Педагогические
науки/2. Проблемы подготовки
специалистов.
Сімоненко М.В.
Севастопольский городской гуманитарный
университет, Украина
Актуальність полікультурної освіти в сучасному
суспільстві
Постановка проблеми. Українським школам, де спільно
навчаються представники різних народів з різною національною культурою,
різноманітними національними звичаями, психологічним укладом і менталітетом,
властивий поліетнічний характер, що пояснює значимість проблем пов'язаних з
подоланням деяких особливостей і складностей, властивих взаємостосункам учасників освітнього
процесу. Позначені проблеми обумовлені впливом поведінкових
стереотипів, властивих сучасному
суспільству. Більше того, на формування культури
моральних відносин накладає відбиток національна
особливість кожного этносоциума,
своєрідність традицій, звичаїв, стереотипів поведінки,
тих рис національного характеру, які складалися протягом усієї історії тої або іншої націй. В умовах, що склалися завдання
формування культури моральних стосунків, заснованих на національних і загальнолюдських
цінностях, у школах з багатонаціональним складом
учнів здобуває особливу актуальність.
Отже, метою нашої статті є проаналізувати
зміст полікультурної освіти,
визначити її основні цілі, принципи та функції, підтвердити актуальність
полікультурної освіти в сучасному
суспільстві.
Питання виховання особистості здобувають
особливу актуальність і можуть бути вирішені педагогами, що осмислили цю
проблему через світовий досвід
полікультуралізму з обліком теоретичних і
практичних розробок по цій проблематиці вітчизняних і зарубіжних дослідників (Є. Барбіна, В. Калінін,
Дж. Бєнкс, B. Библер, М. Бердяев, Б. Лихачев, И. Васютенкова, В. Макаев, З.
Малькова, Л. Супрунова, М. Кузьмін, О. Джуринский, И. Кант, Ж.Ж. Руссо та
інші). Вітчизняна полікультурна педагогіка
порівняно молода галузь наукового знання, яка перебуває
в стадії становлення. Однак зростання
потреби у вихованні особистості,
яка з повагою ставиться до свого етнічного
корінь і в теж час позбавлена національної
обмеженості, збігається з аналогічними проблемами у світовому
освітньому процесі.
Феномен
полікультурності став предметом особливих досліджень у світовій педагогіці на
початку 60-х років XX століття.
Інтерес до полікультурного виховання був обумовлений поширенням міжнародного співробітництва,
посиленням боротьби етнічних і расових меншин
за свої права в співтовариствах з поліетнічним складом.
Поняття "полікультуралізм" отримало
в педагогіці широке поширення й
перетворилося в розхоже кліше в педагогічній літературі.
На сьогоднішній
день полікультуралізм трактується як демократична
концепція культури й освіти, що проголошує
пріоритет прав людини в культурному і громадському житті,
рівність націй і культурних моделей, неприпустимість расизму й шовінізму в
державній політиці й приватного життя [1].
У науковій
літературі термін "полікультурна освіта"
інтерпретується широко, тобто при розкритті
його значення педагоги неодмінною складовою уважають
виховання, в окремих роботах використовують термін
"полікультурне виховання" як самостійний. Як справедливо вказує В. Макаев у роботі "Полікультурна освіта - актуальні проблеми сучасної
школи ", термін "полікультурне виховання" включає не тільки освіту людини, але й ціль, завдання й основні напрямки
формування особистості, готової й здатної жити
в сучасному для нас суспільстві.
Під полікультурною освітою розуміється освіта, що включає прилучення підростаючого
покоління до етнічної, національній і світовій культурі, розвиток на цій основі планетарної свідомості, формування готовності й уміння жити в багатонаціональнім середовищі [4].
На наш погляд
полікультурна освіта формує людину, здатного до активної й ефективної
життєдіяльності в багатонаціональнім і полікультурнім середовищі, що володіє почуттям розуміння й поваги до інших культур,
уміннями жити в злагоді й спокої з людьми різних національностей, рас, вірувань.
У цьому контексті, найважливішої складовою змісту
загальної освіти стає культурний компонент у системі виховання особистості. Культура, у тому числі національна,
розглядається як одна з основ, на якій будується зміст освіти, тому що прилучення до духовним цінностям,
накопичених століттями, грає винятково важливу роль у формуванні особистості.
Слід
зазначити, що формування національної самосвідомості в оптимальній комбінації із загальнолюдськими цінностями моральної
культури міжнаціональних відносин - один з найбільш важливих і складних питань у теорії й
практиці виховної роботи. Розв'язок даного завдання
обумовлюється включенням в освітній
процес вчителів, що мають полікультурну грамотність, тобто
розуміють властивості середовища, у якому вони
існують, її впливу на оточуючих людей й здатність здійснювати
гнучкий підхід стосовно національних і культурних норм на основі самопізнання.
Полікультурна
педагогіка привертає увагу широкі верстви
громадськості, тому що являється адекватною
педагогічною реакцією на настільки гострі проблеми, як міжособистісні, межгрупові й міжетнічні конфлікти, різні дискримінаційні
явища, класові, політичні й релігійні протиріччя в сучасному
світі. Розвиток цього напрямку
сучасної педагогічної науки й освітньої
практики обумовлене самою суттю процесів демократизації й гуманізації соціального життя,
прагненням створити суспільство, у якому культивуються поважне відношення
до особистості, захист гідності й прав кожної людину. Полікультурна педагогіка походить із того, що освіта і виховання повинні включати безліч типів, моделей і ціннісні педагогічні
орієнтації, яки адекватні світогляду й запитам різних
етнокультурних груп населення. Тому такого роду виховання є
потужним інструментом створення демократичного й гуманного соціального клімату,
гармонізації відносин різних культур у руках вчителя, що усвідомлює
та приймає ідеї полікультуралізма.
Погодимося з
думкою O. Джуринского
про те, що полікультурна освіта переслідує три групи цілей, які можна позначити поняттями
плюралізм, рівність і об'єднання. У першому випадку мова йде про повагу й збереження культурного різноманіття. У другому - про підтримку рівних прав на освіту і виховання. У третьому
- про формування в дусі
загальнонаціональних політичних, економічних і духовних цінностей. Слідує
відзначити, що при вихованні поваги до інших культур
толерантність, терпимість лише початок прилучення до
інших культур. За цим повинні випливати розуміння,
повага й, нарешті, активна солідарність. Далі одержують
визнання засновані на розумінні особливостей різних
культур такі поняття, як взаємодія,
взаємозалежність, взаємообмін [3].
Таким чином,
полікультурна освіта – це одночасне
придбання знань і відповідне виховання, передача більш
точної й досконалої
інформації при повазі до груп меншин, подоланні упереджень і заохоченні терпимості, поліпшенні
академічних досягнень учнів з меншин, сприянні досягненню ідеалів демократії й
плюралізму. Полікультурну освіту слід
розглядати як частину педагогічних зусиль, що забезпечують культурно-соціальну
ідентифікацію особистості, відкриту іншим
культурам, національностям, расам, віруванням [2].
У результаті цього зміст
полікультурної освіти будується
навколо чотирьох орієнтирів: соціокультурної ідентифікації
особистості; освоєння системи понять і уявлень про полікультурне середовище;
виховання позитивного відношення
до багатогранного культурного оточення; розвитку навичок соціального
спілкування. Однієї з головних освітніх
завдань у цьому зв'язку виступає виховання духовної культури, яка
найбільше чітко проявляється у взаємостосунках людей і особливо міжкультурних
комунікаціях між представниками різних національностей. Цим обумовлюється
актуалізація уваги педагогів, учителів-практиків
до полікультурних аспектів освіти й
виховання.
Слід також
зазначити, що полікультурна освіта
концентрується на декількох педагогічних принципах. Так полікультурний освіта передбачає виховання людської гідності й
високих моральних якостей; виховання для співіснування із соціальними групами
різних рас, релігій, етносів; виховання толерантності, готовності до взаємного співробітництва.
При цьому головною функцією полікультурної освіти є усунення
протиріччя між системами й нормами виховання й навчання домінуючих націй і етнічних
меншин. До інших функцій полікультурної
педагогіки можна віднести формування уявлень
про різноманіття культур і їх взаємозв'язки;
усвідомлення важливості культурного різноманіття для самореалізації особистості; виховання позитивного відношення
до культурних розходжень; розвиток умінь і
навичок взаємодії носіїв різних культур на основі
толерантності й взаєморозуміння.
Підсумовуючи сказане про мети,
зміст, принципи
і функції полікультурної освіти, можна стверджувати, що вона призначена для створення
педагогічно сприятливого взаємозбагачення малої
й домінуючої культур, у результаті
чого відбувається становлення й самовизначення особистості. Полікультурна освіта
ураховує культурні, виховні й освітні інтереси
етнічних меншин в умовах плюралістичного
культурно-національного середовища й провідної ролі культури основного етносу.
Таким чином,
полікультурна освіта покликана підтримувати
різноманіття великих і малих націй в умовах
глобалізації сучасного миру.
Вона є засобом збереження
й розвитку етнічних культур, включення цінностей
етнічних культур у практику виховання й навчання й тим самим вирішення
актуальних проблем педагогіки. Полікультуралізм в освіті
допомагає звернути різноманітність суспільства в корисний фактор
його розвитку, забезпечує більш швидку адаптацію
людини до мінливих умов існування, допомагає йому сформувати більш багатогранну картину світу.
Завдяки діалогу культур учень краще усвідомлює рідну язикову
культуру світу, глибше проникає в її
сутнісні характеристики й менталітет народу, знаходить почуття національної гідності й поваги до культурних цінностей інших народів.
Крім того наявність полікультурного компонента в навчальних дисциплінах
дозволяє вирішувати подвійне завдання:
стимулювати інтерес учнів до нового знання й одночасно пропонувати різні точки
зору на навколишній світ.
Висновки і
перспективи подальшого дослідження. Незважаючи на очевидну
актуальність даного підходу, загальноосвітні заклади слабко орієнтовані на
діалог культур. Полікультурна освіта залишається на периферії педагогічної освіти. Існує
необхідність інтенсифікації наукових досліджень по полікультурному
освіті, а також відповідній до коректування
стратегії безперервного освіти вчителя, у тому числі в системі післядипломного освіти. Очевидно, що керувати процесом
полікультурного освіти повинні дорослі, що володіють, у свою чергу, полікультурним мисленням. Саме від рівня
полікультурної грамотності педагогів залежить дієвість напрямку.
Це особливо важливо в умовах багатонаціонального суспільства,
соціальна стабільність якого залежить від пріоритету педагогіки
полікультурності й толерантності. Саме у всілякому
обліку культурних і виховних інтересів різних
національностей і етнічних груп бачиться основна мета
полікультурної освіти.
Литература:
1.
Васютенкова И.В.
Социальное здоровье личности в поликультурной образовательной среде. //
Здоровье и образование: Материалы IV научно-практической конференции / отв.
ред. Г.Е. Гун. – СПб.: ЛОИРО, 2007. – 236 с.
2.
Васютенкова И.В.
Современные проблемы поликультурного образования.
// Образование в эпоху перемен.
Сборник научных трудов. Выпуск 2 / отв. ред. А.А. Макареня, Н.Н. Суртаева, С.В.
Кривых. – СПб.: ГНУИОВ РАО, 2006. – 143 с.
4.
Макаев В. В.,
Малькова З. А., Супрунова Л. Л. Поликультурное образование – актуальные проблемы
современной школы // Педагогика, 1999. – № 4. – С. 3 – 10.