Філологічні науки / 4. Синтаксис: структура, семантика, функція

к.філол.н., доц. Єщенко Т.А.,

Львівський національний медичний університет

ім. Данила Галицького, Україна

Метафора як виразник

текстової категорії антропоцентричності

Постановка проблеми. Антропоцентризм пронизує усі сфери життя людини й розглядається в різних парадигмах наук. Неабияке зацікавлення викликає ця категорія і в лінгвістиці. Проблеми співвідношення мови і людини у колі уваги Н. Арутюнової, В. Гумбольдта, І. Кочан, О. Пожидаєвої, О. Селіванової, Ю. Степанова та ін. У працях із лінгвістики тексту антропоцентричність трактується як обов’язкова й універсальна категорія словесного цілого. Незаперечним є те, що вихідну позицію в тексті посідає саме адресант (мовець, автор, суб’єкт мовлення, мовна особистість), який об’єднує в єдине ціле окремі частини мовленнєвого витвору, пронизує його спільним світоглядом, визначає композиційно-структурну форму (експліцитно / імпліцитно). Авторська присутність у структурі тексту позначається низкою маркерів антропоцентричності, а саме: у номінаціях хронотопу, в дескрипції фізичної присутності, його статусу у соціумі, в авторських коментуваннях, у ставленні адресанта до адресата, у лінгвокреативній діяльності тощо. Сприйняття людиною себе як центру всесвіту виявляється, зокрема, у соматичних одиницях, метафорах тощо.

Мета розвідки – описати метафори сучасної української поезії як одиниці вираження текстової категорії антропоцентричності.

Тезовий виклад основного матеріалу. Антропометафорична система сучасної української поезії вміщує найбільшу кількість смислових інновацій, в яких неживі предмети, аксіоконцепти, явища природи збагачуються семою 'діє, як людська істота' крізь призму лексем сміятися, ходити», дихати, стояти, дивитися, грати, рвати, шукати, гойдати, спати, сидіти, чекати, бігти, ткати. У такий спосіб утворюються оказіональні образи: вітер палить люльку, безодня блукає, душа ридає, доля регоче, самотність човгає ногами, трамвай кричить, осінь хлипає, жовтень сердиться, сонце одягається, зорі плачуть, небо просльозилося, небо грає на скрипці, сніг кричить, ворони аплодують, місто ходить, весна тікає, тополі моляться, стіна дивиться, місто бігає.

Продуктивну групу метафор складають образи, що утворилися за допомогою конкретизаторів індивідуальних властивостей людської особистості (сивий, сонний, п’яний, сумний, оголений, старий, босий, кволий, виплаканий, нечесаний, хворий, вагітний, застуджений, хворий, самотній, щасливий, блідий, закоханий, вродливий тощо), які стосуються предметів, явищ природи, абстрактних категорій: усміхнене сонце, заспаний ранок, сивий вітер, голодне серце, сиві зорі, застуджене проміння, сиве лихо, знекровлений вірш, сивий дощ, розіп’яте серце, сиве вікно, німе серце, сива доля, щаслива доля, сиве світло, мовчазне місто, боса осінь, нечесаний ранок, кволий день.

У сучасній системі українських текстів фіксуємо метафори, домінувальними словами яких є маски-типажі, що образно характеризують людей, тварин, рослинний світ, явища природи і под. Серед вказаних одиниць виокремлюються: 1) назви релігійних істот; 3) імена – «вічні образи» світової культури: героїв фольклорно-національного характеру (козак Мамай, Гонта, Морозенко), казкових персонажів (Кощій, Баба-Яга, Снігова Королева); 4) власні назви відомих письменників та поетів (Екзюпері, Гомер, Шевченко, Нечуй-Левицький, Мирний, Котляревський); 5) імена історичних постатей, правителів, філософів, науковців тощо (Лао-Цзи, Жанна д’Арк); 6) антропоніми, що відбивають професійну зайнятість людини (листоноша, художниця, репортер, мер, кутюр’є); 7) слова, що функціонують як виразники соціального статусу особи (безхатченко, ніхто, бомж); 8) лексичні одиниці, які характеризують вік, стать, родинні ознаки індивіда (немовля, дитина, донька, мати). Будучи носіями інтелектуальної інформації, імена-знаки світової культури у поетичному тексті реалізують свій художній потенціал: постають матеріалом для метафоричних перенесень, актуалізують стилістичні можливості своєї внутрішньої форми, отже, є знаками, що мають інтелектуальний потенціал, свідчать про широке коло духовних орієнтирів поетів, а також слугують засобом когнітивної стимуляції адресата-читача.

Чималу групу метафор як виразників текстової категорії антропоцентричності складають соматизми, що охоплюють концепт «Я-фізичне», а саме: 1) організм людини; 2) фізичне сприйняття світу; 3) здоров’я, самопочуття; 4) фізичні можливості і стани людини (фізичні можливості, стани, зовнішній вигляд людини); 6) фази людського життя; 7) потреби, звички; 8) рухи, положення тіла. Найчастотнішими в українській поезії з-поміж слів-соматизмів є лексеми очі, серце, долоня, кров, рука, губи, плечі, пальці, тіло, нога, волосся, нерви, вухо, обличчя, коса, щока, мізинець, чуб, голова тощо. У такий спосіб утворюються оригінальні образи, пор.: чуб сонця, борода часу, мізинець долі, долоня короваю, долоня неба, долоня землі, долоня короваю, долоня лотосів, долоня листів, долоня вічності, око ромашки, очі роси, очі води, очі вітрів, око долонь, плечі гілок, жили дерев, пальці віток, суглоби яблуні, волосся снів, волосся трав, кучері долі. Меншою частотністю характеризуються лексеми на позначення хвороб та ушкоджень людського тіла, словодомінантними з-поміж них є рана, шрам, зморшка, кашель, рубець, інфекція, шок, простуда, синець, епілепсія і под. Наприклад: інфекції щастя, рубець долі, зморшка часу.

Висновки. Автор-суб’єкт у своєму прагненні пізнати та експлікувати довколишній світ пропускає його крізь призму свого відчуття. Він інтегрує словесне ціле, функціонує в заголовку, у мовних інноваціях, в авторських метафорах, тобто у поверхневій та глибинній структурах тексту.

Література

1. Єщенко Т.А. Лінгвістичний аналіз тексту : навч. пос. для студентів ВНЗ [Текст] / Т.А. Єщенко. – К.: ВЦ «Академія», 2009. – 264 с.