Экономические науки/ 14. Экономическая теория

К.е.н., доцент Городецька Т.Е.

Харківський інститут фінансів Українського державного

університету фінансів і міжнародної торгівлі

Особливості бюджетно-фіскальної політики в умовах трансформаційної кризи

Фінансові відносини, свідомо здійснювані і регульовані з участю держави, формують фінансову політику, що складається з двох напрямків діяльності держави: у сфері податкових вилучень і у сфері державних витрат, а також процесів перерозподілу грошових ресурсів і створення державного бюджету.

Безумовно, економічний розвиток України значною мірою залежить від ефективності фінансової стратегії держави, що забезпечує стабільність і зростання добробуту. Одним з основних факторів впливу на зазначені вище структури та їхній подальший розвиток і перетворення в умовах неконтрольованої економіки є податкова політика держави як складова фінансової стратегії. Однак необхідно зазначити, що вона не має самостійного характеру, оскільки податки, як інструмент впливу на економіку, “працюють” у комплексі з іншими методами її регулювання.

Економісти різних шкіл визнають, що фіскальна політика, як складова економіки, безпосередньо пов'язана із взаємодією державних органів на всіх інших суб'єктів господарської діяльності, впливає на будь-яку економічну систему. Дж. Кейнс уперше обґрунтував необхідність використання такої політики як інструменту подолання економічного спаду і забезпечення зростання. В економічній теорії виділяють два види фіскальної політики: дискреційна фіскальна політика і недискреційна фіскальна політика.

Дискреційна фіскальна політика – це цілеспрямоване маніпулювання з боки держави податками і державними витратами для впливу на реальний обсяг чистого продукту і зайнятість, контроль за інфляцією та сприяння економічному зростанню [1, с. 71].

Зазначимо, що заходи фіскальної політики в короткостроковому періоді супроводжуються ефектами мультиплікаторів державних витрат, податків і збалансованого бюджету, які є факторами економічної нестабільності, що посилюють коливання рівноважного стану економіки.

При дискреційній бюджетно-фіскальній політиці, яка характеризується цілеспрямованою зміною величин державних видатків, податків і бюджетного сальдо (дефіциту чи профіциту), під час спаду створюється дефіцит державного бюджету для збільшення державних видатків (наприклад, на виробничі інвестиції з метою створення нових робочих місць) або зниження податків. У період циклічного підйому ринкової економіки цілеспрямовано створюється бюджетний профіцит, тобто стримуються видатки і підвищуються податки, в результаті чого бюджет отримує більше доходів [2, с. 58].

Оподаткування, яке є інструментом держави у віднайденні коштів для її існування та розвитку, реалізує функцію вилучення коштів з економіки та спрямування їх на різні бюджетні потреби. Отже, податкова система є ланкою, що зв'язує економіку та бюджетну систему [3, с. 9].

У світовій практиці збалансований бюджет – поодиноке явище, тому що його дефіцит і профіцит залежать не тільки від фіскальної політики і політики щодо державних видатків, але й від ступеня активності господарюючих суб'єктів, а також етапу, який переживає економіка.

Зазначимо, що бюджетно-податкова політика може бути корисним інструментом для звуження коливань доходу в рамках економічних циклів: контрциклічна бюджетно-податкова політика. При реалізації цієї політики можливі такі альтернативи: ніякого втручання (вирішення ситуації довіряється автоматичним стабілізаторам) або втручання (автоматичних стабілізаторів недостатньо, тобто дискреційна контр циклічна бюджетно-податкова).

Оскільки величина бюджетного дефіциту є однією з макрохарактеристик економіки будь-якої держави, то при дослідженні факторів впливу на державні доходи й видатки необхідно вирізняти насамперед макроекономічні фактори.

Оскільки податкові надходження є складовою дохідної частини бюджету, то на розмір бюджетного дефіциту (з погляду фіскальної політики) впливають такі величини: співвідношення прямих і непрямих податків; податкова ставка; база оподаткування.

В сучасній економічній літературі не припиняється обговорення питання про вплив співвідношення прямих і непрямих податків на дохідну частину бюджету, а відтак і на бюджетний дефіцит. Досить часто висловлюється думка, що в економіці легше формувати надходження за рахунок непрямих податків, і зокрема за рахунок ПДВ, оскільки даний вид податків стягується на кожному етапі виробництва (реалізації) товарів і послуг, тобто може виступати як стабільне джерело дохідної частини бюджету.

Прямі ж податки залежать від розміру доходу (прибутку), а в умовах трансформаційної кризи відбувається зменшення реальних доходів платників податків, тому зазначений вид податків не може гарантувати стабільні надходження до бюджету, а також бути об'єктивно врахованим при прогнозуванні величини дефіциту бюджету. До того ж прямі податки надають більше можливостей для ухиляння від сплати, однак необхідно пам’ятати, що ПДВ за своїм змістом надає таких можливостей не менше.

Зазначимо, що збалансована податкова система забезпечує зростання доходів на макро- і мікрорівнях, що й пояснює збільшення питомої ваги прямих податків у доходах бюджету. Зменшення податкового навантаження в умовах трансформаційної кризи сприяє стабілізації економіки і переходові її у фазу економічного зростання. За таких умов незначні коливання агрегованої податкової ставки вже не впливають істотно на соціально-економічний розвиток країни.

Звідси випливає, що, використовуючи податки як макроекономічний фактор, який позначається на розмірі бюджетного дефіциту, держава може контролювати розвиток економіки країни в цілому. Цю особливість необхідно враховувати при формуванні бюджетів, а також зробити складовою частиною доктрини соціально-економічного розвитку України.

Під час трансформаційної кризи, яку переживає економіка України, держава за допомогою дискреційної фіскальної політики може стимулювати збільшення попиту шляхом зниження податку на доходи фізичних осіб, що приведе до збільшення їхніх доходів, а також попиту споживачів. З іншого боку, зменшуючи ціни товаровиробників за рахунок зниження ПДВ на соціально значущі товари, можна збільшити їх доступність для населення з низьким рівнем доходів.

Як показав аналіз, зниження податків, у свою чергу, не виключає зростання дефіциту бюджету, однак у цій ситуації недонадходження зазначених податків може бути компенсоване за рахунок податку на нерухомість і мито. Встановлено, що за цих умов мито, будучи елементом бюджетних надходжень, виконуватиме функцію граничної форми, яка здатна нейтралізувати їх нестабільність.

Література:

1. Івашина О.Ф. Макроекономіка: Навч. посіб. / О.Ф. Івашина, Т.О. Дулік, Л.Ф. Новікова. – Д., ДДФЕІ, 1999. – 124 с.

2. Любимцев Ю. Бюджетный дефицит как фактор экономической политики // Экономист. – 2002. – № 7. – С. 55–62.

3. Тихонов Д. Налоговое планирование и минимизация налоговых рисков / Д. Тихонов, Л. Липник. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – 253 с.