К.е.н. Дідур К.М.

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет, Україна

Кооперативна діяльність як один з напрямків підвищення конкурентоспроможності аграрного підприємства

Сільське господарство, є однією з основних ланок в економіці нашої держави. На селі існували різні підходи та різні способи ведення господарського виробництва. Сільському виробництву завжди доводилось маневрувати під різними економічними та політичними системами. Довгий час село та і саме виробництво перебувало в стані стагнації, цьому сприяли кризи, як світові, так і внутрішні, що дуже сильно торкалися українських аграріїв.

В останні роки можна спостерігати певний баланс та стабілізацію в виробництві сільськогосподарської продукції. Динаміка збільшення виробництва поступово починає йти вгору, але все ж таки є до чого прагнути нашим аграріям: нарощувати обсяги виробництва та переробки сільськогосподарської продукції та продуктів харчування, залучати нові технології в виробництво.

Подальший розвиток галузі є одним з пріоритетних завдань влади, підтримка селян на всіх стадіях реформування, впровадження на селі державних проектів, що дадуть змогу більше виготовляти продукції, яка по своїй якості повинна бути не гірше європейських аналогів, а то і краще за них, а також стати, ще більшим конкурентом на міжнародному ринку з точки зору як аграрна держава.

Виконання такого завдання повинно чітко переплітатись із визначенням стратегічних орієнтирів розвитку сільського господарства, до яких в свою чергу буде застосовуватись державна політика та державне регулювання, щодо правових та фінансово – економічних питань.

На нашу думку, ключовим в досягненні цих завдань є необхідність формування в Україні кооперативного руху в сільських місцевостях. Спонукати селян до об’єднання та створення власних великих сільськогосподарських підприємств при підтримці держави та державного регулювання цього сектору аграрно – промислового комплексу України. Кооперативи повинні прийти на зміну роздрібненого одноосібного виробництва на селі, та сформувати злагоджений механізм створення продукту харчування задіявши при цьому всі засоби виробництва, предмети праці та саму працю людини.

При складанні таких проектів повинно враховуватись і географічно – ландшафтне розташування сільськогосподарських угідь. Адже регіони України мають не однакову кількість степових зон. Пахотні землі в великих обсягах мають не всі області країни, наприклад області Північно – Західного та Карпатського регіонів володіють землями низької родючості грунтів, там більше зосереджена зона покрита лісами, що в свою чергу не дає можливості здійснювати виробництво рослинництва ( пшениці, ячменю, жита тощо ) в великій кількості порівняно з іншими регіонами. Тому для таких регіонів було би доцільніше спеціалізувати кооперативне господарство направлене на вирощування тваринництва, садівництва, а також рибних господарств.

Може здатися, що кооперативне об’єднання припускає під собою стару радянську – колгоспну систему управління на селі, але це не так і ми спробуємо це довести. Радянська система ґрунтувалась на плановій економіці, кооперативна ґрунтується на ринковій. Держава буде тільки регулювати правові відносини між кооперативами, а також контролювати розвиток сільських місцевостей, заключати міжнародні контракти для постачання сільськогосподарської продукції та отримувати дивіденди з доходу в якості пайового вкладника, та направляти їх в бюджетну систему.

Кооперація існує в наш час в розвинених країнах та країнах Європи. Наприклад у країнах Північної Європи - Швеції, Норвегії, Фінляндії, Данії кооперативи об'єднують майже всіх фермерів. Кооперативи надають фермерським господарствам різносторонню допомогу: фінансують їх виробничу діяльність, надають постачальницько-збутові послуги, сприяють впровадженню у виробництво досягнень науки і передового досвіду. Представники уряду і сільськогосподарських кооперативних організацій спільно беруть участь у визначенні цін на сільськогосподарську продукцію, субсидування дрібних господарств, встановленні розмірів бюджетних асигнувань на підтримку певних галузей або в цілому фермерського господарства.

Тобто з вище наведених доказів ми бачимо, що кооперативний рух це не стара колгоспна система, а нова передова форма ведення господарства на селі. Сільськогосподарський кооператив – це створення на добровільних засадах виробничо–аграрного підприємства спрямованого на орієнтацію ринкової економіки, яке здійснює свою господарську діяльність у виробництві сільськогосподарської продукції, а також продуктів харчування, та забезпечує робочими місцями, умовами існування селян та розвиває сільські місцевості.

Одна кооперативно–виробнича база включає в себе спеціалізацію господарства в напрямку рослинництва, тваринництва, а також в деяких випадках промислову переробку сільськогосподарської продукції в кінцевий продукт харчування.

З точки зору організаційно – правової форми господарювання, кооперативне об’єднання являє собою пайове товариство, що створене внесенням своїх пайових доль селянами з одного боку, державою з іншого, та розподіленням доходу між ними відповідно до розміру пайового внеску.

Структура статутного капіталу кооперативного підприємства повинна бути поділена між державою приблизно – 20%, та селянами, які мають земельні паї, а також певну сільськогосподарську техніку в своєму розпорядженні на – 80 % від загального статутного капіталу.Гарантії селян повинні бути підтверджені пайовими актами про внесення паю землі або власного майна, а також документами де буде вказано доля виплати дивідендів, для кожного засновника.

Адміністративно – управлінський апарат кооперативного господарства, буде обиратися на загальних зборах пайовиків та декількох уповноважених осіб з боку держави в регіоні (області, районі) де буду створене це підприємство. Посадова назва, яку обійматиме обрана людина – директор кооперативного об’єднання.

Такий розподіл дасть змогу надати селянам волю від нарікань з боку держави, самим обирати ринки збуту продукції, а також самим розподіляти доходи між сільськими місцевостями для покращення умов існування населення. Які проживають на даних територіях та працюють на сільськогосподарських підприємствах. Покращення добробуту на селі є однією з головних задач держави, а також самих людей.

Для забезпечення добробуту на селі потрібно розробляти проект з будівництва Агромістечок. Отже, що собою являє Агромістечко – це нові або відновлені старі виробничі потужності на селі (свинокомплекс, молочні комплекси, птахоферми тощо) оснащені за сучасними технологіями виробництва продукції, житлові будинки для робітників, які задіяні в кооперативі, розвинута соціальна інфраструктура (сучасні дитячі садки, школи, магазини, лікарні, громадський транспорт), газозабезпечення та відмінні дороги місцевого призначення.

На все це повинен бути спрямований дохід кооперативних підприємств. Таким чином це призведе до зменшення плинності кадрів з села, збільшить агломерацію сільських місцевостей, забезпечить зайнятість населення та його розвиток, а також створить потужні виробничі бази, які дадуть змогу конкурувати цим кооперативним об’єднанням як на внутрішньому ринку так і на зовнішніх, що в свою чергу дасть змогу стабілізації цін та отримання на свої столах натуральних та якісних продуктів харчування.

Перехід від сучасного виробництва до скооперованого дасть можливість задіяти всі ресурси на селі головним з яких є людський, стабілізувати виробництво вітчизняної продукції, що буде містити у собі якість і дешевизну, і дасть змогу вийти на нову стадію торгівлі на зовнішніх ринках, підвищити ВВП, що в свою чергу потягне за собою ріст інших економічних показників, а також зменшити зовнішній дисбаланс замінивши імпортні продукти харчування вітчизняними.