Гультай Б.В.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

Управління кредитними ризиками в умовах поглиблення світової фінансової кризи

В статті досліджено концептуальні засади причини виникнення кредитної кризи. Визначено теоретичні засади управління кредитними ризиками в умовах фінансової кризи.

Постановка проблеми. Ринкове потрясіння, яке розпочалось у другій половині 2007 року, виникло після тривалого періоду надмірної ліквідності фінансового ринку. Банки та інвестиційні компанії увійшли в це потрясіння з відносно надійним фінансовим станом та капіталом. Однак через кризу чимало банків опинились під загрозою банкрутства, що спричинило ускладнення у виконанні основних методів регулювання банківської сфери .

Світова фінансова криза в Україні наклалася на фазу посилення внутрішньої політичної кризи та викликала різке загострення структурних диспропорцій національної економіки, вивела на поверхню недієздатність моделі економічного зростання, яка встановилася у попередні роки. Розгортання фінансової кризи стало каталізатором прояву наявного кризового потенціалу, виокремило основні передумови його формування з метою вироблення обґрунтованих підходів до реалізації банківськими установами кредитної політики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Регулювання кредитних ризиків є предметом дослідження багатьох вітчизняних та іноземних науковців і практиків. Значний внесок у теорію та практику управління кредитними ризиками банків зроблено у працях Прасолової, котра досліджувала основні проблеми оцінки та управління процентними ризиками комерційних банків. Ніздельська зосередила свою увагу на наслідках кредитних ризиків для комерційних банків в умовах поглиблення світової фінансової кризи, а Глубокий дослідив сучасні підходи до оцінки кредитного ризику банку. Великий вклад у практику управління банківськими ризиками в умовах кризи зроблено у працях Чухіля.

Мета даної роботи полягає у дослідженні причин виникнення кредитної кризи та обґрунтування основних напрямків вдосконалення нагляду й управління банківськими ризиками в умовах функціонування банківської системи України в кризовий період.

Виклад основного матеріалу. Відповідно до статті 55 розділу Х Закону України «Про Національний банк України» головна мета банківського регулювання і нагляду – безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів [1]. Досягнення цих цілей здійснюється головним чином, шляхом установлення обов’язкових нормативів і лімітів для банків, а також перевірки з боку НБУ правильності розрахунку банками нормативів і лімітів. Проблема оптимального співвідношення ризику й доходу є однією з ключових у фінансовій та виробничій діяльності суб’єктів господарювання. Можна з упевненістю сказати, що банківська діяльність є найбільш ризиковою через те, що банки оперують не лише власними коштами, але й вкладеннями своїх клієнтів [3]. У 1997 р. Базельський комітет з банківського нагляду у своєму документі «Основоположні принципи ефективного банківського нагляду» назвав кредитний ризик основним видом фінансового ризику,з яким зустрічаються фінансові інститути у своїй діяльності.

Рушієм для переоцінки кредитних ризиків стала світова фінансова криза, що дала свій вплив на ослаблення банківської системи України. З досягненням кризою свого пікового стану, похитнулась довіра кредиторів до банків. Це стало проблемою для банків, адже банки, як основні фінансові посередники не можуть працювати прибутково, якщо вкладники не будуть впевнені в тому, що їхні гроші будуть повернуті [5]. Втрата довіри неминуче призведе до збільшення вартості банківського капіталу і загрожуватиме кризою ліквідності. Для того, щоб мінімізувати виникнення даного процесу потрібно врегулювати банківську систему. З метою забезпечення стабільності банківської системи Національний банк вживав всіх необхідних заходів для нівелювання можливих ризиків. Як свідчить досвід управління банківськими ризиками в умовах поглиблення фінансової кризи, найактуальнішим для банківського нагляду виявилось управління ризиками, пов’язаними з використанням кредитів.

Порівнюючи ризикові становища українських банків науковці стверджують, що найбільш стійкими є великі банки, котрі отримують державну допомогу. На відміну від них, середні і малі банки, які часто володіють слабкою інфраструктурою управління ризиками та високою залежністю від короткострокового фінансування, мають найбільші ризики і залишаються вразливими [7].

Зважаючи на таку ситуацію, темпи кредитування у 2008 році хоча і дещо знизились у порівнянні з попереднім, однак попит на позикові кошти залишився досить високим, відповідними були і темпи його задоволення. Загальний обсяг кредитів, наданих банками в економіку, на кінець 2008 року становив 734 млрд. грн., а темп їх зростання порівняно з попереднім роком – 72%. Така динаміка вплинула на структуру банківських активів, а саме спостерігалось зниження обсягу високоліквідних активів та спрямування їх у більш ризиковані, але з вищим рівнем дохідності [3].

На момент настання світової фінансової кризи економіка України була на підйомі. І дійсно, з 2000 р. до третього кварталу 2008 р. економіка країни зростала в середньому на 7,5% на рік. Останні декілька років банківський сектор демонстрував надзвичайно стрімке, але нестійке зростання - більше 70% на рік. Такому зростанню сприяло поліпшення доступу до світових ринків капіталу, прихід на український ринок багатьох іноземних банків та гнучка внутрішня монетарна політика. Однак світова фінансова криза перекрила основне джерело такого зростання, а саме доступ українських банків до міжнародних кредитних ринків. В результаті, місцеві банки зіткнулися з підвищеним ризиком ліквідності та кредитним ризиком, оскільки стало складно рефінансувати зовнішній борг, що підлягав сплаті, в той час як обсяг негативно класифікованих кредитів (НКК) почав стрімко зростати. Згідно з НБУ, частка сумнівних та безнадійних кредитів зросла з 2,5% на початку 2008 року до майже 9% наприкінці червня 2009 року. Включаючи обсяги субстандартних кредитів, частка НКК у 2008 році склала 14,5%, що значно вище, ніж в інших подібних країнах [5]. Окрім того, оскільки більше половини всіх наданих в економіку України кредитів деноміновані в іноземній валюті, як позичальники, так і комерційні банки стали надзвичайно вразливими до валютних ризиків. Таке поєднання зростаючих ризиків в банківському секторі викликало занепокоєння щодо можливої неплатоспроможності банків, що, в свою чергу, підірвало довіру громадськості до банківської системи та спричинило масовий відтік депозитів. В результаті, з жовтня 2008 р. по квітень 2009 р. банківський сектор втратив майже 25% своїх депозитів, що ще більше ускладнило рефінансування зовнішнього короткострокового боргу та різко призупинило кредитну активність банків. Проблеми з фінансуванням в банківському секторі та непослідовна монетарна політика призвели до скорочення банківського кредитування реального сектора. Дійсно, українські банки були не в змозі запозичувати на зовнішніх ринках в попередніх обсягах. В той же час зростання негативно класифікованих кредитів та значний відтік депозитів обумовили хронічний дефіцит ліквідності та перехід до більш консервативних підходів до банківського кредитування. Тим часом, значні валютні інтервенції, які зменшили надходження гривні, та посилення резервних вимог ще більше скоротили обсяг коштів, доступних для кредитування приватного сектора.

В річному обчисленні обсяг гривневих кредитів з січня по серпень 2009 р. зріс приблизно на 10%, що значно нижче, ніж темпи інфляції за цей же період та у 2,5 рази менше, ніж темпи кредитування за аналогічний період попереднього року. Обсяг кредитів, наданих в іноземній валюті, скоротився приблизно на 14% за перші вісім місяців 2009 року, порівняно з 30%-им зростанням у минулому році [2]. В результаті, сектори, діяльність яких значно залежить від позичкових коштів (такі як будівництво, торгівля та промисловість), зазнали суттєвого спаду економічної активності. Опинившись у такій ситуації, влада не мобілізувала достатньо альтернативних джерел фінансування, які компенсували б брак зовнішнього кредитування. Уповільнення кредитування, яке виникло в результаті цього, спричинило загальний економічний спад. Хоча зменшення обсягів кредитування дозволило скоротити імпорт та збалансувати рахунок поточних операцій, його загальний вплив на українську економіку був досить негативним. І дійсно, залежність української економіки від банківського кредитування значно зросла протягом кількох останніх років, про що свідчить збільшення відношення обсягу банківських кредитів до ВВП з менш ніж 20% у 2002 році до 77% у 2008 році. Це означає, що погіршення умов кредитування мало вплинути на споживання та інвестиції значно сильніше, ніж під час попередніх фінансових криз, які пережила Україна. Більше того, економіка все ще потребує значних фінансових ресурсів для модернізації застарілих основних фондів, фінансування розбудови інфраструктури, реалізації енергозберігаючих проектів та втілення майбутніх структурних реформ. Враховуючи все вищесказане, обмежений доступ до кредитів є одним з основних факторів, через який можна спрогнозувати досить повільне відновлення економічного росту близько 3% у 2010 році [7].

Слід відмітити, що на даний час в Україні відсутні достатньо ефективні моделі управління кредитними ризиками, а застосування зарубіжного досвіду неможливе, так як існують суттєві відмінності у формах звітності та відсутній накопичений протягом років статистичний матеріал. Серед методів, які використовуються вітчизняними кредитними інститутами з метою зменшення кредитного ризику, чільне місце слід відвести методам оцінки кредитоспроможності позичальника. Деякі фахівці основний акцент при оцінці фінансового стану позичальника роблять на методиці аналізу грошових потоків, яка побудована на зіставленні припливу і відтоку грошових коштів за період, шляхом співвідношення загального грошового потоку і боргових зобов’язань. Для нього пропонуються методи прогнозування руху грошових коштів з урахуванням особливості діяльності позичальника і рекомендується банкам ввести до складу документів, необхідних для отримання позики, звіт про рух грошових коштів позичальника. Інші спеціалісти на підставі порівняння структури різних систем аналізу кредитоспроможності пропонують нову, яка складається з трьох елементів: характеру позичальника, його фінансового стану, грошових потоків. Оцінювання здійснюється шляхом зіставлення фактичного значення коефіцієнтів і показників з їхніми нормативними значеннями. Внаслідок такого порівняння встановлюється клас позичальника, відповідно до якого банк організовує з ним кредитні відносини. Серед інших методів оцінки кредитних ризиків слід виділити метод фінансових коефіцієнтів, як основу кількісного аналізу ризику. Він полягає у розрахунку відносних показників, які характеризують підприємство з огляду на стан його ліквідності, рентабельності і фінансової стійкості, та порівнянні їх з нормативними значеннями, є результативним та широко практикований банками. Однак не заперечуючи переваг цього методу, обрана система фінансових коефіцієнтів не є досконалою. Адже й досі як у теорії, так і на практиці немає чіткого єдиного підходу до визначення цілої низки показників. Підбір коефіцієнтів у кожному банку різниться не лише за складом, але й за кількістю та нормативним значенням. До того ж не завжди можна зробити однозначний висновок про те, наскільки кредитоспроможним є позичальник, коли значення одних його коефіцієнтів відповідають нормативним, а значення інших – ні.

Висновок. Особливе місце в банківському бізнесі посідає кредитний ризик. Ідеться про невпевненість банку в тому, що позичальник буде платоспроможним і збереже намір виконати свої зобов'язання згідно з умовами угоди, інакше кажучи – про імовірність збитків у результаті кредитної діяльності.

Кредитні операції належать до базових операцій, якими банки, власне, і відрізняються від небанківських фінансових установ і які створюють первинну сферу банківської діяльності. Як свідчить світовий досвід, саме кредитування приносить фінансово-кредитним установам значну частину прибутків. Та водночас воно пов'язане з кредитним ризиком і ризиком втрати ліквідності та платоспроможності банку, а в підсумку – з ризиком банкрутства. Регулювання кредитних ризиків банків – це послідовний процес прийняття ефективних рішень щодо впливу на ризикоутворюючі чинники, який здійснюється спеціальними методами на рівні центрального банку і на рівні комерційних банків з метою утримання прийнятного рівня кредитних ризиків для досягнення стратегічних завдань банківської діяльності. У цілому основні банківські ризики сконцентровані у кредитах, наданих фізичним особам у іноземній валюті. Україна має шанс створити досконалу систему банківського регулювання і нагляду, скориставшись досвідом країн, які йшли до цього десятиріччями[6]. У нас ці процеси відбуваються паралельно, що, безумовно, ускладнює справу. Та водночас Україна має деякі переваги. Вона може (і повинна) скористатися накопиченим світовим досвідом у сфері банківського регулювання і нагляду. Крім того, згідно із Законом "Про банки і банківську діяльність" функцію банківського регулювання та нагляду в нашій країні покладено на НБУ.

Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що для вирішення проблеми управління кредитним ризиком необхідні теоретичні розробки у цій галузі та практичні навички працівників банку з аналізу та мінімізації можливих втрат, пов’язаних із кредитною діяльністю. Дане дослідження показує, що в Україні необхідно продовжувати роботу з мінімізації кредитного ризику як на рівні банків, так і на законодавчому рівні. Найбільшу увагу слід приділити аналізу якості і структури короткострокового кредитного портфелю банку, оскільки саме короткострокові кредити є найбільш поширеними. З огляду на міжнародний та вітчизняний досвід організації кредитних відносин, доцільним є запропонувати єдину систему оцінювання та управління кредитним ризиком на основі вироблення процедур кредитування, підготовки необхідних документів для внутрішнього і зовнішнього аудиту. Ще одним з заходів управління кредитним ризиком комерційних банків на макроекономічному рівні з метою стабілізації економічної ситуації в України можна запропонувати створити Резервну систему України при НБУ. Основною метою її функціонування буде запобігання виникнення криз у банківської системи. Такий державний фонд дасть можливість запобігти банкрутству банків, а також сприятиме росту довіри населення України.

Список використаних джерел:

1. http://www.rada.gov.ua – Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999 № 679- ХІV.

2. http://www.bank.gov.ua – Офіційний сайт Національного банку України.

3. http://www.ukrstat.gov.ua – Офіційний сайт Державного комітету статистики України.

4. Прасолова С., Проблеми оцінки та управління процентним ризиком комерційних банків: актуальні аспекти.// Вісник НБУ. – 2007. – №9.

5. Ніздельська І.А., Кредитні ризики та їх наслідки для банківської системи України в умовах поглиблення фінансової кризи // Фінанси України. – 2009. – №8.

6. Глубокий В., Сучасні підходи до оцінки кредитного ризику банку // Вісник КНТЕУ. – 2008. – № 3.

7. Чухіль О.Ю., Особливості управління банківськими ризиками в умовах кризи. –Харківський інститут банківської справи Національного банку України. – Матеріали I Міжнародної науково-практичної Інтернет – конференції «Проблеми формування нової економіки ХХІ століття» (17-19 грудня 2008 року).