д.г.н. Воловик В. М., бакалавр Король В. В.

Вінницький державний педагогічний університет, Україна

Ієротопія сакральних ландшафтів

Зазначимо, що ієротопія – це священний простір, у якому відбувається формування сакральних ландшафтів під впливом етнокультури. Для аналізу «сакральних ландшафтів» виділимо категорії ієротопії:

- сакральне і профанне;

- простір: сакральний і релігійний;

- священне місце;

- сакральний ландшафт.

«Сакральне» і «профанне». У сакральних ландшафтах потрібно виділяти поняття «сакрального» і «профанного», що формують біполярну систему, віссю якої є «ієрофанія». Їх можна розглянути як з позицій об’єкту, так і суб’єкту. Суб’єктивне сприйняття поділяє простір на «профанний», який є однорідним і нейтральним, та «сакральний», який з погляду релігійної людини є неоднорідним: «…у ньому багато розривів, зламів; одні частини простору якісно відрізняються від інших» [4, с. 261]. Розуміння людиною цих розламів і зламів сакрального простору є ієрофанією (переживанням), що дозволяє структурувати свій особистий простір, виділяючи сакральне ядро і профанну периферію. До сакрального ядра можна віднести світову гору, храм, стовп, які підкреслюють наявність вертикальної вісі, що з’єднує профанний простір з іншими ієрархічно співвіднесеними світами. А. Буйяр виділяє тріаду «святе – сакральне – профанне», у якій сакральне є частиною профанного і є похідним від ієрофанії священного [3]. М. Д. Гродзинський зазначає, що «…сакральне значення породжується тим, що місце ландшафту чи його явище (наприклад, грім, блискавка) інтерпретуються людиною як “Зовсім інше”» [2, с. 116].

А. Юбер і М. Мосс виділяють концентричну схему, у якій сакральне місце (з підвищеною концентрацією релігійності) відділене ритуальним колом від профанного простору [1]. Автори стверджують, що сакральне ядро існує тимчасово, тільки для здійснення жертовних ритуалів.

Концепції «сакрального» і «профанного» мають спільні риси:

- сакральне завжди включене у світогляд, який має центр (ядро); для монотеїстичних релігій формується «піраміда»-тріада (вершина – священне (Бог), середня частина – сакральне (вісь між священним і профанним), основа – профанне;

- відмова від амбівалентного розуміння сакрального.

Розуміння «сакрального» в ієротопії може включати простір, місце, ландшафт. Сакральні простір і місце пов’язані не тільки з географічними компонентами / комплексами, а й енергетичною і духовною складовими.

Сакральний простір розглядають у вузькому (релігійному) і широкому (власне сакральному) розумінні. Релігійний простір – простір з ритуальних об’єктів, пов’язаний з діяльністю етносу. Для цього виду простору є визначений географічний об’єкт (гора, дерево, лабіринт). Сакральний простір ширший від релігійного і вміщує його. Фактично, сакральний простір представлений сакральними місцями або ландшафтами з присутністю елементів ієрофанії.

Класифікацію сакрального простору розробляли Б. Ц. Гомбоєв, Г. І. Денисик [1]. Б. Ц. Гомбоєв для класифікації використав географічні, архітектурні, етнографічні, езотеричні критерії, що у свою чергу призвело до відсутності цілісності. Г. І. Денисик запропонував виділити такі групи: релігійні, природні, історичні.

Священне місце є структурним елементом сакрального ландшафту, формуючи його характерну конфігурацію. Священне місце – це «…територіально локалізований вираз ієрофанії» [2, с. 116]. Священні місця можуть частково або повністю покривати територію сакрального ландшафту.

Сакральний ландшафт. Місця проживання автохтонних етносів регіону включають сакральні об’єкти як у вигляді натуральних утворень (водні джерела, річки, озера, гаї, дерева), так і об’єктів етнокультури (сакрально-тафальні комплекси, архітектурні споруди). У такому підході під сакральним ландшафтом розуміють частину етнокультурного ландшафту, яку свідомо виділяють та маркують святими місцями і яка відіграє важливу роль у традиційному світогляді місцевих етносів.

Відповідно до реєстру культурної спадщини ЮНЕСКО, до сакральних ландшафтів відносять територіальні комплекси, культурна цінність яких визначається наявністю священного наповнення і / або культового призначення. У такому розумінні сакральні ландшафти категоріально наближені до антропогенних ландшафтів. До них відносять: святі і священні місця, святилища, тафальні ландшафти.

Сакральний ландшафт у розрізі його ієротопії потрібно розглядати як частину етнокультурного, пов’язаного з духовною діяльністю етносу і культурною спадщиною (сакральні пам’ятки, комплекси та ансамблі). Просторовість та інваріантність сакрального ландшафту зумовлена співвідношенням ієрофанічної (священне – сакральне) і ієротопічної (сакральні ландшафти – профанні ландшафти) структури. Сакральний ландшафт формується зі священних місць, оточених профанними ландшафтами.

Література:

1. Воловик В. Н. Категории сакрального ландшафта / В. Н. Воловик // Географический вестник. Научный журнал Пермского университета. – 2013. – № 4 (27). – С. 26-34.

2. Гродзинський М. Д. Пізнання ландшафту: місце і простір : монографія. У 2-х т. / М. Д. Гродзинський. – К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2005. – Т. 1. – С. 14-15, 18-20; Т. 2. – С. 78-126.

3. Зенкин С. Небожественное сакральное. Теория и художественная практика / Сергей Зенкин. – М. : РГГУ, 2012. – 537 с.

4. Элиаде Мирча. Избранные сочинения : Миф о вечном возвращении; Образы и символы; Священное и мирское / Мирча Элиаде. – М. : Ладомир, 2000. – С. 261.