Економічні науки/2. Зовнішньоекономічна діяльність

 

К.е.н. Андросова Т.В., к.е.н. Козуб В.О., Квачов О.А.

Харківський державний університет харчування та торгівлі, Україна

Сучасні тенденції розвитку світової інтеграції

 

 На сучасному етапі розвитку міжнародних економіч­них відносин, коли ін­теграційними процесами охоплена вся земна куля, економічна інтеграція виступає чинником, що забезпечує ста­лий економічний розвиток країн світу, вона постійно еволюціонує, надаючи нових контурів загальносвітової економічної інтеграції.

Сьогодні значна частина світової наукової спільноти розвиває ідею, яка зводить розвиток ін­теграційних процесів до неминучості об’єднання численних інтеграційних об’єднань у єдиний уніфікований глобальний простір [1, с. 63]. Основою такого утворення повинен стати трансконтинентальний простір, який об’єднає країни та ре­гіони, які найбільш інтенсивно інтегруються [2, c. 64]. Отже, мова йде про загальносвітову міжконтинентальну економіч­ну інтеграцію, активний розвиток передумов якої спостері­гається протягом останніх 10 років. Вод­ночас, виходячи з того, що історично інтеграція еволюціо­нує через кілька основних форм, кожна з яких свідчить про ступінь її зрілості [3, c. 365-366], явище загальносвітової міжконтинентальної економічної інтеграції виникло як наступний щабель у розвитку економічних від­носин та об’єктивно обумовлена необхідність у відповідь су­часним економічним проблемам. Таку тенденцію пов’язують з високим рівнем взаємопроникнен­ня національних економічних систем, їх структурної близькості, виникненням конвергенції та готовністю переходу їх на якісно новий рівень економічних відносин. З одного боку, міжнародна регіональна інтеграція вже сформувала основні світові еко­номічні центри та розподілила між ними зони впливу, а з іншого – сучасні економічні тенденції свідчать про зміщення таких центрів, утворення нових і перерозподіл зон впливу через створення нових інтеграційних об’єднань, приєднання окремих національних економічних систем до вже існуючих інтеграційних об’єднань, розвиток системи транснаціональ­них корпорацій та злиття кількох інтеграційних об’єднань.

На сучасному етапі розвитку інтеграційних і глоба­лізаційних процесів світова економіка представляє собою кілька взаємодіючих між собою макрорегіонів. У статистичних цілях за макрогеографічною ознакою ООН та Всес­вітній Банк виділяють 5 таких регіонів – Африку, Азію, Європу, Америку та Океанію [4]. Але, з пан-інтеграційної точ­ки зору, враховуючи сучасний стан глобальної економічної інтеграції, світова економіка представляю собою лише чо­тири основні ринки: американський, європейський, африканський та азіатсько-тихоокеанський континентальні ринки.

Враховуючи нерівномірність економічного розвитку, що зумовлена геополітичним положенням, відмін­ністю природно-кліматичних умов, наявністю ре­сурсного потенціалу та іншими історичними, політичними, економічними й соціальними причинами, виникла значна диференціація економічного розвитку окремих економіч­них систем, що також нерівномірно проявилася на терито­рії вищезазначених ринків. Так, окремі країни тривалий час розвивалися в умовах нерівноправних відносин, втрачали від невигідних умов торгівлі, відчували ефект «переливання мізків», залишалися буферною зоною та політично залежа­ли від розвинених країн світу, що й зумовило їх відносну економічну відсталість на фоні загальносвітового економіч­ного розвитку. Наслідки такої тенденції особливо контраст­но проявили себе з активізацією інтеграційних і глобаліза­ційних процесів після розпаду СРСР. Так, враховуючи пан-інтеграційну регіоналізацію економічних відносин, у світі сформу­валося три основні економічні центри – у Західній Європі, у Америці та на сході – у Азіатсько-тихоокеанському ре­гіоні. Відповідно, Африканський регіон, Східна Європа та частина Азіатського регіону, до складу яких входять мало­розвинені країни та країни, що розвиваються, залишилися місцем реалізації інтересів основних економічних гравців світового значення. У контексті розвитку пан-інтеграційних регіональних відносин на міжнародній економічній арені було сформовано світову економічну тріаду (рис. 1) [5, с. 67].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 1 – Світові центри економічної інтеграції

 

В основі кожного з трьох світових центрів економіч­ної інтеграції лежить регіональне інтеграційне об’єднання та провідна національна економічна система, які й задають темп усьому регіону та окремим країнам щодо загально­економічного та інтеграційного розвитку. Так, провідним для Європейського континентального ринку виступає Європейський Союз, для Американського континентального ринку – Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) на чолі з США та для Азіатсько-тихоокеанського регіо­ну – форум Азіатсько-тихоокеанського економічного спів­робітництва (АТЕС) на чолі з Японією відповідно. Оскільки найбільшого прояву інтеграційні процеси отримали саме в Західноєвропейському регіоні, Європейська мо­дель інтеграції, на відміну від інших двох, є більш демокра­тичною з огляду на відсутність провідної країни-диктатора. Осередком інтеграційного та економічного розвитку тут виступають усі країни ЄС. У центрі інших двох континентальних ринків домінуючу роль займають США та Японія із системно пов’язаними з ними національними економіч­ними системами. Незважаючи на відмінності у своєму роз­витку, які пояснюються специфікою економічних моделей розвитку провідних країн регіону та природними умовами, у яких розвивалися взаємопов’язані національні економічні системи регіонів, розвиток процесів економічної інтегра­ції світової економічної тріади знаходиться на приблизно однаковому рівні. Вирішення глобальних економічних пи­тань сьогодення потребує значних фінансових і людських ресурсів, що виступає непосильним тягарем для кожного окремого з таких об’єднань. Як наслідок, виникають усе нові точки перетину інтересів, що зумовлюють об’єктивну необ­хідність співпрацювати на засадах об’єднання, уніфікації та рівноправності. Звідси й виникає так звана конвергенція економічних явищ і ресурсів, що й породжує явище еконо­мічної співпраці у загальносвітових масштабах, результатом чого виступає еволюція специфіки економічних взаємовідносин між учасниками інтеграційних об’єднань світової економічної тріади.

Таким чином, сучасний стан міжнародних інтеграційних процесів свідчить про те, що основною формою взаємозв’язків між інтеграційними об’єднаннями все ще виступає регіоналізм, результатом розвитку якого виступає розділення світової економіки на чотири континентальні ринки та формування світової економічної тріади у вигляді ЄС, США та Японії. На фоні такої тенденції набуває прояву явище загальносві­тової міжконтинентальної інтеграції, яке виникло в умо­вах загальносвітового економічного спаду як об’єктивно обумовлена необхідність у вирішенні глобальних еконо­мічних питань. Світова економіка поляризується в азіатсько-тихоокеанський та європейсько-американський економічні центри, а подальший інтеграційний розвиток приведе до неминучості об’єднання численних інтеграційних об’єднань у єдиний уніфікований глобальний простір.

Література

1. Шуканов П. В. Влияние этнополитического фактора на процессы глобализации и регионализации / П. В. Шуканов // Регіональні перспективи. – Кременчук. – 2000. – № 1 (8). – С. 59 – 64.

2. Шишков Ю. Европейский дом глазами федералиста / Ю. Шишков. – К. : МэиМО. – 1991. – № 12. – С. 63 – 71.

3. Рум’янцев А. П. Міжнародна економіка : підручник / А. П. Рум’янцев, Г. Н. Климко, В. В. Рокоча та ін. ; за ред. А. П. Рум’янцева. – К. : Знання-Прес, 2003. – 447 с.

4. Composition of macro geographical (continental) re­gions, geographical sub-regions, and selected economic and other groupings. [Электронный ресурс]. – Режим доступу : http://un­stats.un.org/unsd/methods/m49/m49regin.htm

5. Лук’яненко Д. Г. Міжнародна економічна інтеграція / Д. Г. Лук’яненко. – К. : ПІПОЛ, 1996. – 138 с.