Мирошніченко М.О. Мала Л.С.

Студентів ПЗ-16-1м

Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля,Україна

Прогалини у законодавстві стосовно встановлення прав на земельні ділянки іноземцями - суб’єктами підприємницької діяльності

На сьогоднішній день земельне законодавство в Україні є таким, що постійно змінюється, при цьому інколи ці трансформації є достатньо непослідовними, що вказує на проблеми законодавчого закріплення деяких моментів правового регулювання в правових приписах. Земельна реформа має низку недоліків та недоопрацювань. Проблемами цієї реформи є в тому числі відсутність правового регулювання щодо встановлення прав на земельні ділянки іноземними громадянами та юридичними особами.

У період прийняття першого Земельного кодексу України була відроджена приватна власність на земельні ділянки. Але було закріплено чимало обмежень, серед яких було обмеження стосовно передачі земельної ділянки у власність іноземним громадянам та особам без громадянства. Щодо юридичних осіб-іноземців, то законодавство не визнавало їх суб’єктами права власності на землю та такі земельні ділянки у їх власність не могли передаватися. Право власності на землю могли мати тільки громадяни України, але законодавство також обмежувало їх права щодо розміру земельної ділянки та призначення її тільки для встановлених законом потреб. Встановлені правові приписи у контексті проблем встановлення іноземних громадян та юридичних осіб суб’єктами права власності на землю суперечили приписам Закону про власність та приватизацію, яке визнавало цю категорію осіб суб’єктами права власності на інші об’єкти.

Проблеми щодо встановлення такої категорії осіб суб’єктами права власності на землю призвели до значного зменшення іноземних інвестицій в Україні та гальмування співробітництва у підприємництві.

Відповідно ч. 2 статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Але стосовно цього положення зміни у Земельному законодавстві не відбулись щодо цього питання.

Після прийняття чинного Земельного Кодексу України, були внесені деякі поправки у вирішенні даного питання , а саме, відповідно ч. 5 статті 22 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) іноземні громадяни та юридичні особи вже могли бути власниками земель, але з обмеженнями стосовно передачі земель у власність сільськогосподарського призначення.

Відповідно ч. 2 статті 81 ЗК іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі:

1) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

2) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

3) прийняття спадщини.

Відповідно ч. 2 статті 82 ЗК іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

1. у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

2. за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна.

Таким чином, придбання земельної ділянки іноземними юридичними особами відбувається після придбання об’єкта нерухомості на цій земельній ділянці. Сутність правових норм стосовно придбання земель іноземними суб’єктами вказує на значні проблеми у цій області. До них відносять необхідність спочатку придбання самого об’єкта нерухомого майна, а потім земельної ділянки, що на ній розташована. Тим паче, законодавство не визначає правових наслідків щодо знесення або реконструкції об’єкта нерухомості, що придбала іноземна юридична особа. Практика свідчить, що після придбання такої земельної ділянки, воно нерідко підлягаю зносу для будування іншого об’єкта.

Доречно вказати, що немає законодавчого закріплення стосовно володіння іноземним суб’єктом земельною ділянкою. Немає чіткого визначення у діючому земельному законодавстві підстав набуття права власності на земельні ділянки іноземними юридичними особами. Поняття набуття права власності має широкий спектр питань, що охоплює багато підстав.

На нашу думку, необхідно впровадити підстави для іноземних юридичних осіб, такі, які зазначені і для іноземних громадян. Значна проблема придбання іноземними юридичними особами ділянок державних та комунальних форм власності є прогалини стосовно самої процедури їх продажу.

Однією з проблем, які є перешкодою у придбанні земельної ділянки є подання клопотання про продаж договір оренди землі. Це говорить про те, що спочатку необхідно земельну ділянку орендувати , а це є дуже тривала процедура. Не визначеним питанням є також питання про строк прийняття рішення про продаж земельної ділянки.

На наш погляд, питання щодо проблем правового регулювання щодо встановлення прав на землі іноземними субєктами є важливим, адже саме від цієї категорії осіб залежить прихід іноземних інвестицій в країну.

Національне законодавство щодо цього питання є недосконале та суперечливе при вирішенні даного питання, що ускладнює його практичне застосування.

Підводячи підсумок, хочемо зазначити,що є доречним внести поправки до діючого земельного законодавства стосовно придбання земель іноземними суб’єктами.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

2. Земельний кодекс України Верховна Рада України; Кодекс України, Кодекс, Закон від 25.10.2001 № 2768-III

3. Андрейцев В. І. Правові аспекти приватизації земель в Україні / В. І. Андрейцев // Земельне право і законодавство суверенної України: Актуальні проблеми практичної теорії. – К. : Знання, 2005. – С. 273-322