Географія та геологія / Природокористування та екологічний моніторинг

Суханова О.

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинськго, Україна

GINKGO BILOBA – ДЕРЕВО ПАЛЕОЗОЙСЬКОЇ ЕРИ

Ginkgo biloba — єдиний нині живий представник «перехідної ланки» між папоротями й хвойними. Гінкго одне з найстаріших дерев нашої планети, що збереглося до наших днів. Виникло від первісних голонасінних дерев приблизно 300 млн років тому, і є пращуром сосни та ялини. Замість хвої у нього віялоподібні листки. Найдавніші зі знайдених викопних решток належать до пермського періоду палеозойської ери (близько 286–245 млн років тому). На той час існували принаймні два види гінкго. У середньому юрському періоді (187–163 млн років тому) було 5 — 6 видів, а найбільше поширення вони мали в крейдяному періоді мезозойської ери (144 — 66,4 млн років тому) — не менше 11 видів гінкго, які росли в Азії, Європі та Північній Америці й навіть у Гренландії. Процвітанню гінкго сприяли існуючі тоді на Землі гігантські рептилії і динозаври, які допомагали поширювати насіння.

До четвертинного періоду (1,6 млн років тому) з усіх видів залишився тільки один вид. Приблизно 7 млн років тому гінкго зник у Північній Америці, дещо пізніше — 2,5 млн років тому — в Європі.

Ginkgo biloba вважався вимерлим до 1691 р., доки його не виявили в Японії. Релікт знайшов у м. Наґасакі лікар голландського посольства Кемпфер. Виявилося, що в Китаї з давніх часів гінкго вирощували біля храмів як декоративну і лікарську рослину. Пізніше з Китаю насіння дерева потрапили до Японії і Кореї. Кемпферу гінкго зобов'язане своєю назвою. «Ґін» в перекладі з японської — срібло. Плід гінкго чимось нагадує абрикос. Тому Кемпфер назвав знайдене ним дерево «сріблястим абрикосом» — «гінкго», запозичивши його з жаргону японських торговців насінням дерева [3].

Пізніше Карл Лінней заносить цю назву до наукової класифікації. Кемпфер привіз насіння рослини до Голландії, і в ботанічному саду міста Утрехта з них виросло перше в Європі дерево гінкго.

Рослина досягає зрілості і починає плодоносити у 25 — 30 років, до того часу важко визначити її стать. Через це у Китаї гінкго називають «King Sun Shu» — «дід й онук», оскільки зібрати перші плоди з дерева, посадженого дідом, зможе лише його онук.

Препарати з гінкго відновлюють погіршені в результаті вікових змін пам'ять, слух, зір, мовні й рухові функції, усувають циркуляторну недостатність (включаючи атеросклеротичне й вікове походження), відновлюють еластичність і міцність судин, запобігає тромбозам мозкових і коронарних судин, сприяють нормалізації метаболізму тканин мозку, поліпшують живлення серцевого м'яза, допомагають зберегти цілісність і проникність клітинної стінки, запобігти приступам астми, мають заспокійливу й антиспазматичну дії.

Найбільші у світі плантації гінкго розташовані в Південній Каліфорнії. Щорічно більше 1,1 тис. т сухого листя експортується до Європи. Невеликі плантації гінкго є також у Франції. Переробляють листя і виготовляють екстракт у Німеччині, Швеції, Ірландії й Франції.

Гінкго дволопатеве є деревом-символом японської столиці Токіо[4].

У Китаї дерева гінкго старші за 100 років заносять в особливі охоронні списки. Існує традиція висаджувати гінкго з нагоди народження дитини, весілля, новосілля тощо.

У Німеччині, крім інших, гінкго має назву «дерево Ґете». Ця назва зобов'язана своїм походженням віршу Йоганна Вольфганга фон Ґете «Ginkgo biloba».

Плоди гінкго використовують у східній медицині.

Його деревина м'яка, піддатлива, легко обробляється. Її використовують для створення дерев'яних скульптур і предметів для чайної церемонії. З деревини виготовляють також папір. Деревина гінкго стійка до вогню. Під час пожежі в 1923 р. у Токіо дерево гінкго вижило, у той час як інші дерева були знищені вогнем.

Гінкго використовують також для вирощування у формі «бонсай».

Перші згадування про лікувальні властивості листя гінкго білоба зустрічаються в стародавніх рецептах традиційної китайської медицини, написаних за 2800 років до н. е. [1].

Сьогодні медикаменти, розроблені на основі листя гінкго, входять до багатьох засобів сучасної медицини. Чай з листя рекомендували при кашлі, ядусі, для якнайшвидшого відновлення сил у період видужання.

Препарати з гінкго відновлюють погіршені в результаті вікових змін пам'ять, слух, зір, мовні й рухові функції, усувають циркуляторну недостатність (включаючиатеросклеротичне й вікове походження), відновлюють еластичність і міцність судин, запобігає тромбозам мозкових і коронарних судин, сприяють нормалізаціїметаболізму тканин мозку, поліпшують живлення серцевого м'яза, допомагають зберегти цілісність і проникність клітинної стінки, запобігти приступам астми, мають заспокійливу й антиспазматичну дії.

За даними Європейської організації охорони здоров'я, препарати з гінкго лікарі виписують своїм пацієнтам особливо охоче й часто.

Найбільші у світі плантації гінкго розташовані в Південній Каліфорнії. Щорічно понад 1,1 тис. т сухого листя експортується до Європи. Невеликі плантації гінкго є також уФранції. Переробляють листя і виготовляють екстракт у Німеччині, Швеції, Ірландії й Франції.

Гінкго є пам'яткою природи світового значення і занесене до Червоної книги світу. Гінкго є деревом-символом японської столиці Токіо. В Японії і Китаї насіння гінкго вважають делікатесом і розводять як плодове дерево[2].

ЛІТЕРАТУРА

1. Биологический энциклопедический словарь.—М.: Большая Российская энциклопедия, 1995.

2. Григора І.М., Алейніков І.М., Лушпа В.І. та ін. Курс загальної ботаніки. – Київ: Фітосоціоцентр, 2003. – 500 с.

3. Жаркая Н. Досье гинкго билоба. Mageric Magazine. – 2005; № 5.

4. Зузук Б. М., Куцик Р. В., Томчук Ю. и др. Гинкго билоба (аналитический обзор). Провизор (Харьков). – 2001; № 19:34.