Такі тенденції в економіці призвели до виникнення антимонопольного законодавства. Проте, з іншої сторони, монополії сприяють науково-технічному прогресу, так як здатні виділяти значно більші кошти на асигнування у цій галузі. Крім того мають місце і природні монополії, які зменшують витрати суспільства. Антимонопольне законодавство повинно враховувати ці обставини [4, 14].

Державна політика у сфері обмеження монополізму у підприємницькій діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюються уповноваженими на це органами влади і управління. З метою забезпечення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту інтересів підприємців та споживачів від його порушень утворено спеціальний державний орган – Антимонопольний комітет України.

Згідно із законодавством України монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару, перевищує 35 відсотків. Разом з тим рішенням Антимонопольного комітету може визначатися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків [1, 92].

В Україні, на відміну від інших країн, виникли “соціалістичні” монополії ще за часів СРСР. Тому антимонопольне законодавство України має свої особливості. Свій розвиток воно розпочало із прийняттям Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” 18 лютого 1992р., в якому викладено суть і основні принципи антимонопольного регулювання. Цей закон, а також Закон України “Про Антимонопольний комітет України” визначають правовий статус Антимонопольного комітету України як спеціального органу, який забезпечує контроль за дотриманням антимонопольного законодавства. Слід відзначити, що антимонопольне законодавство України є подібним до світового і відстоює основні принципи антимонопольного врегулювання.

Враховуючи особливості сучасного стану монополізованої економіки України, необхідно зосередити зусилля у таких напрямах:

- проведення організаційних заходів, насамперед подолання монополізму окремих міністерств, відомств, підприємств;

- подолання монополізму виробника та посередника;

- встановлення твердих державних цін на монопольну продукцію;

- вилучення додаткових доходів, отриманих підприємствами-монополістами шляхом підвищення податків.

Проаналізувавши нормативно-правову базу антимонопольного законодавства необхідно:

- вдосконалити прийняті антимонопольні законодавчі акти;

- здійснювати контроль з боку державних органів за розвитком конкуренції;

- обмеження монополістичної діяльності;

- створити систему правового захисту товаровиробників і споживачів від державного і ринкового монополізму.

Необхідно сприяти розвитку громадського антимонопольного руху у вигляді створення вільних об’єднань, спілок, асоціацій виробників, а також створння асоціацій споживачів продукції виробничо-технічного призначення [2, 30].

Перехід України до соціально-орієнтованої економіки значно ускладнюється проявами беззаконня і корупції, які поки що мають місце у суспільстві. Налагодження ділової цивілізованої конкуренції, рішуча антимонопольна політика прискорять встановлення національного продуктивного ринку. Замість нещадної конкурентної боротьби важливо враховувати кращі зразки світового досвіду, намагатися знаходити способи ділового співробітництва у процесі розподілу сфер підприємницької діяльності, залучення кращих технологій, сприяння взаємовигідному партнерству товаровиробників.

Cписок використаної літератури:

1. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” від 18 лютого 1992р. № 2132 // Відомості Верховної Ради України – № 21 – ст. 296.

2. Грецький Р.Л. Механізм захисту конкуренції в контексті антимонопольної політики України // Формування ринкових відносин в Україні. 2008 №1 ст. 27 – 30.

3. Борисенко З. Місце антимонопольного комітету України в системі органів влади // Економіст – 2006 - №11 ст. 25 – 27.

4. Супрун В.П. Деякі проблеми антимонопольно-конкурентної політики України // Актуальні проблеми економіки, 2005 №7 ст. 14 – 16.