Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Ст. викладач Кісіль Л.М.

Харківський національний автомобільно-дорожній університет, Україна

Діалогічне мовлення у сфері професійного спілкування

Проблеми психологічного обґрунтування процесу навчання професійного мовлення студентів-нефілологів ми ставили й вирішували, вивчаючи праці Л.Виготського, І.Дроздової, О.Леонтьєва, І.Зимньої, М.Жинкіна, П.М'ясоїда, С.Рубінштейна, І.Синиці, Л.Столяренко та ін. Розгляд моделей породження мовленнєвого висловлювання (усного і писемного) у професійних ситуаціях, виділення груп навичок, актуальних для процесу навчання української мови як засобу професійного спілкування, зазначення важливості зіставного аналізу психологічної структури мовленнєвої дії на різних мовах (для попередження можливих явищ інтерференції) і вичленення в цій структурі універсальних компонентів - ось далеко не повний перелік проблем, що мають провідне значення для методики навчання професійного діалогічного мовлення студентів.

У наукових розвідках проблеми формування професійної мовленнєвої діяльності нам вважається раціональним застосовувати діалектичний метод сходження від абстрактного до конкретного: від загального поняття діяльності до пізнавальної діяльності, від мовленнєвої діяльності до структурних рівнів пізнавальної діяльності і до аналізу співвідношення структурних рівнів та мовних засобів, що застосовуються в їх межах. Доцільно застосовувати поняття діалогічності.

Величезний дослідницький матеріал, присвячений діалогу, свідчить про складність і багатоаспектність цього явища, бо саме діалог є конкретним втіленням мови в його специфічних засобах, як форма мовленнєвого спілкування, сфера виявлення мовленнєвої діяльності людини і як форма існування мови. У першому випадку аналізується мовленнєва структура, що виникає у процесі говоріння, здійснення діалогічного мовлення, у другому - дослідник має справу із з' ясуванням умов породження і протікання цього мовлення, у третьому випадку проблеми діалогу опиняються у колі питань, пов'язаних із вивченням мови як засобу професійного спілкування і суспільної функції мови взагалі.

Як уже зазначалось, зовнішнє мовлення включає усне (діалогічне і монологічне) і писемне. Діалог - це безпосереднє спілкування двох або кількох людей. Діалогічне мовлення - мовлення підтримувальне; співрозмовник ставить у процесі його уточнювальні питання, подає репліки, може допомогти закінчити думку (або переорієнтувати її) [5, с.200].

Різновидом діалогічного спілкування є бесіда, під час якої діалог набуває тематичної спрямованості.

Значення ж самого діалогу вирішенні проблем розуміння і комунікації виявили ще герменевтики. М.Бахтін застосовував принцип діалогічності для дослідження словесної творчості. Однак М.Бахтін вважав діалогічними за своєю сутністю лише гуманітарні науки. «Точні науки - це монологічні форми знання: інтелект споглядає речі і висловлюється про них. Тут тільки один суб'єкт - той, хто пізнає (споглядає) і говорить (висловлюється). Йому протистоїть безмовна річ... Суб'єкт як такий не може сприйматися і вивчатися як річ, бо як суб'єкт він не може, залишаючись суб'єктом, стати безмовним, отже, пізнання його може бути тільки монологічним... » [1, с.363].

Можна зауважити, що пізнавальна діяльність незалежно від об'єкта або предмета може мати і діалогічний характер. Сутність цього діалогічного характеру полягає в тому, що в рамках індивідуального пізнання суб'єкт веде постійний внутрішній діалог із суспільством як системою попередніх знань, засобів і методів, панівної наукової парадигми, стандартів і всього соціокультурного фону. Діалогічність виражається не лише у змісті знання, а перш за все у самому пізнавальному механізмі, у розчленуванні пізнавальної діяльності на два взаємодіючих рівня, один з яких (керуючий) найбільш являє собою переформульовані методологічні знання, уже накопичені наукою; інший же (предметний) є в більшому ступені індивідуальним пізнанням суб'єкта. Діалогічність мовленнєвої діяльності в рамках цих рівнів виявляється в її питально-відповідній формі. Е. Палихата зазначає, що усна форма мовленнєвої діяльності, наразі й діалогічного мовлення має такі характеристики: а) багатство інтонаційного оформлення; б) велику частину паралінгвістичної інформації (міміка, жести); в) певний темп, інакше буде втрачено тимчасовий зв'язок із ситуацією; г) високий ступінь автоматизованості, на чому базується темп; ґ) контактність із співрозмовником; д) специфічний набір мовленнєвих засобів і своєрідну структуру; е) лінійність у часі, оскільки не можна повернутися до будь-якого відрізка мовлення [4, с.71-77].

Дослідження діалогу неможливо без урахування цілої низки позамовленнєвих моментів важливих для мовлення взагалі, професійного зокрема: мети і предмета висловлювання, ступеня підготовленості мовців, стосунків між співрозмовниками і їх ставлення до висловленого, конкретної ситуації спілкування. Характер діалогічного мовлення визначається дією всіх цих чинників у сукупності, і в результаті конкретного виявлення кожного з них створюється діалог певної структури. Зрозуміло, що значення професійних умов і найближча професійна ситуація спілкування визначає структуру висловлювання, відбиваючи характер діалогічної поведінки співрозмовників.

Існує також значна кількість чинників, що впливають на успішність аудіювання і говоріння у процесі повсякденної ділової комунікації. Впливає швидкість подання мовленнєвих повідомлень (сприятливою умовою є збігання темпу мовлення мовців), тривалість пред'явлення, його кратність, спрямованість уваги. Значимим чинником є наявність або відсутність візуальної опори, її наявність полегшує прийом повідомлення, звертання, інформації, оскільки зоровий канал має більшу пропускну здатність, ніж слуховий.

Поле, що окреслює сферу професійного спілкування, вельми широке, може бути подано тематичними блоками. Студенти залучені до достатньо активного і багатопланового спілкування з різних аспектів за фахом їхньої майбутньої професії. Позитивним у такому випадку є і те, що студенти звикають до професіоналізмів та термінології.

Як ми вже зазначали, спілкування здійснюється головним чином у діалогічній формі. Перевага цієї форми спілкування полягає в тому, що студент, беручи участь в діалозі, має можливість перепитати, попросити повторити або повернутися до сказаного раніше. Під час аудіювання об'єктом рецепції є мовленнєві сигнали. Щоб зрозуміти всю послідовність речень, з яких складається дискурс, що сприймається, необхідно їх повністю утримувати в пам'яті. І навпаки, чим довше, тим складніше і важче це зробити. При цьому пам'ятаємо, що обсяг оперативної пам' яті обмежений.

Усна мовленнєва діяльність більше, ніж інші види мовленнєвої діяльності (читання, письмо), пов'язана з психічним станом мовця, з його ставленням до цієї діяльності, з його готовністю, бажанням вступити в спілкування з професійною метою. Дослідники визнають особливу важливість суб'єктивного, особистісного чинників у навчанні мовлення, і в першу чергу позитивної валентності. Дослідження такої валентності залежить від багатьох умов, серед яких насамперед слід відзначити зняття психологічного бар'єра, створення сприятливих для спілкування обставин у спілкуванні на теми з фаху, наявність інтересу й мотивації, питання підкріплення, попередження мовних і мовленнєвих помилок під час професійного діалогічного мовлення.

Професійно-комунікативні здібності є прижиттєвим розвитком й удосконаленням специфічних (інтелектуальних, креативних, сенсомоторних тощо) часткових здібностей до певної професійної діяльності, зумовлених сферою виробничо-ділового спілкування. Для здійснення досконалої мовленнєвої комунікації слід спиратися на пам’ять і увагу, без яких професійна діяльність стає принципово неможливою.

Таким чином, психолінгвістичні чинники, що слід враховувати, надзвичайно важливі у процесі навчання професійного мовлення. Розвиток навичок вести діалог на професійні теми є однією з основних цілей навчання професійного мовлення студентів-нефілологів. Засвоєння студентами-нефілологами мови спеціальності як невід’ємного складника функціональної компетенції є запорукою успішного навчання професійно орієнтованого спілкування та набуття навичок говоріння у діалогічному професійному мовленні.

Література:

1. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / М.М. Бахтин. - М.: Искусство, 1986. - 445 с.

2. Зимняя И.А. Психологические аспекты обучения говорению на иностранном языке: кн. для учителя / И.А. Зимняя. - 2-е изд. -М.: Просвещение, 1985. - 160 с.

3. Митрофанова О.Д. Язык научно-технической литературы / О.Д. Митрофанова. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1973. — 147 с.

4. Палихата Е.Я. Діалог в усномовленнєвому спілкуванні / Е.Я. Палихата // Мандрівець. - 2000. - № 1. - С. 71-77.

5. Столяренко Л.Д. Основы психологии: учебн. пособие. - 9-е изд. / Л.Д. Столяренко. - Ростов н/Д.: Феникс, 2004. - 672 с. - (Серия «Высшее образование»).