Географія та геологія / Регіонознавство та регіональна організація суспільства

Король В. В.

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинськго, Україна

ЕТНОДЕМОГРАФІЧНІ ПЕРІОДИ УКРАЇНИ

У розвитку етнічної географії України другої половини XX ст. можна чітко виділити два нерівні за часовою тривалістю періоди, які відрізняються за кількістю та ідейно-політичною спрямованістю публікацій.

Перший період тривав з 1950 по 1990 рр., коли Українська РСР перебувала у складі Союзу РСР. Тоді національна політика КПРС та Радянської держави через запрограмовані інтеграційні процеси виробничої, соціальної та духовної сфер була скерована на зближення та злиття націй, на формування так званої нової історичної спільноти людей - "радянського народу". Звідси цілком зрозуміло, що такий напрям етнополітики Радянської держави безпосередньо позначився на змісті досліджень з етнічної географії СРСР взагалі та України зокрема.

Другий період охоплює час із 1991 (від часу проголошення України незалежною державою) до 1999 рр. Він відзначається вагомою кількістю публікацій, що висвітлюють дуже широке коло аспектів етнічної географії сучасної України на нових засадах етнічної політики молодої української незалежної держави.

Важливою джерелознавчою базою для розвитку етнічної географії України впродовж першого періоду були післявоєнні радянські переписи населення (1959, 1970, 1979, 1989 рр.), в яких представлені матеріали про динаміку чисельності етнічного складу населення, особливості розвитку та розселення етнічних груп в Україні.

Серед наукових праць, які висвітлюють широке коло питань з етнічної географії України першого періоду, слід назвати творчий доробок В. І. Наулка. Автор стисло показав процес заселення території України найчисельнішими етнічними групами, передусім росіянами, білорусами, поляками, болгарами, чехами, словаками, євреями, німцями, молдаванами, румунами, татарами, гагаузами, албанцями, греками, циганами, вірменами, естонцями, караїмами, кримчаками, ассірійцями.

Між переписами населення (1926–1959 рр.) в Україні дещо зросла чисельність українців та значно - чисельність росіян, білорусів, гагаузів, угорців. Проте зменшилась чисельність євреїв, поляків, молдаван, румунів, чехів, словаків, болгар та греків.

Вагоме місце в названому дослідженні посідає питання розселення українського етносу та етнічних груп в Україні станом на початок 1959 року. На цю дату українці складали 76,8% від населення республіки. Вони компактно заселяли всю територію України, за винятком Криму та окремих промислових регіонів східних та південних областей.

На основі аналізу матеріалів переписів населення 1926 і 1959 рр. В. І. Наулку вдалося виявити тенденції у розселенні українського етносу та етнічних меншин в Україні, а саме:

• за названий період значно зросла чисельність українців у Криму, в Одеській та західних областях України;

• питома частка українців на цей час серед сільського населення була значно вищою, ніж серед міського;

• найвищою часткою українців (95–98%) у сільській місцевості виділялися Київська, Полтавська, Черкаська, Чернігівська, Хмельницька, Вінницька, Львівська, Рівненська, Волинська, Івано-Франківська, Тернопільська області; в інших областях цей показник був дещо нижчим, зокрема, у Дніпропетровській, Житомирській, Кіровоградській та Миколаївській (до 90–95%);

• в решті областей цей показник складає від 75 до 90% (за винятком Одеської, де цей показник був значно нижчий);

• в більшості областей українці складали 70–75% міського населення;

• найвищі частки за переписом населення 1959 росіяни складали в Криму (71%), в Луганській, Донецькій, Харківській, Запорізькій областях (на названу дату близько 80 відсотків їх проживало в міських поселеннях, а ареал їх міського розселення розширився за рахунок західноукраїнських земель);

• щодо розселення білорусів, то 3/4 їх проживало в міських поселеннях, а в Донецькій області понад 95%, зменшення їх спостерігалось в окремих місцях Полісся;

• найбільша кількість поляків на початок 1959 р. була зосереджена в Житомирській, Львівській, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій областях, більшість їх проживала в містах;

• єврейська етнічна меншина на цей час в Україні в основному була розселена в трьох областях - Київській, Одеській, Чернівецькій, де вони в загальній чисельності населення складали 6–7%, а найбільше їх проживало у Чернівцях, Одесі, Києві. Чисельність євреїв в Україні істотно скоротилась порівняно з 20-ми роками, передусім у сільській місцевості.

В умовах української незалежної держави з’явилось чимало публікацій, в основному етнографів, істориків та меншою мірою географів про етнографічні групи українського етносу (бойків, гуцулів, лемків).

У другій половині XX століття після проголошення незалежності України активно розпочались дослідження етнічних меншин, що проживають на її території. З’являється велика кількість публікацій в історичних, географічних, етнографічних періодичних виданнях, в окремих тематичних збірниках, монографіях тощо. Активізації цих досліджень значною мірою сприяло прийняття в нашій державі закону про національні меншини.

Список використаних джерел

1. Наулко В.І. "Етнічний склад населення Української РСР. Статистико-картографічне дослідження". - К.: Наукова думка, 1965.

2. Горленко В. Ф. Нариси з історії української етнографії. — К., 1984.

3. Іст.-етнограф. дослідження: У 2 т. / За ред. С. П. Павлюка. — Львів, 2000. — Т. 1. — 2002. — Т. 2.