Филологические науки/ Язык, речь, речевая коммуникация

К.пед.н. Лавренова М.В.

Мукачівський державний університет

ЛІНГВОДИДАКТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТОКУ ЗВʼЯЗНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ В УМОВАХ ДІАЛЕКТНОГО СЕРЕДОВИЩА ЗАКАРПАТТЯ

Мова – найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живущі й майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле. Воно не тільки виявляє собою життєвість народу, а є цим життям. Коли зникає народна мова, – народу нема більше – відзначав К.Д.Ушинський [5].

Глибокий аналіз джерел свідчить, що проблеми розвитку зв’язного мовлення учнів початкових класів були завжди в центі уваги вчених. Перші спроби розв’язати проблему зробили К.Д.Ушинський, Т.О.Ладижеська, М.Ф.Бунаков, М.Р.Львов, В.І.Чернишов та багато інших.

Чимало дисертаційних досліджень присвячених окремим питанням розвитку мовлення молодших школярів (М.С.Вашуленко, Л.О.Варзаька, Т.Ф.Потоцька, В.І. Бадер, Н.І. Лазаренко та інші). Зокрема, вчені звертали увагу на вдосконалення орфоепічних умінь і навичок, на вироблення вмінь писати твори за типами мовлення, формування вмінь користуватися граматичними формами та лексичним багатством української літературної мови.

«Розвивати мовлення – означає вчити школярів правильно і доцільно, відповідно до норм літературної мови користуватися всім арсеналом мовних засобів у побудові зв’язних висловлювань» – зазначав М.С.Вашуленко [2, с.307].

Успішному здійсненню комунікативної функції сприяє всебічна унормованість мови: її словникового складу, загальновживаних граматичних форм, фонетичного складу, вимови й правопису. А тому будь-які відмінності у слововживанні, вимові або написанні порушення граматичного ладу мови ускладнюють спілкування між людьми, відвертають увагу слухачів або читачів від змісту висловленого і зосереджують її на помилках. І навпаки – правильне літературне усне мовлення та грамотне письмо сприяють кращому сприйманню, засвоєнню змісту висловленого, швидкому взаєморозумінню.

Учні, які навчаються в умовах діалектного середовища Закарпаття як в усному так і в писемному мовленні припускаються багатьох помилок. Розглянемо фонетичні особливості закарпатських говорів, що впливають на вимову та правопис учнів початкових класів:

1. У закарпатських говорах зберігається фонема заднього ряду [ы], яка вживається дітьми після задньоязикових приголосних та звуків [р], [л] і заміняє український звук [и]:[сын (син)], [кьíснути (кúснути)], [хьíтрый (хúтрий)], [дрывá (дрóва)], тощо.

2. Континуант [і] етимологічного [е] в новозакритому складі [óс’ін’ (осінь)], [піч (піч)], але в деяких позиція, зокрема в складах, після яких занепав давній [ъ], виступають звуки [’у], [’ÿ]: [т’ÿтка (тьотя)], [прин’ÿс (приніс)], [м’ут (мед), [л’ÿт (лід)], [с’ÿл’ (сіль)] тощо.

3. Континуанти [і] етимологічного [о] в новозакритих складах виступають [у]: [вÿс (віз)], [нÿс (ніс)], [рÿс (ріс)] тощо.

4. Значного відхилення має відкритий характер фонеми [о] перед складами з голосними о, а, е : [óко], [корó^ува], [зо^узýл’а] ; перед голосними і, ÿ, у та м’якими приголосними виступає її позиційний варіант закритий /ô/: [ÿ óц’і (в óці)], [óгÿрок (ог’ірóк)], [кôжýх (кожýх)] тощо.

5. Лише закарпатські говори мають таку особливість, як перехід початкового наголошеного [о] в у, ў: [на ўрíс’і (на горісі)] тощо.

6. Збереження у багатьох словах [и] на початку слова: [иглá (голка)], [Ирúна (Ірина)], [úскра (іскра)], [имн’á (ім’я)], [итú (іти)], [имúти (зловити)] тощо.

7. Збереження м’якості приголосних [р] та [ц] в усіх позиціях [косáр’ (косар)], [вúр’х (верх)], [пéкар’ (пекар)], [цар’ (цар)], [ц’áтка (цятка)] тощо.

8. Збереження м’якості [ч]: [ч’ýти], [ч’ир], [ч’óкнутый (дурний)] .

9. Відсутність протетичних приголосних: [ýлиц’а (вулиця)], [ôрíх (горіх)], [ôгúн’ (вогонь)] тощо.

10. У багатьох словах зустрічається вторинний [н] після історично м’якого [м] перед а, е: [пáмн’ат’ (пам'ять)], [мн’áсо (мясо)], [памн’атáти (пам’ятати)], [мн’áта (м’ята)], [мн’ач (м’яч)], [с’íмн’а (насіння)], тощо.

11. Зберігся вторинний [л’] після історичного м’якого [в] < [у] [здорóўл’а (здоров’я)] тощо.

12. Дуже часто у вимові першокласників занепад ў < в перед у, ÿ <о в новозакритому складі:[вуц’á ](вівця).

13. Наявність асимілятивних змін приголосних: н’с’к > н’ц’к [пáн’ц’кый] (панський), [сил’áн’ц’кый] (селянський), [хритијáн’ц’кый], (християнський), [пирич’úн’ц’кый] (перечинський), рл > лл [челлéный] (червоний),[челленúц’а] (грунт з червоним кольором), дл > лл [пÿллый] (поганий), дн > нн [пуннимáти] (піднімати), бм > мм [уммьíти] (обмити).

14. Іменники середнього роду з давнім формантом –ьје характеризуються чергуванням приголосних в основі, відсутністю їхнього подовження, без винятковим переходом е > і у дериватах від дієслів із суфіксом –и-, кінцевим - ’а [вôжін’а] (возіння), [хôжін’а] (ходіння) [2].

Розглянувши фонетичні відхилення від літературних норм, які зустрічаються в учнів, що живуть і навчаються в умовах діалектного середовища Закарпаття ми дійшли висновку, що вчителям на уроках потрібно приділяти великої уваги саме подоланню мовних відхилень від норм.

На думку О. Біляєва, «…мовлення розвивається і засвоюється тільки тоді, коли учень здатний розуміти лексичні і граматичні мовні значення і коли він своїми почуттями, мисленням сприймає те явище дійсності, яке відповідає певним одиницям мови» [1, с. 198].

Відомо, що відхилення від літературної, орфоепічної вимови заважають мовленнєвій взаємодії. Неправильна вимова і помилки відвертають увагу на зовнішню сторону мовлення. Порушення мовленнєвих норм, неправильна вимова класифікуються як ознака неграмотності, некультурності людини.

Розвиток зв’язного мовлення – провідний принцип навчання рідної мови в початкових класах. Він охоплює всі сторони мовленнєвої діяльності учнів. Програмою передбачається набуття учнями елементарних знань про мовлення: усне і писемне, діалогічне і монологічне; про особливості висловлювань, обумовлені їх комунікативними завданнями, ситуацією спілкування.

Робота з розвитку мовлення молодших школярів включає такі напрями:

- вдосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої мовної культури;

- збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів;

- уміння вживати слова у властивому для них значенні, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети висловлювання;

- послідовно і логічно викладати думки;

- удосконалення граматичного ладу мовлення учнів;

- оволодіння нормами українського літературного мовлення;

- засвоєння найважливіших етичних правил спілкування.

В.О.Сухомлинський стверджував, що учитель покликаний використовувати всі можливості, щоб саме в роки дитинства донести до свідомості й серця найтонші відтінки барв, пахощі слова, щоб рідне слово стало духовним багатством дитини [4].

Отже, початкова школа покликана сформувати в дітей інтерес до краси і мудрості живого слова, його значущості у житті людини. Саме в цьому віці закладається фундамент культури мислення, мовлення і спілкування, розвиваються комунікативні здібності, пізнавальна активність, образне творче мислення. Мовленнєвий розвиток дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт із довкіллям, завдяки якому відбувається соціалізація дитини.

Література:

1. Біляєв О.М. Лінгводидактика рідної мови : навч.-метод.посіб. – К.: Генеза, 2005. – 180 с.

2. Лавренова М. В. Методика формування фонетико-орфоепічних умінь українського літературного мовлення у першокласників в умовах верхньонадборжавських говорів Закарпаття: дис...канд. пед. наук/ М.В.Лавренова. – Київ., 2011.– 278 с.

3. Методика навчання української мови в початковій школі: навч.-метод. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / за наук. ред. М.С. Вашуленка. – К. : Літера ЛТД, 2010. – 364 с.

4. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: в 5 т. / В. О. Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1977. – Т. 3. Серце віддаю дітям. – 670 с.

5. Ушинский К.Д. Когда исчезает народный язык, – народа нет более! [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.zenon74.ru/school/kogda-ischezaet-narodnyi-yazyk-naroda-net-bolee.