Зелінський І.Л.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Зелінський Р.Л.

Харківський національний економічний університет

ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВА ПРИРОДА

ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОЇ КОРПОРАЦІЇ

У ч. 2 ст. 119 Господарського кодексу України (далі – ГК України) закріплено, що господарське об’єднання – об’єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали свою господарську діяльність [1]. Згідно ч. 1 ст. 120 ГК України, господарські об’єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об’єднання підприємств, передбачені законом. Беззаперечно можна констатувати те, що за своє природою корпорація являється однією з організаційно-правових форм об’єднань підприємств.

Легальне визначення корпорації закріплене у ч. 3 ст. 120 ГК України. Відповідно до вказаної норми, корпорацією визнається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації [1]. В свою чергу, у чинному ГК України відсутнє поняття «транснаціональна корпорація» (далі – ТНК). Це зумовило існування чималих дискусій серед вчених-економістів, вчених у сфері міжнародного приватного, міжнародного публічного та господарського права.

Аналіз спеціальної літератури дає можливість стверджувати, що в більшості випадків вчені та науковці присвячують увагу дослідженню ознак ТНК та наводять різні підходи щодо закріплення дефініції вказаного господарського об’єднання у вітчизняному законодавстві.

Тому спробуємо розглянути і проаналізувати існуючі дефініції та виділити найбільш істотні ознаки, притаманні ТНК.

Зокрема, на думку Літкевича В.С. ТНК потрібно вважати підприємством, що діє через свої структурні підрозділи – суб’єкти національного права різних держав – на території двох і більш країн, і яке, як економічно єдиний організм, знаходиться поза юрисдикцією окремої держави, або поза правовим контролем групи держав, або міждержавних організацій [2, с. 6]. У монографії за редакцією Д.Г. Лук’яненка зазначається, що ТНК – це, за визначенням ЮНКТАД, підприємство, яке об’єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності у двох і більше країнах та здійснює проведення взаємопов’язаної політики та стратегії завдяки одному чи кільком центрам прийняття рішень [3, с. 255]. Як бачимо, у наведених дефініціях ТНК розглядається як підприємство, що, на нашу думку, є недостатньо правильним з позиції вітчизняного законодавчого регулювання. По-перше, згідно ст. 62 ГК України, підприємство являється самостійним суб’єктом господарювання та не має у своєму складі інших юридичних осіб. По-друге, відповідно до ст. 120 ГК, корпорація є однією з організаційно-правових форм об’єднань підприємств. В свою чергу, об'єднання підприємств є господарською організацію, утвореною у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань і має статус юридичної особи [1]. Таким чином, керуючись вищенаведеними положеннями ГК України, ТНК слід розглядати саме як об’єднання підприємств (господарську організацію), а не як окреме підприємство.

І. Шкурат зазначає, що під транснаціональною корпорацією розуміється група підприємств, що функціонують у різних країнах (приймаючих), але контролюються штаб-квартирою, яка міститься в одній конкретній країні – країні базування. Головною ознакою ТНК є здійснення прямих закордонних інвестицій з країни базування в приймаючі країни [4, с. 346].

В свою чергу, у Конвенції «Про транснаціональні корпорації» від 6 березня 1998 року, яка ратифікована Законом України № 921 – XIV від 13 липня 1999 року із застереженнями [5], зазначено, що під поняттям «транснаціональна корпорація» розуміється юридична особа (сукупність юридичних осіб), яка: а) має у власності, господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно на території двох чи більше держав (Сторін Конвенції); б) утворена юридичними особами двох і більше Сторін даної Конвенції; в) зареєстрована в якості корпорації у відповідності до даної Конвенції. Більше того, у Конвенції передбачено, що поняття «транснаціональна корпорація» включає в себе різноманітні транснаціональні структури, в тому числі фінансово-промислові групи, компанії, концерни, холдинги, спільні підприємства, акціонерні товариства з іноземною участю тощо. Як бачимо, навіть у вищенаведеній Конвенції відсутнє визначення поняття «транснаціональна корпорація», проте Сторони даної Конвенції розкривають правову природу ТНК, виходячи з наведення ознак останньої. На думку Фединяк Г.С., і з нею абсолютно можна погодитись, поняття ТНК, яке наводиться у зазначеному акті, якщо і має право на існування у межах держав дії Конвенції, то воно не відображає сутності ТНК [6, с. 590].

У літературі зустрічається також твердження, що корпорація як форма підприємництва – це засноване на пайовій участі в капіталі об’єднання, юридичні права і зобов’язання якого відокремлені від прав і зобов’язань його учасників [7, с. 16]. Це пояснюється тим, що у ст. 45 ГК України, яка стосується питання організаційних форм підприємництва, визначено, що підприємництво в Україні здійснюється у будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця [1]. А тому корпорацію можна розглядати також як окрему організаційну форму підприємництва.

Правову природу ТНК можна визначити шляхом розгляду істотних ознак, притаманних останній. Ними, зокрема, є:

1. ТНК являється договірним об’єднанням двох або більше підприємств. В дане об’єднання можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об’єднання підприємств, утворені на території інших держав;

2. ТНК має статус юридичної особи;

3. Незважаючи на економічну єдність, ТНК характеризується формальною незалежністю юридичних осіб, які входять до її складу та які мають різну державну приналежність;

4. Транснаціональний характер діяльності, міжнародний склад капіталу;

5. Головне підприємство ТНК здійснює централізоване управління виробничою, торгівельною, фінансовою діяльністю підпорядкованих підприємств, які знаходяться у різних державах.

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що ТНК – це договірне, засноване на засадах підпорядкування, об’єднання підприємств, яке утворюється на основі поєднання їх виробничих, наукових та комерційних інтересів з метою здійснення господарської діяльності для досягнення спільних економічних та соціальних результатів, при якому головне підприємство належить капіталу однієї держави, а підпорядковані підприємства знаходяться у різних державах світу. На наше переконання, запропонована дефініція найбільш точно відображає поняття та правову природу ТНК.

Література:

1. Господарський кодекс України (з наступними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст. 144.

2. Літкевич В.С. Правове регулювання діяльності транснаціональних корпорацій: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – К., 1992.

3. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. д-ра екон. наук, проф. Д.Г. Лук’яненка. – К.: КНЕУ, 2001. – 538 с.

4. І. Шкурат. Транснаціональні корпорації – рушійні сили глобалізації // Вісник Національної академії державного управління при Президенті України. – 2005. – № 2.

5. Про ратифікацію Конвенції про транснаціональні корпорації: Закон України (з наступними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, № 36, ст. 323.

6. Фединяк Г.С. Визначення ознак і поняття транснаціональних корпорацій вченими у міжнародному праві та міжнародному приватному праві // Держава і право. Юридичні і політичні науки. Вип. 39, Інститут держави і права НАН України, 2008.

7. Транснаціональні корпорації: Навч. посіб. / В.В. Рокоча, О.В. Плотніков, В.Є. Новицький та ін. – К.: Таксон, 2001. – 304 с.